23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 501/3591/21
провадження № 61-8606св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Котик Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Перчеклій Інесса Миколаївна, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року в складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кутурланової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чорноморського нотаріального округу Одеської області Котик Н. В. та приватний нотаріус Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. про визнання недійсними договорів дарування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 02 липня 2020 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , яка 26 лютого 2021 року, скориставшись його безпорадним станом, обіцявши догляд та підтримку, змусила подарувати їй нерухоме майно, а саме: земельну ділянку АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. у період перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Укладаючи вказані договори дарування, ОСОБА_1 помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки вважав їх договорами довічного утримання.
Однак після укладення зазначених договорів ОСОБА_2 забрала свої речі та виїхала з квартири, в якій вони спільно проживали, змінила своє ставлення до позивача, почала ображати його нецензурною лайкою та аморальною поведінкою, тому він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. ОСОБА_2 , з метою уникнення відповідальності, 18 вересня 2021 року подарувала спірну квартиру своєму сину ОСОБА_3 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0101 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3355, посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. 26 лютого 2021 року, та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. 26 лютого 2021 року, та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним договір дарування указаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. 07 вересня 2021 року, та скасувати його державну реєстрацію.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 03 жовтня 2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті судом згідно з ухвалою від 24 січня 2022 року, а саме: скасовано заборону органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, здійснювати будь-які реєстраційні дії стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно стосовно земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер якої 5123782000:02:004:3355, загальною площею 0,0101 га, яка розташована на АДРЕСА_3 ; скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_4 ; скасована заборона органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, здійснювати будь-які реєстраційні дії по державній реєстрації речових прав на нерухоме майно стосовно квартири АДРЕСА_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення 26 лютого 2021 року договорів дарування обдарована ( ОСОБА_2 ) була дружиною дарувальника ( ОСОБА_1 ) та членом його сім'ї; дарувальник мав досвід реєстрації нерухомого майна та вчинення правочинів щодо нерухомого майна; на час здійснення спірних правочинів йому на праві власності належали три квартири з урахуванням подарованої; він не жив у подарованій квартирі; обдарована фактично прийняла подароване їй майно; позивач не потребував стороннього догляду, був матеріально забезпеченим, на час укладення оспорюваних договорів дарування усвідомлював їх правову природу як договорів дарування; до суду звернувся лише у листопаді 2021 року після погіршення відносин сторін як подружжя, вважаючи, що відповідач не виконала умов договорів дарування, оскільки залишила його як дружина. Посилання позивача на те, що він помилився щодо природи правочинів не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженими судом доказами.
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів, що на час укладення оспорюваних договорів дарування він помилявся стосовно правової природи цих правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, він усвідомлював їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків у результаті переусвідомлення його значення для себе, погіршення стосунків з обдарованою, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не можуть свідчити про наявність помилки станом на час укладення оспорюваного правочину, так як підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення. Усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після його укладення, не впливають на дійсність такого правочину.
Перебування позивача на стаціонарному лікуванні та здійснення хірургічної операції не свідчать, що за станом свого здоров'я та віком він потребував догляду та сторонньої допомоги, а надані медичні документи таких відомостей не містять. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що за станом свого здоров'я він потребував догляду та сторонньої допомоги позивач суду не надав. Матеріали справи не містять відомостей про те, що на час укладення договорів дарування позивач перебував у безпорадному стані. Сам по собі похилий вік ОСОБА_1 , наявність у нього захворювання та проходження ним лікування не свідчать ні про укладення договорів дарування під впливом помилки, ні перебування позивача у безпорадному стані на час укладення договорів.
Спірна квартира не є єдиним житлом позивача, таку квартиру позивач не використовував для власного проживання. За наслідками укладення договорів дарування відбулася фактична передача подарованого майна набувачу, яка сплачує комунальні послуги за квартиру, заборгованість з членських внесків та комунальних послуг за земельну ділянку відсутня. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що договір від 07 вересня 2021 року був укладений ОСОБА_2 з порушенням меж здійснення останньою цивільних прав, визначених статтею 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з метою завдання шкоди ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
07 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
07 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням Верховного Суду від 23 квітня 2024 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 у справі призначено повторний автоматизований розподіл справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Ігнатенку В. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 715/856/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/485/14-ц (496/4851/14-ц), від 06 березня 2019 року у справі № 697/654/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20. Вказував, що суди неправильно встановили обставини справи, не дослідили медичні документи, залишили поза увагою укладення договору під час перебування позивача на стаціонарному лікуванні (перебував під впливом медичних препаратів).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не мав наміру дарувати своє майно ОСОБА_2 , оскільки хотів укласти договір довічного утримання, який фактично і був укладений між сторонами під час перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Позивач, якому на час виникнення спірних правовідносин було 80 років, не розумів значення слів нотаріуса під час укладення договорів дарування. Нотаріус не роз'яснила зміст укладених правочинів. Позивач вважав, що дружина буде за ним піклуватися після одужання, проте вона замінила замки у житлі, не допустила його до подарованих об'єктів нерухомості, забрала його особисті речі (за вказаним фактом він звертався до правоохоронних органів), почала поводити себе агресивно та висловлювалася нецензурною лайкою, перестала відповідати на телефонні дзвінки. З огляду на вказану поведінку ОСОБА_1 звернувся з позовом про розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 , скориставшись безпорадним станом ОСОБА_1 , через сім місяців після укладення шлюбу змусила його укласти договори дарування. ОСОБА_1 вважав, що укладені між ними договори дарування є договорами довічного утримання. Позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки бажав укласти договір довічного утримання, а уклав договори дарування належного йому майна.
Суди не звернули уваги на те, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Укладаючи оспорювані договори дарування ОСОБА_1 діяв під впливом помилки щодо правової природи договорів, прав та обов'язків сторін, оскільки не бажав передавати нерухоме майно іншим особам. ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру своєму сину ОСОБА_3 , який продав це майно ОСОБА_4 . Такі дії спрямовані на неправомірне заволодіння майном позивача. ОСОБА_1 потребує догляду та підтримки, проте ОСОБА_2 , яка обіцяла йому це в обмін на квартиру та земельну ділянку, своїх обов'язків не виконала.
ОСОБА_1 під час укладення спірних договорів діяв під впливом помилки, оскільки вважав, що укладав договір довічного утримання.
Суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову з порушенням строків для вирішення такого питання. У Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня ухвала суду першої інстанції про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 .
Позиція інших учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що ОСОБА_1 не був стороною договору дарування від 07 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та договору купівлі-продажу від 17 січня 2022 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Крім того, ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту. Суди правильно відмовили у задоволенні позову. ОСОБА_1 в іншій справі пояснив суду, що «він звернувся до суду з вимогами про розірвання шлюбу, оскільки ОСОБА_2 не бажала розлучатися; його ніхто не змушував укладати договір дарування, він бажав все залишити дружині; до нотаріуса приходив двічі на бесіду; подарував, оскільки пожалів дружину, вирішив зробити добру справу; позов про розірвання шлюбу подав, так як дружина подарувала квартиру сину».
У серпні 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Котика Ф. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Вказує, що, обмежившись переліком постанов Верховного Суду, позивач не зазначив, яким саме висновкам щодо застосування норм права не відповідають оскаржувані судові рішення. Водночас правовідносини у постановах касаційного суду, які наведені позивачем у касаційній скарзі, та у цій справі не є подібними.
Судові рішення у цій справі відповідають висновкам касаційного суду, викладеним у справах з подібними правовідносинами. Позивач до січня 2020 року був засновником приватного підприємства та мав досвід реєстрації нерухомого майна, вчинення правочинів, зокрема, посвідчених нотаріусом, 02 липня 2020 року уклав шлюб з метою створення нової сім'ї, був власником трьох квартир, не потребував матеріальної допомоги, а ОСОБА_2 не мала можливості її надавати. Тимчасове захворювання позивача не свідчило про потребу у постійному догляді. ОСОБА_2 прийняла подароване майно та несла витрати по його утриманню. Касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини першої статті 389 ЦПК України. Інші доводи скарги зводяться до переоцінки доказів.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належали: квартира АДРЕСА_2 та земельна ділянка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_3 , кадастровий номер якої 5123782000:02:004:3355, площею 0,0101 га. ОСОБА_6 також на праві власності належать квартира АДРЕСА_5 та квартира АДРЕСА_6 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 липня 2020 року уклали шлюб та проживали у квартирі АДРЕСА_6 .
Відповідно до договору дарування від 26 лютого 2021 року № 335 ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 належну йому квартиру АДРЕСА_2 . Приватний нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. посвідчила вказаний договір та зареєструвала право власності на спірну квартиру за набувачем - ОСОБА_2 .
У вказаному договорі зазначено, що дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального (пункт 5); сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що цей договір не носить характеру уявного чи удаваного правочину; сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (пункт 7); прийняттям дарунка вважається одержання обдарованою оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення; обдарована свідчить, що вона дарунок приймає (пункт 12); текст договору прочитаний сторонами особисто вголос у присутності нотаріуса та зачитаний нотаріусом; зміст договору та зміст чинного законодавства України нотаріусом роз'яснений, сторонам зрозумілий і відповідає дійсним намірам (пункт 15).
За іншим договором дарування від 26 лютого 2021 року № 336 ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 5123782000:02:004:3355, площею 0,0101 га. Приватний нотаріус Чорноморського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І. М. посвідчила зазначений договір та зареєстувала право власності на спірну земельну ділянку за набувачем - ОСОБА_2 .
У вказаному договорі зазначено, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характер уявного та удаваного правочину; дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального, що йому зрозуміла природа цього правочину (пункт 9); передача земельної ділянки та документів на зазначену земельну ділянку здійснено (пункт 13); текст договору прочитаний нами особисто вголос у присутності нотаріуса та зачитаний нотаріусом; зміст договору та зміст норм чинного законодавства України, нотаріусом роз'яснений та сторонам зрозумілий і відповідає їхнім дійсним намірам; правові наслідки підписання цього договору зрозумілі (пункт 16).
28 серпня 2021 року ОСОБА_2 зверталась до правоохоронних органів із заявою про спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , яке мало місце 26 липня 2021 року, що підтверджується копіями її заяви та талону-повідомлення від 28 серпня 2021 року № 14825. Згідно з актом судово-медичного дослідження від 27 липня 2021 року у ОСОБА_2 під час огляду були виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців лівої бічної поверхні грудної клітини і лівого плеча, садна ділянки лівого плечового суглобу. В постанові про закриття кримінального провадження від 29 вересня 2021 року дізнавачем зазначено, що 20 вересня 2021 року, будучи опитаним, ОСОБА_1 показав, що за час спільного мешкання з дружиною будь-яких тілесних ушкоджень їй не спричиняв, а з 27 серпня 2021 року вони спільно не мешкають, звідки в неї з'явились тілесні ушкодження йому не відомо.
Згідно з договором дарування від 07 вересня 2021 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Чорноморського нотаріального округу Одеської області Котик Н. В. У той же день право власності на спірну квартиру зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3
21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовною заявою про розірвання шлюбу, укладеного з ОСОБА_2 . У вказаній позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 зазначав, що після того, як він у лютому 2021 року, знаходячись під впливом лікарських засобів та погодившись на вмовляння ОСОБА_2 , подарував їй квартиру та земельну ділянку, їх стосунки погіршились, остання почала вести себе агресивно та зневажливо щодо нього.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 січня 2022 року у справі № 501/3313/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 січня 2022 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 .
Суди встановили, що відповідно до наданої позивачем виписки з медичної карти стаціонарного хворого Комунального некомерційного підприємства «Чорноморська лікарня» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області № 557 ОСОБА_1 з 17 лютого 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні у зазначеній лікарні, 07 березня 2021 року йому проведена хірургічна операція, виписаний 22 березня 2021 року у задовільному стані на амбулаторне лікування.
Оспорювані договори дарування від 26 лютого 2021 року укладені та посвідчені нотаріусом у період перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
У матеріалах справи відсутні докази, що за станом свого здоров'я ОСОБА_1 потребував догляду та сторонньої допомоги або перебував у безпорадному стані.
Спірна квартира не є єдиним житлом позивача, він проживає у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_6 . Спірну квартиру для власного проживання позивач не використовував.
За наслідками укладення договорів дарування від 26 лютого 2021 року відбулася фактична передача подарованого майна набувачу. На підставі вказаних правочинів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірні квартиру та земельну ділянку.
Згідно з квитанціями про оплату комунальних послуг ОСОБА_2 з лютого 2021 року здійснює оплату комунальних послуг у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Громадської організації «Сокіл», виданої на ім'я ОСОБА_2 , по ділянці АДРЕСА_1 відсутня заборгованість по членським внескам та комунальним послугам.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22 викладено висновок про те, що «обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».
Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21 виклав висновок про те, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить). Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21.
Суди встановили, що на час укладення 26 лютого 2021 року договорів дарування ОСОБА_2 була дружиною ОСОБА_1 та членом його сім'ї. Дарувальник мав досвід реєстрації нерухомого майна та вчинення правочинів щодо нерухомого майна, на час здійснення спірних правочинів йому на праві власності належали три квартири з врахуванням подарованої. Позивач не проживав у подарованій квартирі, а обдарована фактично прийняла подароване їй майно.
Позивач не потребував стороннього догляду, був матеріально забезпеченим, на час укладення оспорюваних договорів дарування усвідомлював їх правову природу як договорів дарування, а до суду звернувся лише у листопаді 2021 року після погіршення відносин сторін як подружжя, вважаючи, що ОСОБА_2 не виконала умов договорів дарування, оскільки залишила його самого.
У договорі дарування квартири від 26 лютого 2021 року № 335 дарувальник стверджував, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального» (пункт 5). Сторони цього правочину стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що цей договір не носить характеру уявного чи удаваного правочину, розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (пункт 7). Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованою оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення; обдарована свідчить, що вона дарунок приймає (пункт 12). Текст договору прочитаний сторонами особисто вголос в присутності нотаріуса та зачитаний нотаріусом, зміст договору та зміст чинного законодавства України нотаріусом роз'яснений, сторонам зрозумілий і відповідає дійсним намірам (пункт 15).
У договорі дарування земельної ділянки від 26 лютого 2021 року № 336 сторони підтвердили, що цей договір не носить характер уявного та удаваного правочину. Дарувальник стверджував, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального, що йому зрозуміла природа цього правочину (пункт 9). Передача земельної ділянки та документів на зазначену земельну ділянку здійснено (пункт 13). Текст договору прочитаний особисто вголос у присутності нотаріуса та зачитаний нотаріусом. Сторони договору стверджували, що їм зрозумілі зміст договору та норми законодавства, які нотаріус роз'яснив, і відповідає їхнім дійсним намірам, правові наслідки підписання цього договору зрозумілі (пункт 16).
Медичні документи, які надані суду першої інстанції, свідчать про те, що оспорювані договори укладені та нотаріально посвідчені 26 лютого 2021 року, в період часу перебування позивача на стаціонарному лікуванні, проте факт його перебування на стаціонарному лікуванні та здійснення хірургічної операції не свідчить, що за станом свого здоров'я та віком він потребував догляду та сторонньої допомоги, у наданих медичних документах немає таких відомостей. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що за станом свого здоров'я позивач потребував догляду та сторонньої допомоги суду не надано.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20 зазначив, що «зміна рішення дарувальника або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів, зміна стосунків з обдарованим не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть бути підставами для їх розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».
Отже, конфлікт позивача з колишньою дружиною не свідчить про наявність помилки зі сторони дарувальника під час укладення ним оспорюваних правочинів.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 добровільно уклав оспорювані договори дарування належних йому квартири та земельної ділянки, проживає в іншій квартирі та ще одну має на праві власності, спірний договір підписаний, що не заперечується сторонами, між ними досягнуто згоди щодо всіх умов, та, врахувавши, що доказів того, що, підписуючи спірний договір, позивач вважав, що укладає договір довічного утримання, не надано, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 715/856/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/485/14-ц (496/4851/14-ц), від 06 березня 2019 року у справі № 697/654/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, враховуючи таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 715/856/16-ц залишено без змін постанову апеляційного суду про визнання договору дарування недійсним. Апеляційний суд встановив, що при укладенні договору дарування волевиявлення позивача не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного йому майна на користь обдарованого. Касаційний суд вказував, що доводи касаційної скарги про те, що позивач фактично передав спірний житловий будинок у володіння відповідача до укладення договору дарування, спростовуються поясненнями свідків та позивача, які підтверджені наявними у матеріалах доказами; аргументи касаційної скарги про те, що позивач не проживав у спірному будинку також спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач переїхав до будинку після смерті своєї другої дружини у травні 2012 року, тоді як договір дарування укладений у квітні 2012 року; позивач пояснив, що завершивши справи після смерті дружини переїхав до належного йому будинку, в якому проживав з відповідачем, який тривалий час доглядав за ним; ці обставини не спростовані відповідачем.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду постановою від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц скасував судові рішення та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності. Суд касаційної інстанції вказував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 697/654/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним та про поновлення права власності на квартиру. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що після укладення договору дарування позивач передав подароване нерухоме майно, а відповідач прийняла його в дар, оскільки останні проживали разом у спірній квартирі; суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний ним правочин було укладено внаслідок помилки, що має істотне значення, та визначено підставою для визнання недійсним укладеного правочину.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц залишено без змін постанову апеляційного суду, якою задоволено позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування. Суд апеляційної інстанції встановивши, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має, продовжувала проживати у спірному будинку, фактичної передачі будинку не відбулося; позивач на час укладення оспорюваних договорів потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги. Суд касаційної інстанції вказував, що під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування; позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
У справі № 335/15805/17 суди встановили, що позивач на час укладення оспорюваного договору був похилого віку (91 рік), особою з інвалідністю першої групи по зору безстроково внаслідок травми, отриманої при захисті Вітчизни, потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги, спірна квартира була його єдиним житлом, іншого житла він не мав, після укладення договору дарування продовжував проживати у спірній квартирі, тобто фактичної передачі квартири не відбулося. Верховний Суд постановою від 01 грудня 2022 року залишив без змін судові рішення, якими задоволено позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги про існування між сторонами оспорюваного правочину домовленості щодо встановлення сервітуту на довічне проживання в квартирі безпідставні, оскільки як правильно визначив суд апеляційної інстанції положення щодо встановлення сервітуту в тексті оспорюваного договору відсутні.
Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 скасовано постанову апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд вказував, що апеляційний суд не звернув увагу, що поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину; мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі проте, таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив; апеляційний суд не врахував, що лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним; наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки; апеляційний суд не звернув уваги, що суд першої інстанції не встановив обставин які б свідчили про помилку щодо природи оспорюваного договору дарування.
Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, висновки судів не є суперечливими.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди неправильно встановили обставини справи, не дослідили медичні документи, залишили поза увагою укладення договору під час перебування позивача на стаціонарному лікуванні (перебував під впливом медичних препаратів), оскільки судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги щодо порушення строків вирішення питання про забезпечення позову не може бути підставою для скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень, оскільки відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Судове рішення, якими вирішено питання забезпечення позову не є предметом касаційного перегляду.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня ухвала суду першої інстанції про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 , оскільки вказана ухвала постановлена в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, що узгоджується з частиною четвертою статті 259 ЦПК України.
З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Щодо судових витрат
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
А. С. Олійник
І. М. Фаловська