Справа № 620/184/24 Суддя першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
28 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Козелецького сектору на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Козелецького сектору про визнання протиправною відмови і зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Козелецького сектору (далі - Відповідач, Управління ДМС України в Чернігівській області) про:
- визнання протиправною відмови Відповідача у видачі Позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у порядку обміну непридатного паспорта;
- зобов'язання Управління ДМС України в Чернігівській області в порядку обміну непридатного для використання паспорту, оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 позов задоволено повністю. Крім того, з урахуванням положень ч. 1 ст. 139 КАС України стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 8 573,60 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні вимог Позивача щодо стягнення з Управління ДМС України в Чернігівській області витрат на правничу допомогу в сумі 7 500 грн відмовити повністю.
Свою позицію обґрунтовує тим, що судом в порушення вимог п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України не враховано принципів обґрунтованості та пропорційності судових витрат, а також всупереч приписів ч. 3 ст. 242 та ч. 4 ст. 246 КАС України не надано жодної оцінки аргументам Відповідача щодо необґрунтованості заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, наголошує на неврахуванні судом очевидного завищення розміру заявлених до присудження витрат, а також його неспівмірності та непропорційності із складністю справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 10.05.2024.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в іншій частині, ніж розподіл судових витрат, не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги Управління ДМС України в Чернігівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з такого.
Суд першої інстанції, виходячи з положень ч. 1 ст. 139 КАС України, прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представником Позивача було надано копії:
- договору про надання правової допомоги від 25.12.2023 №110, в п. 4.1 якого зазначено, що за надання правової допомоги адвокатським бюро клієнт оплачує гонорар у розмірі, встановленому додатковою угодою до цього договору;
- додаткової угоди від 25.10.2023 №1, в якій визначено, що сторони погодили гонорар адвоката адвокатського бюро за надання правової допомоги у цій справі у розмірі 1 500 грн за годину надання правової допомоги;
- акту виконаних робіт від 28.12.2023, згідно якого обсяг наданої правової допомоги складається з аналізу листа Управління ДМС України в Чернігівській області (1 година - 1 500 грн) та складання (написання) позовної заяви з урахуванням висновків Верховного Суду з аналогічних справ (4 години - 6 000 грн);
- квитанції до прибуткового касового ордера від 28.12.2023 №242 на суму 7 500 грн.
Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Цим правом, як свідчать матеріали справи, Управління ДМС України в Чернігівській області скористалося, зазначивши у відзиві на позовну заяву про неспівмірність розміру витрат з огляду на незначну складність цієї справи, усталену судову практику щодо спірних правовідносин, а також невеликий обсяг доказів у справі.
Разом з тим, всупереч наведених вище вимог процесуального закону, судом першої інстанції жодної оцінки аргументам Відповідача щодо неспівмірності заявлених до присудження витрат на професійну правничу допомогу не надано, як і не перевірено їх на відповідність положенням ч. 9 ст. 139 КАС України. У зв'язку з цих колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави (п. 1); складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (п. 2); представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (п. 6).
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Як було встановлено вище, до складу вартості наданої Адвокатським об'єднанням «Остащенко» правової допомоги останнім до переліку виконаних робіт включено аналіз листа Управління ДМС України в Чернігівській області від 22.12.2023 №Р-8/6/7418-23/7418/7-23 (1 година - 1 500 грн).
Водночас, щодо обґрунтованості таких витрат, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що складання і підготовка позовної заяви належить до такої діяльності адвоката як складання процесуальних документів, до якої входить, зокрема, попереднє вивчення документів. Отже, окреме виділення від складання позовної заяви такої послуги є необґрунтованим, позаяк це є елементом підготовки позовної заяви, а тому такі витрати не можуть вважатися обґрунтованими.
Крім того, колегією суддів враховується, що, як правильно зауважив Апелянт, указана справа є справою незначної складності (малозначна). Обґрунтування неминучості і обов'язковості понесених Позивачем витрат саме у такому розмірі, ОСОБА_1 не надано. Підготовка позовної заяви з огляду на сталість судової практики, на чому наголошено й у позові, не потребувала значного обсягу часу та, як обґрунтовано підкреслено Відповідачем, не вимагала опрацювання й подання до суду значної кількості доказів.
Отже, за наведених вище мотивів суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір витрат на правову допомогу, який Позивач просив компенсувати, не є обґрунтованим, співрозмірним та пропорційним до предмету спору.
Відтак, оскільки процесуальний закон наділяє суд повноваженнями з урахуванням клопотання іншої сторони зменшити належну до стягнення суду правничої допомоги, судова колегія з урахуванням встановлених вище обставин, а також з огляду на безпідставність включення до обсягу наданих послуг аналізу листа Відповідача, приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у спірному випадку підлягали зменшенню Чернігівським окружним адміністративним судом до 3 000 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Матеріали справи свідчать, позовна заява у цій справі була подана в електронній формі.
Відтак, з урахуванням приписів пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та вже згаданої норми ч. 3 ст. 4 цього Закону належна до сплати сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі складала 858,88 грн (2 684 грн х 0,4 х 0,8).
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Чернігівській області підлягали стягненню на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору в сумі 858,88 грн, а не в сумі 1 073,60 грн, що було помилково залишено поза увагою суду першої інстанції. Інша ж частина сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви (214,72 грн) може бути повернута за правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, стягуючи за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн, не надав оцінки їх співмірності, пропорційності, обґрунтованості і необхідності, а тому прийшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для присудження таких витрат за рахунок міграційного органу у згаданому розмірі. Крім того, суд першої інстанції не врахував визначений Законом України «Про судовий збір» понижуючий коефіцієнт ставки судового збору при поданні процесуальних документів в електронній формі, а відтак помилково стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача витрати із сплати судового збору у фактично сплаченому, а не законодавчо визначеному розмірі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не повно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення питання щодо розміру належних до присудження судових витрат.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Козелецького сектору - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - змінити у мотивувальній частині та викласти абзац четвертий його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3 858 (три тисячі вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 копійок».
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року.