22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 520/13315/13-к
провадження № 51-6500км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170480004241, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК).
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою вумисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення в період з ІНФОРМАЦІЯ_2 до 09 жовтня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Постановлено вважати повністю відбутим покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, призначене за цим вироком.
Вирішено питання, які стосуються: цивільного позову; процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 21:00 у квартирі АДРЕСА_2 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник конфлікт унаслідок надуманих претензій і необґрунтованої дратливості останнього, образ та приниження людської гідності ОСОБА_7 , а також протиправних дій з його боку. Так, ОСОБА_8 , перешкоджаючи ОСОБА_7 вийти з кухні та покликати на допомогу, викинув у вікно її мобільний телефон, вирвав дроти стаціонарного телефону, схопив зі столу і кинув у неї тарілку, потім завдав їй удару кулаком в голову, схопив зі столу ніж, який заніс над головою, погрожуючи вбивством. Тоді ОСОБА_7 вихопила з його руки ніж та, хаотично відмахуючись від ОСОБА_8 із закритими очима, умисно заподіяла йому кілька ударів ножем у різні частини тіла, тим самим заподіяла тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці події.
Крім того, місцевий суд у вироку встановив, що указане діяння ОСОБА_7 вчинила, захищаючи своє життя від реальної загрози.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 29 серпня 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як вважає прокурор, суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та про допит свідків, не тільки порушив засади змагальності, а й позбавив сторону обвинувачення передбаченого статтями 91, 92 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) права довести подію кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченої у його вчиненні.
На думку касатора, поза увагою цього суду залишилися спосіб та знаряддя вчинення злочину, а також кількість, характер і локалізація поранень, спричинених потерпілому, які підтверджують, що ОСОБА_7 діяла виключно з прямим умислом, спрямованим на заподіяння смерті потерпілому.
Також указує про те, що Одеський апеляційний суд не з'ясував думки сторін кримінального провадження про можливість звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та не вирішив питання щодо застосування ст. 49 або ч. 5 ст. 74 КК.
У запереченнях на касаційну скаргузасуджена ОСОБА_7 вважає, що згідно з вимогами КПК касаційну скаргу сторони обвинувачення необхідно залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу, просила скасувати оскаржувану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та, водночас, вважав слушними доводи прокурора щодо нероз'яснення обвинуваченій судом наслідків спливу строку давності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скаргу прокурора необхідно частково задовольнити з огляду на таке.
Щодо доводів про неправильну кваліфікацію
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони. Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, адже він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими районним та апеляційним судами.
Наведені в касаційній скарзі доводи прокурора щодо залишення поза увагою суду способу та знаряддя вчинення злочину, а також кількості, характеру і локалізації поранень, які ОСОБА_7 спричинила потерпілому, що свідчить про вчинення нею діяння виключно з прямим умислом, який був спрямований на заподіяння смерті потерпілому, є безпідставними.
Суд касаційної інстанції в своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що злочини, передбачені статтями 118 та 124 КК, є умисними, а тому наявність умислу на спричинення шкоди особі, що посягає, у тому числі - умислу на її вбивство, не виключає перебування особи, що захищається, в стані оборони (наприклад, постанова від 19 вересня 2023 року у справі № 204/647/20, провадження № 51-3037км22).
Також колегія суддів нагадує, що вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2, 4 ст. 17 КПК, що передбачають: «2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі умисного позбавлення життя особи для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, - якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені у ч. 5 ст. 36 КК, - оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_7 стверджувала, що умислу на вбивство потерпілого не мала, а удари ножем заподіяла, захищаючись від протиправного фізичного насильства й образ із боку потерпілого, погроз вбивством, які вона сприймала реально.
Твердження засудженої про пережите насильство підтверджуються висновком експерта від 21 серпня 2013 року № 2469/104-Д, відповідно до якого у засудженої виявлено легкі тілесні ушкодження, а саме: подряпини і садна обличчя, крововилив лівого плеча і передпліччя, спричинені тупими предметами, можливо від ударів руками за декілька годин до огляду (30 липня 2013 року).
Тому в цій справі питання полягало у тому, чи були дії засудженої зумовлені необхідністю захисту від такого посягання та чи відповідали ці дії небезпечності посягання й обстановці захисту.
Так, на підставі безпосередньо досліджених доказів суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 21:00 за місцем мешкання у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_8 , перебуваючи не у своїй квартирі, незважаючи на присутність у квартирі інших людей, влаштував на кухні сварку, під час якої кинув тарілку в ОСОБА_7 , заподіяв їй удар кулаком в обличчя, чим спричинив зазначені вище тілесні ушкодження, після чого вона намагалась уникнути продовження конфлікту й залишити приміщення кухні. Продовжуючи суспільно небезпечне діяння, ОСОБА_8 перегородив обвинуваченій вихід з приміщення, узяв кухонний ніж і, погрожуючи ОСОБА_7 вбивством, намагався завдати їй удару ножем, піднявши руку з ножем догори (замахнувся). У відповідь на це обвинувачена, захищаючи своє життя від реальної загрози, під час боротьби вихопила кухонний ніж із руки ОСОБА_8 , яким тут же, без перерви в часі, завдала йому ударів у ділянки життєво важливих органів, тим самим заподіявши ОСОБА_8 тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Сторона обвинувачення жодним чином не спростовує висновку суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що з боку ОСОБА_8 . ОСОБА_7 зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності, яке було реальним, і внаслідок попередньої поведінки ОСОБА_8 (під час спільного проживання з потерпілим останній неодноразово заподіював їй тілесні ушкодження, про що давала показання засуджена і свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ) засуджена мала підстави побоюватися за своє життя і здоров'я. Під час цього посягання, яке не було закінченим, обвинувачена, скориставшись своїм правом на активну оборону, заподіяла фізичної шкоди нападнику кухонним ножем, який був у нього в руці.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що зібрані у кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом наявності у ОСОБА_7 умислу на заподіяння смерті потерпілому з мотивів помсти за образи під час конфлікту, а також на те, що саме необхідність захисту від суспільно-небезпечного посягання була мотивом дій обвинуваченої, висновки судів про вчинення нею указаного вище діяння з метою захисту від суспільно-небезпечного посягання потерпілого є обґрунтованими.
