Справа № 523/1976/24
Провадження №2/523/2504/24
"22" травня 2024 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі
головуючого - судді Сувертак І.В.
при секретарі Мельніченко Г. О.
розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» (адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, буд. 37), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення страхового відшкодування та матеріальної, моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Установив
Позивач звернувся з позовом до відповідачів про стягнення страхового відшкодування та матеріальної, моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.10.2021 сталась дорожньо-транспортна пригода за наслідком якої було встановлено вину водія автомобіля Renault Magnum, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Camro д.н.з. НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та разом з тим, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР4973837, автомобіль позивача було застраховано ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний», Код ЄДРПОУ: 13494943 (місце розташування: Донецька обл., м. Дружківка, вул. Соборна, 37)
Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року суддею прийнято до свого розгляду зазначену цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, надано відповідачам строк для подання відзиву на позов.
Відповідач ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» позовні вимоги не визнає та надав відзив на позовну заяву за змістом якої вважає, що у зв'язку із зверненням із заявою про виплату страхового відшкодування власника застрахованого автомобіля, а не водія, - не порушував прав ОСОБА_1 так як були відсутні його рішення про таку відмову у виплаті саме позивачу.
В порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 , 06.05.1960 року не скористався своїм правом щодо подачі відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому порядку, причин неявки суду не сповістив.
Відповідачем ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» подано заяву про розгляд справи без участі представника.
Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідачів.
Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» (адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, буд. 37), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про стягнення страхового відшкодування та матеріальної, моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Versa Note, НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 305523, вбачається, що 17.10.2021р. о 14 год 10 хв в м. Одесі по вул. Миколаївська дорога, 124А, водій ОСОБА_1 керуючи Nissan Versa Note, НОМЕР_3 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Renault Magnum, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Camro д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що рухався з лівого боку, чим порушив п.13.1ПДР. В результаті дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
З ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР4973837, тож із застрахованим транспортним засобом стався страховий випадок.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.12.2022 по справі 523/19572/21 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, справу закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, зокрема судом встановлено, що у причинному зв'язку з виникненням ДТП перебувають дії водія автомобілем Renault Magnum, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Camro д.н.з. НОМЕР_2 , який не дотримався вимог пунктів 10.1, 10.3 й 13.1 ПДР та мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем Nissan Versa.
Водночас, суд зазначає, що в діях водія автомобіля Nissan Versa Note, д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_1 відсутні наявні порушення «ПДР», оскільки водій автомобіля Renault Magnum, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Camro д.н.з. НОМЕР_2 не виконав вимоги п. п. 10.1,10.3й 13.1ПДР України, що не надало можливості останньому уникнути ДТП.
Таким чином, постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.12.2022 року по справі №523/19572/21 доведена вина водія автомобіля Renault Magnum, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Camro д.н.з. НОМЕР_2 у своєні ДТП, яке мало місто 17.10.2021 року».
Законом України від 1липня 2004 року N1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV) передбачено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
З метою отримання виплати страхової суми після скоєння ДТП від 17.10.2021 року, 29 жовтня 2021 року на адресу ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» спрямовано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
03 січня 2024 року від ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» надано відповідь представнику позивачу, адвокату Бороган В.В., про те, що 27.12.2023р. ПрАТ "СК АСКО ДС" отримало заяву на виплату страхового відшкодування по автомобілю NISSAN NOTE, д/и НОМЕР_4 . Та у зв'язку з тим, що пройшло більше одного року, з моменту ДТП, відповідно до статті 37, п.37.1.4. Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик відмовляє у виплаті страхового відшкодування у зв?язку із не поданням Заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
28 грудня 2021 року ФОП ОСОБА_4 , який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію, серія НОМЕР_5 та Сертифікатом №562/19 суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ від 19.07.2019 року було здійснено дослідження транспортного засобу автомобіля Nissan Versa Note, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Згідно звіту №2312/21 з оцінки вартості матеріальних збитків, нанесених власнику автомобіля Nissan Versa Note, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску, пошкодженого внаслідок ДТП вартість відновлювального ремонту та матеріальних збитків нанесених об'єкту оцінки - автомобіль Nissan Versa Note, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску, власник ОСОБА_3 , дійсна станом на дату оцінки із застосуванням витратного та порівняльного підходу з метою використання результатів оцінки для проведення страхових виплат, прийняття власником майнових рішень становить 130 459,15 грн - вартість відновлювального ремонту, з яких: 85 608,25 грн - вартість матеріального збитку.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Згідно пункту 1.3. Методики, вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Згідно п. 1.4. Методики, методика застосовується з метою:
а) визначення ринкової вартості КТЗ, їх складників у разі відчуження;
б) визначення стартової ціни КТЗ для їх продажу на аукціоні чи за конкурсом;
в) визначення вартості КТЗ як об'єкта застави;
г) визначення вартості КТЗ у складі майна фізичних осіб для його декларування;
ґ) визначення вартості КТЗ для страхування фізичними та юридичними особами;
д) визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ;
е) визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ;
є) визначення вартості КТЗ для розв'язання майнових суперечок;
ж) визначення вартості арештованих, конфіскованих або визнаних безхазяйними КТЗ, їх складників у разі вимушеного їх продажу;
з) визначення вартості КТЗ, його складників, що ввозяться на митну територію України;
и) визначення вартості відокремленого КТЗ в складі основних засобів юридичних осіб;
і) в інших випадках у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету.
Згідно п 2.3. Методики, вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Згідно п. 2.4. Методики, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Таким чином, поняття «матеріальні збитки, завдані власнику в разі пошкодження КТЗ» та «вартість відновлювального ремонту КТЗ» не є тотожними.
Згідно ст. 36.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 33 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон№1961-IV)страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.
У свою чергу, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.
У страховика обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Крім того, у страховика обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов'язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Разом з тим, у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов'язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов'язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України)
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому, зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв'язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.
Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.
Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Визначаючи розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню з ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 , суд враховує положення п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV, згідно з яким страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вже було зазначено вище, полісом №АР4973837 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було встановлено франшизу у розмірі 1300,00 грн.
Отже, оскільки розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ДТП становить 130 459,15 грн., а ліміт за шкоду майна - 130 000,00 грн враховуючи встановлену полісом №АР/002643463 франшизу у розмірі 1300,00 грн., суд приходить до переконливого висновку, що з ПрАТ «СК «АСКО-Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 слід стягнути страхове відшкодування за шкоду, завдану майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 128 700,00 грн (130 000,00 - 1300,00).
При цьому суд вважає, що з відповідача-2 ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути різницю між сумою страхового відшкодування та вартості матеріальної шкоди, а саме: 1 759,15 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до п. п. 3,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з подальшими змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст.453 ЦК, статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Згідно пункту 4 Постанови Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265,354 ЦПК України, ст. ст. 11, 12, 13, 14, 453, 979, 988, 1166, 1187, 1194, ст. ст. 3, 5, 6 ,22.1, 33, 36.2, 36.6, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,
Вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» (адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, буд. 37), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення страхового відшкодування та матеріальної, моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», Код ЄДРПОУ: 13494943 (адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, буд. 37) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) страхове відшкодування у розмірі 128 700,00 грн.
Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 1 759,15 грн, витрати на проведення оцінки вартості матеріальних збитків від 28.12.2021 в розмірі 2 800,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя