24 травня 2024 року м. Рівне №460/20607/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління Державної міграційної служби України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
26 липня 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Рокитнівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі також - Відповідач) із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України. Листом від 02.08.2023 року №5625-193/5625.1-23 Рокитнівський сектор УДМС у Рівненській області відмовив їй в оформлені та видачі паспорта. Позивач вважає дану відмову протиправною з огляду на наступне. Безуса (раніше ОСОБА_2 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Масевичі Сарненського району Рівненської області, де вона проживає i на даний час, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , довідкою від 04.02,2020 року №45 , виданою Масевицькою сільською радою Рокитнівського району Рівненської області, та витягом з реєстру територіальної громади №2023/004282356 від 07.06.2023 року.
Оскільки батьки Позивачки не перебували у шлюбі, то при реєстрації народження в актовому записі відомості про батька внесено на підставі статті 135 Сімейного кодексу України, тобто зі слів матері, що підтверджено повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2023 року у справі 571/152/23 громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано батьком Позивачки, на підставі чого внесено зміни до актового запису про народження та видано їй нове свідоцтво про народження.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 народилася та все життя проживала в Україні та її батьком є громадянин України, вона звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (Рокитнівського сектору) щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України.
Однак листом від 02.08.2023 за вих..№5625-193/5625.1-23, Відповідач відмовив в оформленні та видачі паспорта громадянина України через те, що рішення суду про визнання батьківства набрало законної сили 21 березня 2023 року, на підставі чого 24 березня 2023 року Рокитнівським відділом реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 №31 від 25.07.2002 року та видано нове свідоцтво про народження НОМЕР_2 .
Таким чином, Відповідач вважає, що правовий зв'язок між дитиною та батьком виник з дати внесення відповідних змін до актового запису, тобто із 24 березня 2023 року, а тому це не створює підстав для набуття громадянства України, отже, відсутні правові підстави для оформлення та видачі Позивачу паспорта громадянина України.
Однак такі висновки Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області суперечать законодавству.
Так, стаття 15 Закону України "Про громадянство України" передбачає, що у разі визнання батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнано громадянина України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.
У разі визнання материнства дитини, батько якої є іноземцем або особою без громадянства, а матір'ю визнано громадянку України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.
У разі встановлення факту батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, якщо батько дитини перебував у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.
У разі встановлення факту материнства дитини, батько якої є іноземцем або особою без громадянства, якщо мати дитини перебувала у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.
Якщо визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства мали місце після досягнення дитиною повноліття, така особа, яка є особою без громадянства, набуває громадянство України незалежно від місця народження та місця постійного проживання за умов, передбачених частинами першою - четвертою цієї статті:
Датою набуття громадянства України у випадках; передбачених частинами першою - п'ятою цієї статті, є дата народження дитини (особи) або дата набуття громадянства України батьком чи матір'ю, батьківство чи материнство яких визнано або щодо яких встановлено факт батьківства чи материнства, якщо такі батько чи мати набули громадянство України після народження дитини (особи).
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що ОСОБА_1 могла набути громадянства України із дати свого народження, тобто із 29.05.2002 року, а не з 24 березня 2023 року, як це зазначено у листі Відповідача. Проте вказана обставина залишилась поза увагою відповідача при розгляді заяви та підготовці відповіді заявнику.
Разом з тим, порядок оформлення тa видачі паспорта громадянина України регулюється Законом України «Про громадянство України», Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та порядку оформлення видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі- Постанова №302).
На виконання п.35 Постанови №302 для оформлення та видачі паспорта громадянина України Позивач разом із заявою подала: 1) свідоцтво про народження та повний витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження; 2) витяг з реєстру територіальної громади №2023/004282356 від 07.06.2023 року; 3) оригінал паспорта ОСОБА_3 ; 3) довідку від 04.02.2020 року №45, видану Масевицькою сільською радою Рокитнівського району Рівненської області.
Враховуючи наведене, відповідь Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України є необґрунтованою.
Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина друга статті 2 КАС України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Згідно п. 1, 2 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» громадянами України є 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про громадянство України» громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Згідно ст. 24 ЗУ «Про громадянство України» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо, зокрема, видання особам, які набули громадянство України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, довідок про реєстрацію особи громадянином України.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно п. п. 1, 3, 7 Порядку № 302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Згідно п. п. 35 Порядку № 302 заявник для оформлення паспорта подає:
1) свідоцтво про народження (за наявності) або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (за наявності), або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження);
2) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
у випадках, коли у заявника з поважних причин (тривалий час не проживає з батьками, місце перебування батьків невідомо або вони померли, зв'язок з ними втрачено або вони позбавлені батьківських прав, про що зазначається у письмовому поясненні заявника) відсутня можливість подати документи, зазначені в абзаці першому цього підпункту, перевірка факту належності заявника до громадянства України здійснюється за обліками ДМС, інших державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави;
Відповідно до п. 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
У справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Схожа правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17.
Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ, навіть якщо втручання в права за Конвенцією та Протоколами до неї може бути законним і мати легітимну мету, воно, однак, може не бути "необхідним в демократичному суспільстві". Іншими словами, втручання в права може бути непропорційним легітимній меті, яка переслідувалася при здійсненні такого втручання.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що тест "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій (див. рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2006 року у справі "Бартік проти Росії", заява № 55565/00, пункт 46).
Класичне формулювання "необхідності в демократичному суспільстві" ЄСПЛ надав у справі "Silver проти Сполученого Королівства" (1983):
"97. У низці справ Суд зазначив своє розуміння фрази "необхідне у демократичному суспільстві". При цьому варто підсумовувати певні принципи:
(а) Прикметник "необхідне" не є синонімом "незамінне", як і не має гнучкості таких виразів, як "допустиме", "звичайне", "розумне" або "бажане";
(b) Договірні держави користуються певною, але не необмеженою, свободою розсуду в питанні застосування обмежень, але саме Суд виносить остаточне рішення, чи є вони сумісними з Конвенцією;
(c) фраза "необхідне у демократичному суспільстві" означає, що для того, щоб бути сумісним з Конвенцією, втручання повинно, зокрема, відповідати "нагальній суспільній потребі" і бути "пропорційним законній меті";
(d) положення статей Конвенції, які передбачають виключення з гарантованого права, повинні тлумачитися вузько".
Питання "необхідності в демократичному суспільстві" і "пропорційності" втручання є фактично синонімічними. Пропорційність втручання означає забезпечення державою (її судовими органами) справедливого балансу між, з одного боку, правами особи за Конвенцією, та, з іншого боку, з інтересами суспільства у цілому. Таким чином, будь-яке непропорційне втручання в права особи (незабезпечення справедливого балансу) не буде вважатись "необхідним у демократичному суспільстві".
Прикладами визнання ЄСПЛ порушення гарантованих Конвенцію прав особи з мотивів недотримання принципу пропорційності є справи "Савіни проти України" (№ 39948, рішення від 18 грудня 2008 року), "Швидка проти України" (№ 17888/12, рішення від 30 жовтня 2014 року), "Солтисяк проти Росії" (№ 4663/05, рішення від 10 лютого 2011 року), "Йорданова та інші проти Болгарії" (№ 25446/06, рішення від 24 квітня 2012 року), тощо.
Повертаючись до справи, що розглядається, суд вважає, що відповідач, крім іншого, не дотримався одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірності листа відповіді якою відповідач з формальних підстав відхилив заяву про видачу паспорта громадянина України, розглянувши таку заяву в порядку Закону "Про звернення громадян" а не в порядку визначеного спеціальним законодавством яке врегульовує порядок оформлення та видачі паспортів громадянам України.
Відповідно до вимог частини сьомої статті 16 Закону №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус уповноважений суб'єкт", якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Суд зауважує, що відповідного рішення в порядку визначеному даною статею Закону відповідач протиправно не прийняв, обмежившись виключно листом відповіддю в порядку законодавства про звернення громадян що є неприпустимим.
Згідно з вимогами частиною четвертою статті 245 КАС у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з вимогами пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відтак. позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача яка полягала у відмові в розгляді заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України, неприйняття відповідного рішення в порядку визначеному Законом "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус уповноважений суб'єкт"та зобов'язання Рокитнівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повторно розглянути заяву оформлення та видачу паспорта громадянина України. ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в розгляді заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України.
Зобов'язати Рокитнівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повторно розглянути заяву на оформлення та видачу паспорта громадянина України ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. 16-го Липня, буд. 6,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 37829784)
Суддя Д.Є. Махаринець