Щодо відмови апеляційного суду в повторному дослідженні доказів
Як установлено з матеріалів кримінального провадження, прокурор звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій просив повторно дослідити протокол огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2, відеозапис до протоколу слідчого експерименту від 31 липня 2013 року, висновки експертів № 152-2598/13 та № 437, а також допитати свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У судовому засіданні 29 серпня 2023 року апеляційний суд з'ясував думку сторін кримінального провадження стосовно цього клопотання та своєю ухвалою від цього ж числа відмовив у його задоволенні, зазначивши про те, що прокурор не навів жодних обґрунтувань стосовно необхідності повторного дослідження доказів та допиту свідків і його доводи в цій частині фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою доказів, яку надав суд першої інстанції в оскаржуваному вироку.
Крім того, суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт незгоди сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов'язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції, про що теж небезпідставно вказав Одеський апеляційний суд.
Колегія суддів також наголошує, що відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.
З огляду на це Суд відхиляє такі доводи.
Щодо незастосування положень статей 49, 74 КК
У поданій касаційній скарзі прокурор указує про те, що Одеський апеляційний суд не з'ясував думки сторін кримінального провадження про можливість звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та не вирішив питання щодо застосування ст. 49 або ч. 5 ст. 74 КК.
Суд першої інстанції вироком від 16 лютого 2022 року визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні нею ІНФОРМАЦІЯ_2 злочину, передбаченого ст. 118 КК, за який встановлено покарання у виді виправних робіт на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на строк до 2 років.
Строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин становить 3 роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 288 КПК).
За приписами ст. 285 КПК особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413кмо21) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов'язок роз'яснити особі, яка притягається до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Не роз'яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що обумовлює неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (16 лютого 2022 року), з дня вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ст. 118 КК, минули строки давності, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, це кримінальне правопорушення не входить до переліку злочинів, визначених у ч. 5 ст. 49 КК, до яких давність не застосовується.
Проте районний суд під час розгляду кримінального провадження на ці обставини уваги не звернув та всупереч вимогам ч. 2 ст. 285 КПК не вжив належних заходів щодо роз'яснення ОСОБА_7 права бути звільненою від кримінальної відповідальності за ст. 118 КК у зв'язку із закінченням строків давності, чого не усунув і суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів уважає, що нероз'яснення судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 відповідно до ст. 285 КПК зазначених обставин в цьому кримінальному провадженні є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Статтею 440 КПК визначено, що суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Відповідно до вищевказаного правового висновку об'єднаної палати, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК за умов, що до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, закінчились строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; що ця особа не подавала до апеляційного суду відповідне клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і суд апеляційної інстанції не роз'яснив за приписами ст. 285 КПК особі наявність зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з'ясував її думку щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; така особа висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності.
У цьому кримінальному провадженні до набрання вироком суду першої інстанції законної сили закінчились строки давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ст. 118 КК, суд першої та апеляційної інстанцій не дотримали приписів ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, а під час касаційного розгляду від ОСОБА_7 надійшло клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК, отже наявні підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст. 118 КК у зв'язку з тим, що сплив відповідний строк давності, з огляду на що кримінальне провадження має бути закрите за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Прокурор у касаційній скарзі порушує питання про перегляд лише ухвали апеляційного суду, яку просить скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, хоча строк притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності сплинув до постановлення вироку районним судом, а тому цей суд також допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 433 КПК вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог і скасувати не тільки ухвалу апеляційного суду, й вирок суду першої інстанції, звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК та закрити кримінальне провадження за ст. 118 КК щодо неї відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 440 КПК.
Крім того, суд касаційної інстанції враховує, що в аспекті реалізації приписів ст. 129 КПК, за якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише в разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, цивільний позов залишається без розгляду у разі закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. У такому випадку позивач вправі заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, Суд уважає необхідним цивільний позов потерпілого ОСОБА_14 до ОСОБА_7 залишити без розгляду.
До того ж, за правовим висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відображеному в постанові від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Беручи до уваги те, що у цьому провадженні ініціатором проведення експертизи був орган досудового розслідування, тому відповідно до приписів статей 122, 124 КПК витрати на проведення експертизи в розмірі 733 грн не підлягають стягненню з обвинуваченої, яку суд звільняє від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, а їх необхідно віднести на рахунок держави.
Крім того, зважаючи на закриття кримінального провадження, необхідно вирішити питання щодо долі речових доказів у ньому.
Керуючись статтями 100, 126, 129, 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст. 118 КК у зв'язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження щодо неї відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_14 до ОСОБА_7 залишити без розгляду.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта, в розмірі 733 грн віднести на рахунок держави.
Речові докази: джинсові шорти синього кольору зі шкіряним ременем коричневого кольору; футболку блакитного кольору з малюнком; змиви речовини бурого кольору; кухонний ніж із руків'ям коричневого кольору; сукню-майку чорного кольору з камінням в передній частині; килимок червоного кольору; зрізи нігтьових пластин з обох рук; змиви з ножа, - знищити.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3