28 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/3808/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в
Київській області щодо незарахування періоду роботи з 17 жовтня 1994 року по 15 квітня 1995 року в Зубковицькій дільничній лікарні до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо незарахування періоду з 01 вересня 1987 року по 14 травня 1988 року та з 01 вересня 1988 року по 14 січня 1994 року до строку проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 02 січня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позову вказує, що позивачем разом із заявою було надано належні документи, які підтверджують, що станом на 01.01.1993 вона прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 роки (3 роки 5 місяців), а загальний строк її проживання у вказані зоні, у тому числі з моменту аварії по 31.07.1986, становить більше 34 роки, що є достатнім для виконання умови про проживання у відповідній зоні для зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Щодо незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 17.10.1994 по 15.04.1996 в Зубковицькій дільничній лікарні, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення, позивач зазначає, що працівник не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 26.02.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язала Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області надійшов до суду 27.03.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що наданими документами підтверджений період роботи (проживання) заявниці в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 становить 01 рік 07 місяців 23 дні, що не дає право на зниження пенсійного віку. З викладених правових норм вбачається, що єдиною та необхідною правовою підставою для призначення особі пенсії згідно п.2 ст.55 Закону М796-ХІІ є підтвердження періодів проживання (роботи) в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, які мають бути підтверджені, у першу довідкою про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, виданою органами місцевого самоврядування, трудовою книжкою, та наявність посвідчення відповідної категорії, які повинні оцінюватися всі у своїй сукупності. Враховуючи викладене, Управління не вбачає в своїх діях порушення діючого Пенсійного законодавства, і вважає, що рішення про відмову про призначення пенсії винесено правомірно на підставі наявних у пенсійній справі документів. Враховуючи викладене. Управління не вбачає в своїх діях порушення діючого Пенсійного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов до суду 23.04.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що до періоду проживання/роботи не зараховано період навчання в Житомирському кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1987 по 14.05.1988 та роботи в Ружинському комбінаті громадського харчування з 01.09.1988 по 14.01.1994, так як м. Житомир та смт. Ружин відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою ІСМ УРСР від 23.07.1991 № 106 не відносяться до зон радіоактивного забруднення. Документами підтверджено факт постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 - 01 рік 07 місяців 23 дні. Оскільки наданими документами не підтверджено постійне проживання/роботу у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше З років станом на 01.01.1993, тому підстави для застосування положень статті 55 Закону № 796-ХІІ щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.10.1994 по 15.04.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 в Зубковицькій дільничній лікарні, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення. Для зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду трудової діяльності необхідно надати уточнюючу довідку, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, що передбачено Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 1993 року № 637.Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та 24.01.2024 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796. Просить відмовити у задоволенні позову.
До відзиву додано копії матеріалів відмовної пенсійної справи позивача.
Судом встановлено та відповідачами визнається, що ОСОБА_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (замість НОМЕР_3 ), виданим Житомирською обласною державною адміністрацією 25.10.2011.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 18.01.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Головне управління ПФУ в Київській області, за принципом екстериторіальності, 24.01.2024 прийняло рішення №064050005061 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано:
" Страховий стаж особи становить 25 років 06 місяців 14 днів.
Наданими документами підтверджений період роботи (проживання) заявниці в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 становить 01 рік 07 місяців 23 дні, що не дає право на зниження пенсійного віку.
Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку становить 25 років.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи за трудовою книжкою з 17.10.1994 по 15.04.1996, оскільки виправлено дату звільнення з роботи.
Для зарахування вказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Працює.
Відмовити в призначенні пенсиї за віком відповідно статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки не підтверджено проживання заявниці в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки на 01.01.1993.
Право на пенсійну виплату набуде 02.01.2033."
Листом від 29.01.2024 №0600-208-8/12647 Головне управління Пенсійного фонду Укораїни в Житомисркьій області повідомило ОСОБА_1 про прийняте Головним управлінням Пенсіййного фонду України в Київській області рішення.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає протиправним та таким, що порушує її права, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що особа отримує право на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявності у такої особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявності у такої особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3 років.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абзацу дев'ятого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання вимог п. 2.1 Порядку №22-1 та для підтвердження наявності у нього права, як у особи, яка проживала/працювала у зоні гарантованого добровільного відселення, на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII позивач до заяви про призначення йому пенсії додала, зокрема, наступні документи:
- копію посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 ;
- трудову книжку серії НОМЕР_4 ;
- довідку Зубковицького старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області №41 від 11.01.2024, позивач згідно якої з 26.04.1986 по 01.09.1988 та з 09.12.1991 по 26.01.2021 була зареєстрована та постійно проживала в с. Зубковичі Коростенського (Олевського) району Житомирської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 з моменту аварії на ЧАЕС відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. (а.с. 78).
