27 травня 2024 рокусправа № 380/4789/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про скасування вимоги
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд: скасувати вимогу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №23/Р-9-80 від 22.02.2024 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є фізичною особою-підприємцем та здійснює роздрібну торгівлю кормами для домашніх тварин у спеціалізованих магазинах, а саме в магазині по АДРЕСА_1 . 28.02.2024 позивачу від відповідача надійшла вимога №23/Р-9-80 від 22.02.2024 про те, що ним було порушено вимоги ч. 1 ст. 16 Закону України “Про рекламу”. Вважаючи вимогу від 22.02.2024 №23/Р-9-80 протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач стверджує, що інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб'єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу»
Ухвалою від 06.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідачем подано письмові пояснення, у яких вказує, що для того, щоб конструкція вважалась вивіскою повинно бути дотримано належне місцезнаходження конструкцій згідно ч. 6 ст. 16 Закону України “Про рекламу”, а також є виключний перелік інформації, яка може бути розміщена на вивісці. На спірних конструкціях позивача міститься інформація, яка не належить до переліку інформації, яка може бути розміщена на вивісці, а також порушене місцезнаходження вивіски (а саме вивіска має розміщуватись біля входу у приміщення, а не на стінах вздовж усього будинку у великій кількості), а відтак керуючись чинним законодавством України у даному випадку має місце розміщення зовнішньої реклами. Також визначення поняття вивіска говорить про елемент на будинку, будівлі та споруді, а не про елементи, а тому вивіска може бути лише однією.
Відповідача вважає оскаржувану вимогу правомірною, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та здійснює роздрібну торгівлю кормами для домашніх тварин у спеціалізованих магазинах, а саме в магазині по АДРЕСА_1 .
Департаментом економічного розвитку ЛМР 28.02.2024 на адресу ОСОБА_1 скеровано вимогу №23/Р-9-80, якою повідомлено про порушення підприємцем вимог частини першої статті 16 Закону України “Про рекламу”, а саме: самовільно встановлено спеціальні конструкції зовнішньої реклами, рекламоносій на фасаді будинку на АДРЕСА_1 та запропоновано добровільно демонтувати самовільно встановлену конструкцію в термін до 26.02.2024, про що повідомити КП “Адміністративно-технічне управління” листом з долученням світлин місця після демонтажу Відповідно до вимоги позивача попереджено, що у разі невиконання вимоги демонтаж буде здійснено КП “Адміністративно-технічне управління” примусово у будь-який робочий день після 26.02.2024 та буде покладено обов'язок компенсації витрат по демонтажу та зберіганню конструкції.
Вважаючи вимогу відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади рекламної діяльності в Україні та відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами на території України регулюються Законом України “Про рекламу” від 03.07.1996 №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР).
Стаття 1 цього Закону №270/96-ВР містить визначення термінів, які вживаються в такому розумінні:
реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;
зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Загальні вимоги до реклами визначені статтею 8 Закону №270/96-ВР, відповідно до частини 8 якої, розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
Стаття 9 Закону №270/96-ВР визначає правила ідентифікації реклами, відповідно до частини першої якої реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
Згідно з частиною третьою цієї статті інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою “Реклама” чи “На правах реклами”.
Частиною шостою статті 9 Закону №270/96-ВР встановлено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила), які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами
Згідно до вживаних Типових правилах термінів, вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою (абзац 8 пункту 2).
Порівняльний аналіз частини шостої статті 9 Закону №270/96-ВР та абзацу 8 пункту 2 Типових правил дає підстави стверджувати, що такі є аналогічними за змістом і розкривають поняття “вивіска” і “табличка”, які законодавець ототожнює, оскільки передбачає однакові вимоги щодо їх розміщення та виключної інформації, яку можуть такі містити, не будучи при цьому рекламою і не потребуючи одержання дозволів на їх розміщення назовні.
В постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/4989/17 зазначено, що вивіска згідно типових правил зовнішньої реклами - це елемент на будинку, будівлі або споруді, яка містить наступну інформацію: зареєстроване найменування особи; знаки для товарів і послуг, що належать такій особі та вид її діяльності, час роботи.
Таким чином, розміщення іншої інформації або в іншому місці дає формальні підстави вважати її зовнішньою рекламою.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 у справі № 405/4704/15-а дійшов висновку, що розміщені позивачем вивіски та стенди на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд вважаються зовнішньою рекламою у розумінні Закону України “Про рекламу” та потребують отримання дозволу від органу місцевого самоврядування на їх розміщення.
Суд встановив, що позивач встановив спеціальні конструкції уздовж фасаду будинку АДРЕСА_1 розміром 0.60 х 1.20 м, 0.60 х 1.20, 0.60 х 1.20, 0.50 х 1,10 м, 0.50 х 0.40 м (фотокопії яких долучені до справи) без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, правові позиції Верховного Суду та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що такі конструкції є зовнішньою рекламою в розумінні статті 1 Закону України “Про рекламу”.
Відповідно до пункту 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Згідно з пунктом 45 Типових правил контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 46 Типових правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих правил звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.
Пунктом 48 Типових правил встановлено, що вивіски чи таблички повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, не передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 49 Типових правил демонтаж вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих Правил, здійснюється у разі: припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичної особи - підприємця; невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні, та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам; порушення благоустрою території. Розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців, якими вони були встановлені.
Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.05.2010 №569 (далі - Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові).
Ці Правила розроблені, в тому числі, відповідно до Закону України “Про рекламу” і регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у м. Львові, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами. Розміщення рекламних засобів з порушенням вимог та порядку цих Правил забороняється.
Дія цих Правил поширюється на всю територію м. Львова, на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності та відомчої належності, а також на фізичних осіб, які здійснюють діяльність у сфері зовнішньої реклами у м. Львові. Правила є обов'язковими для виконання всіма учасниками рекламної діяльності (пункт 1.2. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові).
Розділ 8 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові визначає порядок демонтажу рекламних засобів.
Відповідно до пунктів 8.1. та 8.1.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові демонтажу згідно з цими Правилами підлягають:
Самовільно встановлені рекламні засоби:
а) власник яких невідомий, у тому числі у разі відсутності маркування на рекламному засобі;
б) власник яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав.
Згідно з пунктом 8.2 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові у випадку, зазначеному у підпункті 8.1.1 а) демонтаж рекламних засобів здійснюється без попереднього надсилання вимоги про усунення порушень Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, на підставі наказу робочого органу про демонтаж.
У випадку, зазначеному у підпункті 8.1.1 б), демонтаж рекламних засобів повинні провести власники (законні користувачі) рекламного засобу самостійно за власний рахунок у термін, вказаний у вимозі робочого органу про усунення порушення Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові. У разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог про демонтаж спеціальної конструкції оператор звертається з поданням до робочого органу не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати виявлення невиконання вимоги для підготовки наказу про примусовий демонтаж.
На підставі наявних у матеріалах справи належних доказів судом встановлено, що оскаржувана вимога від 22.02.2024 №23/Р-9-80 прийнята відповідачем у відповідності до вимог пунктів 8.1. та 8.2 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.
Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладена у постанові від 25.03.2020 у справі №461/4489/16-а, судом до уваги не беруться, оскільки фактичні обставини у вказаній справі і у цій справі є різними.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач позовні вимоги спростував.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 34814859) про скасування вимоги
Судовий збір стягненню не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна