28 травня 2024 р. № 400/3125/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення 12000,00 грн,
ОСОБА_2 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про:
- визнання протиправною бездіяльності, що полягає у не зверненні із поданням до Головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету для повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн;
- зобов'язання сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн, сплаченого згідно квитанції від 24 11 2020 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що придбала квартиру вперше та під час оформлення договору купівлі-продажу сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4071,00 грн, що є 1% від вартості об'єкта. Позивач звернулася до відповідача із заявою про повернення сплаченого збору, однак отримала відмову. П. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 400) звільняє від сплати збору громадян, які придбавають житло вперше.
Відповідач 25.04.2024 р. подав відзив на позов, в якому вказав на те, що для нотаріального посвідчення нотаріусом договору купівлі - продажу нерухомого майна встановлено обов'язок сплати покупцем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від суми, яка вказана у договорі купівлі продажу нерухомого майна, а тому сплата Позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4071, 00 грн є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. У територіальних органів Пенсійного фонду України відсутній обов'язок та правова можливість перевірки майнового стану (припинення, зміни чи набуття права власності на нерухоме майно) особи, а тому необхідність надавати докази пільг щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на платників. В діях Відповідача не вбачається бездіяльності, оскільки звернення Позивача щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна розглянуто Відповідачем повно, всебічно та об'єктивно, в строки, в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України та запропоновано повторною звернутися із заявою до Управління щодо повернення вказаного сплаченого збору з наданням усіх необхідних документів для повторного розгляду заяви. Відтак, дії Відповідача є правомірними та законними, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог Позивача щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відсутні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
24.11.2020 р. на підставі договору купівлі-продажу позивач придбала квартиру АДРЕСА_2 за ціною 407012,00 грн.
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Воробйовою Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 385.
Право власності позивача на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.11.2020 р.
Позивачем при укладанні договору купівлі-продажу 24.11.2020 р. було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% вартості) у розмірі 4071,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0002091.
Як вказує позивач, придбання житла нею здійснено вперше, відтак, обов'язок сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у неї відсутній.
У січні 2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору, однак відповідач листом від 20.02.2024 р. відмовив у поверненні коштів, посилаючись на недоведеність придбання нерухомого майна вперше.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається Законом № 400.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 400 платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону № 400 передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Суд зазначає, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Згідно з положеннями абз. 1 п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. № 1740 (далі - Порядок № 1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п. 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Як встановлено під час розгляду справи, до укладення договору купівлі-продажу від 24.11.2020 р. позивач право власності на нерухоме майно не набувала.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.01.2024 р. вбачається, що позивач є власником квартири, придбаної на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.2020 р. Даних про інше житло, яке перебувало на праві власності позивача, реєстр не містить.
Відповідачем не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору.
Питання перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну придбавають житло вперше, що міститься в п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 400, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 р. № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного в поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що в кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання житла конкретною особою вперше не може ставитись у провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 02.04.2019 р. у справі № 819/806/17, від 04.04.2019 р. у справі № 819/1553/17 і від 20.02.2018 р. у справі № 819/1730/17, в якій також враховано правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, посилання відповідача на обставини неможливості перевірки органами Пенсійного фонду України первинності придбання фізичними особами нерухомого майна не можуть вважатися судом належними підставами для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу житла, оскільки відповідач не позбавлений можливості подати, у встановленому законом порядку, запит на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787 (далі - Порядок № 787).
Відповідно до положень п. 5 Порядку № 787 (у чинній редакції) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
З огляду на викладене вище та враховуючи, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, яким є територіальний орган Пенсійний фонд України, то в даному випадку такий обов'язок щодо формування подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету покладено на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності. З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надала квитанцію про сплату судового збору в загальній сумі 1211,20 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, позивач заявила про понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги від 23.08.2022 р. № 20-08/22, додаткової угоди до договору, ордеру на ім'я ОСОБА_3 , його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
За умовами додаткової угоди, в якій вказано перелік наданих послуг, розмір плати (гонорару) за представництво інтересів клієнта складає 12000,00 грн. клієнт оплачує повний розмір гонорару після набрання рішенням у справі законної сили.
Відповідач у своєму відзиві не заперечив проти заявленої суми витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи приписи п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів щодо їх вартості, що сплачена, або підлягає сплаті.
Надані позивачем докази суд вважає належними, таким, що відповідають приписам ст. 134 КАС України, та достатніми для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. Щодо неспівмірності витрат відповідач не заперечив.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у не зверненні із поданням до Головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету для повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн; зобов'язання сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн, сплаченого згідно квитанції від 24 11 2020 року - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не звернення із поданням до Головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету для повернення ОСОБА_4 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подання про повернення ОСОБА_4 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири АДРЕСА_2 , у сумі 4071,00 грн, сплаченого згідно квитанції від 24 11 2020 р. № 0002091.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн (дванадцять тисяч грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 28.05.2024 р.
Суддя Н. В. Лісовська