Відповідно до статті 9 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501).
Пунктом 2 Порядку №501 (в редакції від 30.03.1994, що діяла станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, наявність у ОСОБА_1 статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням 3 категорії серії НОМЕР_2 , виданого 25.10.2011 (замість НОМЕР_3 ) Житомирською обласною державною адміністрацією, надає їй право користуватися пільгами, в тому числі й щодо пенсійного забезпечення, передбаченими Законом №796-ХІІ.
Водночас, визначеними в абзаці 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII умовами, які надають особі право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є не тільки наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а ще й проживання або робота такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років.
В позовній заяві позивач зазначає, що наявне у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає їй право на призначення пенсії зі зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII та є достатнім доказом наявності у неї необхідного для призначення пенсії строку роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції від 29.06.1993, що була чинна станом на 25.03.1995 - на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема:
- особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій (пункт 2 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ);
- особи, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ).
В свою чергу, пунктом 5 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який пов'язаний саме із зоною гарантованого добровільного відселення, надався наступним категоріям осіб:
1) особам, які постійно проживали на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії (тобто на 26.04.1986);
2) особам, які прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили у цій зоні не менше трьох років.
4) особам, які постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням, виданим Житомирською обласною державною адміністрацією відповідно до Порядку №501.
При цьому, відповідно до довідки Зубковицького старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області №41 від 11.01.2024, позивач згідно якої з 26.04.1986 по 01.09.1988 та з 09.12.1991 по 26.01.2021 була зареєстрована та постійно проживала в с. Зубковичі Коростенського (Олевського) району Житомирської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 з моменту аварії на ЧАЕС відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 78).
Таким чином, вказаними документами підтверджується, що станом на 01.01.1993 період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС становить 6 років 8 місяців 7 днів ( 8 місяців 14 днів - з 01.09.1987 по 14.05.1988 (період навчання в Житомирському кооперативному професійно - технічному училищі) та 4 роки 4 місяців - з 01.09.1988 по 31.12.1992 робота в Ружинському комбінаті громадського харчування) та 1 рік 07 місяців 23 дні, які визнає відповідач.
Крім того суд зазначає, що при видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) Житомирська обласна державна адміністрація, як уповноважений на видачу такого посвідчення орган, встановлювала та перевіряла дотримання позивачем умови для надання їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а саме умови проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років.
Таким чином, суд вважає, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії серії Б є достатнім підтвердженням того, що вона станом на 01.01.1993 проживала не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення.
При цьому, конструкція правової норми абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII свідчить, що законодавство альтернативно визначає умову для виникнення у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до цієї норми: або проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, або робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Відтак, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд також зауважує, що відповідно до інформації, що міститься в довідках, що додані позивачем до заяви про призначення пенсії за віком, із 01.01.1993 по січень 2024 року позивач проживає на території радіоактивного забруднення, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 78, 80).
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи за трудовою книжкою з 17.10.1994 по 15.04.1996 з підстав "оскільки виправлено дату звільнення з роботи", суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку вказаній підставі, суд зазначає, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників була затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Правовими нормами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з тим, у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Однак, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Згідно запису №5 у трудовій книжці серії НОМЕР_4 , 17.10.1994 позивач зарахована "истопником" (мова оригіналу) у Зубковицьку дільничну лікарню. Підстава внесення запису: наказ №307 від 15.10.1994.
Запис №6 у трудовій книжці серії НОМЕР_4 : звільнена у зв'язку із закінченням опалювального сезону. Запис датовано 15 квітня, однак у зазначенні року міститься виправлення в останній цифрі року. Ідентичне виправлення міститься і у році видачі наказу.
