28 травня 2024 року м. Рівне №460/23041/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави
доМиляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»;
зобов'язати Миляцьку сільську раду Сарненського району Рівненської області вчинити дії щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 721/2019 "Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей" зобов'язано вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо приведення штатної чисельності служб у справах дітей відповідно до нормативів, установлених законодавством. Враховуючи штатну чисельність працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради, остання недоукомплектована 1 штатною одиницею, що створює загрозу порушенню суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей - мешканців сільської територіальної громади. Також у позовній заяві прокурор обґрунтовує свої повноваження на звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 06.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову. Вказав, що рішенням сесії сільської ради від 24.12.2020 №24 «Про затвердження структури і штатного розпису виконавчого апарату Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області» було затверджено штатну чисельність та структуру служби у справах дітей Миляцької сільської ради у складі 2 штатні одиниці. На даний час фактична чисельність працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради становить 2 одиниці, що становить 100% від штатного розпису служби у справах дітей. При цьому, зауважує, що інформація від 26.04.2023 №361.02-22 про кількість проживаючого дитячого населення від 0 до 18 років на території Миляцької територіальної громади в 2115 дітей була надана станом на 01.01.2023. Проте, в силу міграційних процесів, в тому числі пов'язаних із військовим станом на території України, сільською радою станом на 25.10.2023 було уточнено кількість фактично проживаючого дитячого населення від 0 до 18-річного віку, яке становить: зареєстровані та проживають - 1838 осіб; зареєстровані, але не проживають - 233 особи, проживають без реєстрації - 87 осіб. Тобто, на території Миляцької сільської ради кількість фактично проживаючих дітей становить 1925 осіб. Згідно з вимогами статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об'єднану територіальну громаду. Відтак, штатна чисельність працівників служби у справах дітей повинна складати не менше 2 штатні одиниці (1925:1000 = 2). Відповідно до вищенаведеного, сільською радою виконані вимоги законодавства щодо дотримання мінімальної штатної чисельності працівників служби у справах дітей. Просив у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому зауважив, що обов'язок органів місцевого самоврядування в особі її виконавчих органів полягає у забезпеченні, у межах визначених законом повноважень, належної охорони дитинства. При цьому, у порушення вимог чинного законодавства штатна чисельність служби у справах дітей Миляцької сільської ради становить 2 особи (фактично працює 1 особа), проте, на території об'єднаної територіальної громади проживає 2115 дітей, кожна з яких в будь-який час може потрапити в поле зору служби у справах дітей по причині складних життєвих обставин, втратити батьків, осиротіння, насильства в сім'ї, конфлікту із законом, невідвідування навчальних закладів, тощо чи потребувати дозволів: на лікування/обстеження, на відчуження/оренди житла/майна, спілкування з батьками чи зміни місця проживання тощо. Тобто, будь-яка дитина може потребувати невідкладної допомоги та соціального захисту. До того ж, сільською радою у відзиві на позов жодним чином не аргументовано, як здійснювалося уточнення кількості проживаючого на території сільради дитячого населення в умовах міграційних процесів сьогодення та чому певні категорії дітей виключено із загальної кількості. Вважає доводи, викладені у відзиві, необґрунтованими, та враховуючи, що відповідач не виконав імперативної норми щодо кількісного складу працівників Служби у справах дітей, просить позовні вимоги задовольнити.
Згідно з положеннями частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.3 ст.53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 5 ст.53 КАС України визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суперечності, які виникають у зв'язку із реалізацією органами, установами державної влади та місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони дитинства щодо дотримання, забезпечення та захисту прав дитини, у тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зачіпають інтереси держави; порушення інтересів держави в цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямований на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у даних спірних правовідносинах, є Міністерство соціальної політики України.
Згідно пунктів 1, 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Постановою Кабіну Міністрів України 17.06.2015 № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики), є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері соціальної політики, з питань сім'ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей.
Відповідно до покладених завдань, Мінсоцполітики, зокрема, проводить моніторинг стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту сімей та дітей; забезпечує ведення Централізованого банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; проводить роботу із соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, соціально- психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, а також забезпечує дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей тощо.
Із наведеного слідує, що Мінсоцполітики лише здійснює контроль та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
Отже, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц. Отже, Мінсоцполітики не може бути позивачем у даній справі.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням від 24.12.2020 №27 «Про створення Служби у справах дітей Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області» на території Миляцької сільської ради утворено Службу у справах дітей із загальною чисельністю працівників у кількості 2 одиниці. Також вказаним рішенням затверджено Положення про Службу у справах дітей Миляцької сільської ради. Згідно з п.1 вказаного Положення Служба у справах дітей Миляцької сільської ради є структурним підрозділом сільської ради, утворюється радою відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підзвітний та підконтрольний голові сільської ради, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольна відповідним органам виконавчої влади. Утримання служби здійснюється відповідно до законодавства. Кошторис та штатний розпис, гранична чисельність, фонд оплати праці працівників служби затверджуються у встановленому порядку сільським головою та/або Миляцькою сільською радою.
Листом від 25.04.2023 прокурор звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо кількості дитячого населення (від 0 до 18 років), яке проживає на території населених пунктів, на які розповсюджуються повноваження об'єднаної територіальної громади, та штатного розпису і кількості працівників служби у справах дітей об'єднаної територіальної громади.
Листом від 26.04.2023 №361.02-22 відповідач повідомив Дубровицький відділ Сарненської окружної прокуратури, що кількість дитячого населення (від 0 до 18 років), яке проживає на території населених пунктів, на які розповсюджуються повноваження Миляцької територіальної громади, становить 2115, а кількість працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради за штатом - 2 одиниці, фактична кількість працівників - 1.
04.07.2023 прокурор звернувся до відповідача із листом про надання інформації щодо вжиття заходів для належного кадрового забезпечення служби у справах дітей шляхом приведення фактичної кількості працівників у відповідності до вимог ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".
Листом від 17.07.2023 Миляцька сільська рада повідомила Сарненську окружну прокуратуру про те, що збільшити штатну чисельність Служби у справах дітей Миляцької сільської ради на одну одиницю не має змоги, у зв'язку із відсутністю передбачених коштів на утримання (фінансування) такої одиниці. При цьому, зазначила, що при плануванні бюджетних призначень на утримання апарату та структурних підрозділів сільської ради на 2024 рік буде розглянуте питання щодо можливості збільшення штату Служби у справах дітей Миляцької сільської ради на одну одиницю.
Прокурор, вважаючи, що не приведення відповідачем штатної чисельності працівників Служби у справах дітей Миляцької сільської ради до нормативів, визначених законодавством, створює загрозу порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей мешканців територіальної громади, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Неприйняття ж рішення чи нездійснення юридично значимих обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) неправомірними.
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991№ 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями частини другої статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.
У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010, закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.
Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей.
У той час, як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов'язаної з ними.
Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.
Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім'ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства.
Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Частиною другою статті 142 Конституції України визначено, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Статтями 32, 34 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон 280/97-ВР) визначені питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування (власні та делеговані повноваження), зокрема, сприяння розвитку молодіжних та дитячих громадських об'єднань, молодіжних центрів, молодіжних рад, молодіжної інфраструктури; сприяння утвердженню української національної та громадянської ідентичності, створення умов для національно-патріотичного, військово-патріотичного виховання та громадянської освіти; організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку; надання допомоги випускникам загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів державної або комунальної форми власності у працевлаштуванні; забезпечення школярів із числа дітей-сиріт, дітей з інвалідністю/осіб з інвалідністю I-III групи, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", які навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками, створення умов для самоосвіти; організація роботи щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу, закладах професійної (професійно-технічної) освіти та утримання учнів спеціальних закладів освіти, про надання пільг на утримання дітей у пансіонах закладів освіти, а також щодо оплати харчування дітей у закладах освіти (групах подовженого дня); вирішення питань про надання неповнолітнім, учням, студентам, пенсіонерам та особам з інвалідністю права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, фізкультури і спорту, а також визначення порядку компенсації цим закладам вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах; вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Відповідно до статті 40 Закону №280/97-ВР виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Закон України від 26.04.2001 №2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
За правилами статті 1 Закону №2402-ІІІ забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
охорона дитинства - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Частиною третьою статті 5 Закону № 2402-ІІІ передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують організацію охорони дитинства шляхом:
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;
вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;
організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям";
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;
контроль за дотриманням в ігрових залах, комп'ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону №2402-ІІІ кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Зі змісту вищенаведених правових норм убачається, що обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 480/3093/20.
При цьому, відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Радою України від 27.02.1991 № 789-ХІІ (далі - Конвенція) у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом частини другої статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (частина третя статті 13 Конвенції).
Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах.
Так, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.
В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, є загальнообов'язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
При цьому, відповідно до статті 23-1 Закону № 2402-III усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.
Суб'єкти соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю в процесі своєї професійної діяльності здійснюють заходи з виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, надають їм комплекс послуг у межах повноважень, визначених законодавством, інформують інших суб'єктів, органи опіки та піклування в разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів дитини та надання підтримки батькам чи притягнення їх до відповідальності. Суб'єкти соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю забезпечують ведення обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
У разі якщо у зв'язку із складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім'я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.
Уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, зобов'язані в максимально короткий термін запропонувати сім'ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників.
У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.
Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" № 20/95-ВР визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, статтею 1 якого встановлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.
Частиною сьомою статті 4 Закону № 20/95-ВР передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об'єднану територіальну громаду.
Наведені положення законодавства, у тому числі норми Закону № 2402-III та Закону 20/95-ВР, зобов'язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності, а саме один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають на території відповідної територіальної громади.
Судом встановлено, що в періоді спірних правовідносин кількість дитячого населення, яке проживає на території населених пунктів, на які розповсюджуються повноваження Миляцької територіальної громади, - 2115. Такі обставини станом на 26.04.2023 сільська рада ствердила у письмовій відповіді на запит прокурора, а в подальшому станом на 17.07.2023 також вказала про відсутність можливості збільшити кількість працівників служби у справах дітей через відсутність фінансування додаткової одиниці.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про те, що чисельність спеціалістів Служби у справах дітей Миляцької сільської ради не відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", оскільки відповідно до вимог зазначеного Закону кількість штатних одиниць спеціалістів Служби у справах дітей повинна складати 3 штатні одиниці, за фактичної наявності 2 штатні одиниці.
Штатна чисельність працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради, яка не приведена у відповідність до вимог статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", на переконання суду, унеможливлює належне виконання повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування у сфері охорони дитинства, забезпечення соціальних та економічних прав дітей, в тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Наведені положення законодавства, у тому числі норми Закону України "Про охорону дитинства" та Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", зобов'язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності.
Разом із тим, відповідач, порушуючи наведені норм законодавства, не привів штатну чисельність Служби у справах дітей у відповідність до вимог частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР.
Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача у відзиві про те, що в силу міграційних процесів, в тому числі пов'язаних із військовим станом на території України, сільською радою було уточнено кількість фактично проживаючого дитячого населення від 0 до 18 річного віку, яке станом на 25.10.2023 становить 1925 осіб, а інформація від 26.04.2023 №361.02-22 була надана станом на 01.01.2023.
Суд враховує, що відповідачем жодним чином не аргументовано, як здійснювалося уточнення кількості проживаючого на території сільради дитячого населення. Крім того, відповідачем суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що кількість фактично проживаючого дитячого населення становить 1925 осіб, тобто фактично за шість місяців 2023 року зменшилася на 190 дітей. Водночас, суд звертає увагу на те, що надана відповідачем на запит прокурора в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" інформація станом на 26.04.2023 № 361.02-22 щодо кількості дитячого населення, яке проживає на території населених пунктів Миляцької сільської ради (2115 дітей), не містила відомостей про те, що така інформація є неактуальною чи потребує уточнення; відсутні такі покликання й у відповіді сільської ради № 569.02-22 на запит прокурора станом на 17.07.2023.
Щодо відображеної відповідачем в довідці від 31.10.2023 № 983.02-17 інформації про те, що станом на 25.10.2023 по Миляцькій сільській ради зареєстровані, але фактично не проживають, 233 особи дитячого віку (від 0 до 18 років), суд вважає необхідним вказати, що відповідач жодним чином не встановив та не підтвердив ні факту, ні тривалості, ні обставин, що зумовили непроживання такої кількості зареєстрованих дітей на території населених пунктів територіальної громади, як і не вказав, куди вибули неповнолітні мешканці громади без зняття їх з реєстрації. Тому зазначені відповідачем відомості не можуть бути визнані об'єктивними.
Отже, суд враховує, що за наданою відповідачем до відзиву інформацією, кількість лише зареєстрованих на території Миляцької сільської ради дітей становить 2071 особу, крім цього 87 осіб проживають без реєстрації, загалом 2158 дітей, що за приписами статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" вимагає наявності три штатних одиниці спеціалістів Служби у справах дітей.
З огляду на наведене, доводи, викладені у відзиві, є необґрунтованими та не спростовують підставності позовних вимог.
За приписами, встановленими ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо неприведення штатної чисельності Служби у справах дітей Миляцької сільської ради у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР, є протиправною, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.
За приписами частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В даному випадку прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог статей 46, 52 Конституції України та прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів гарантує, забезпечує та охороняє права та свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог прокурора повністю.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на наведене, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави до Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".
Зобов'язати Миляцьку сільську раду Сарненського району Рівненської області вчинити дії щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Миляцької сільської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 28 травня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Миляцька сільська рада Сарненського району Рівненської області (вул. Василевського, 122 Б,с. Миляч,Рівненська обл., Сарненський р-н,34133, ЄДРПОУ/РНОКПП 40131743)
Суддя Н.О. Дорошенко