Отже, в даному випадку, визначальним є підтвердження факту зайнятості позивача на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
До суду позивачем надано довідку КНП "Олевська центральна лікарня" від 31.01.2024 №241/05-8 у якій вказано, що позивач із 17.10.1994 була прийнята на посаду опалювача на період опалювального сезону. У книзі наказів Зубковицької дільничної лікарні відсутній наказ про звільнення позивача з роботи. Згідно особового рахунку №49 по Зубковицькій дільничній лікарні за 1995 рік позивач працювала на посаді опалювача по квітень 1995 року (число днів роботи у квітні1995 року - 13) (а.с. 29).
Однак, вказана довідка не була надано позивачем до заяви від 18.01.2024, а тому не враховується судом при надання правової оцінки спірним правовідносинам.
Інших документів, зокрема, виданих архівними установами, які б містили інформацію про період трудової діяльності позивача у спірний період, матеріали пенсійної справи не містять.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що виправлення дати звільнення з роботи, є підставою для не зарахування періоду роботи працівника до його до стажу, а надана суду довідка КНП "Олевська центральна лікарня" від 31.01.2024 №241/05-8, як зазначено судом, не приймається до уваги, з підстав ненадання її до пенсійного органу.
З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Разом з тим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 24.01.2024 №064050005061 про відмову у призначенні ОСОБА_1 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Отже, аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо убачається з пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судом на підставі доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи встановлено, що позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 01.01.1993, тобто більше трьох років, що свідчить на користь висновку, що початкова величина зниження пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка становить 3 роки, підлягає застосуванню до позивача.
Окрім того, відповідачем не заперечується, що із 01.01.1993 по дату звернення позивача із завою про призначення пенсії, остання була зареєстрована та проживала на території радіоактивного забруднення, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, позивач набула права на зниження пенсійного віку на 6 років.
У рішенні від 24.01.2024 №064050005061 вказано: "Страховий стаж особи становить 25 років 06 місяців 14 днів. Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку становить 25 років."
Суд звертає увагу, що відсутність необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення було єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії згідно її заяви від 18.01.2024.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Станом на дату звернення позивача із заявою від 18.01.2024 її вік становив 54 роки.
Відповідачем визнається, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, її страховий стаж становив 25 років 06 місяців 14 днів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач станом на 18.01.2024 є особою, яка досягла пенсійного віку (з урахуванням встановлених судом дотримання позивачем умов, встановлених ст. 55 Закону №796), має достатній страховий стаж.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів адміністративної справи вбачається. що позивач досягла пенсійного віку 01 січня 2024 року, а із заявою про призначення пенсії звернулась 18.01.2024, тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, а тому позивачу пенсію необхідно призначити саме з 02.01.2024.
Матеріалами справи встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення від 24.01.2024 відповідно до законодавства про екстериторіальність. У свою чергу, позивач подавала заяву та документи про призначення пенсії за віком за місцем свого проживання, після прийняття рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 , остання буде знаходитись на обліку саме в Головному Пенсійному фонді України в Житомирській області, яке йому буде виплачувати пенсію, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фону України в Житомирській області призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн
У прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідачів витрати позивача на правову допомогу у розмірі 7500,00 грн. До позову додано:
1. копію Договору про надання правничої допомоги від 30.01.2024, за умовами якого:
п. 2.2 розмір гонорару або його частини зазначається у рахунках на оплату гонорару та/або квитанціях про проведену оплату гонорару;
- п. 2.4, клієнт ( ОСОБА_1 ) зобов'язаний оплатити гонорар невідкладно після отримання відповідної вимоги або рахунку адвоката (адвокат - Зарицький Максим Аркадійович).
- 2.5 на підтвердження оплати гонорару в готівковій формі, адвокат видає квитанцію.
2. квитанцію від 12.032.2024 у якій вказано: опис послуг, робіт: складання позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії; сума 7500,00 грн (а.с. 33)
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи вищенаведене та відсутність заперечень відповідача щодо суми гонорару, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Київській області, оскільки останнім було прийнято спірне рішення у даній справі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500, ЄДРПОУ: 22933548) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №064050005061 від 24.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 02 січня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі судового збору у сумі 1211 ( одна тисяча двісті одинадцять ) гривень 20 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3750 ( три тисячі сімсот п'ятдесят ) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук