10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 322/232/21
провадження № 61-4898св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик Сергій Юрійович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Маловічко С. В., Кочеткової І. В., додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
припинити шляхом розірвання договір оренди від 25 грудня 2009 року, укладений між ним та ОСОБА_2 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,2327 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, та договір оренди від 27 лютого 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_2 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,2328 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області;
витребувати вказані земельні ділянки з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2327 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017, терміном на 49 років. Державну реєстрацію договору здійснено 23 лютого 2010 року.
27 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2328 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, терміном на
49 років. Державну реєстрацію договору здійснено 19 вересня 2013 року.
Примірники вказаних договорів оренди позивачу видані не були.
З моменту укладення договорів оренди ОСОБА_1 жодного разу не отримував орендну плату і не підписував будь-яких документів на отримання грошових коштів, а тому у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати, тобто невиконанням основних умов договору, такі правочини підлягають розірванню.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 26 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, зокрема відсутності переконливих доказів, які б свідчили про систематичну несплату відповідачем орендної плати за використання переданої йому в оренду земельної ділянки, оскільки позивачем на ім'я повіреної особи ОСОБА_3 складено довіреність, дійсність якої позивач не оспорював.
Ініціюючи питання щодо призначення експертизи, ОСОБА_1 ставив під сумнів строк виконання документів, однак не піддавав сумніву, що ці документи складені саме повіреною особою позивача ОСОБА_3 . Можливість виготовлення цих документів не в той час, яким датовані ці документи, автоматично не вказує на те, що відповідач не сплатив повіреній особі кошти за весь строк оренди земельних ділянок, а та, у свою чергу, не погодилась на такі дії, адже навіть за умови фізичної відсутності розписок і розрахунку ці обставини (сплата оренди за весь строк і відсутність на це згоди повіреної) могли бути спростовані, якщо б повірена особа заперечувала ці факти.
Після відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи представник позивача не заявив клопотання про виклик і допит повіреної позивача ОСОБА_3 , як наслідок, не заявляв клопотань щодо витребування у неї доказів на підтвердження передачі орендної плати позивачу або, навпаки, вказували на те, що повірена діяла в своїх інтересах чи в інтересах відповідача (факт шлюбних відносин відповідача з повіреною позивача у цьому контексті міг мати значення для правильного вирішення справи).
З огляду на недоведеність позовних вимог відсутні підстави для розірвання спірних договорів оренди.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 серпня
2022 року скасовано, позов задоволено.
Розірвано договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2327 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017, розташованої на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, укладений 25 грудня
2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Розірвано договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2328 гектарів, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, розташованої на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, укладений 27 лютого
2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,2327 гектарів, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017.
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,2328 гектарів, розташовану на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи
від 06 лютого 2023 року № 3358 на підставі ухвали апеляційного суду, розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року і 19 вересня 2013 року піддавались штучному старінню та виконані в 2021 році, що не відповідає зазначеним у них датам.
Зазначений висновок експерта підтверджує ті обставини, що протягом тривалого часу, зокрема за договором оренди від 25 грудня 2009 року
у період із 2009 року до 2021 року та за договором оренди від 07 лютого
2012 року з 2012 року до 2021 року, орендарем ОСОБА_2 систематично порушувались умови договору оренди щодо сплати орендної плати
ОСОБА_1 за вказаними договорами щорічно з 01 жовтня до 25 грудня поточного року та щорічно до 31 грудня поточного року відповідно.
Ураховуючи наявність підстав для задоволення позову в частині розірвання договорів оренди земельних ділянок із кадастровим номером 2323685900:10:006:0017 площею 7,2327 га та з кадастровим номером 2323685900:10:006:0016 площею 7,2328 га, позовні вимоги про повернення вказаних земельних ділянок, на думку апеляційного суду, також підлягають задоволенню.
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня
2023 року за нововиявленими обставинами.
В обґрунтування заяви зазначив, що після прийняття постанови
Запорізького апеляційного суду 28 березня 2023 року ОСОБА_2 отримав
лист Міністерства юстиції України від 28 березня 2023 року
№ 37969/35933-33-23/6.3, згідно з яким підстави для винесення на розгляд дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України питання дисциплінарної відповідальності відсутні, оскільки ОСОБА_10 не є атестованим судовим експертом та не має статусу судового експерта.
Вважав вказані в листі відомості нововиявленими обставинами, у зв'язку з чим суд під час розгляду справи не повинен був брати до уваги висновок експерта ОСОБА_10 від 06 лютого 2023 року № 3358.
На підставі зазначеного просив задовольнити заяву, скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року та ухвалити судове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 26 серпня 2022 року залишити без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалу мотивовано тим, що обставини, зазначені в заяві ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 як нововиявлені, з'ясовувалися під час перегляду рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 26 серпня 2022 року в апеляційному порядку, оскільки вони існували на час розгляду справи та могли бути відомі заявнику. З огляду на зазначене такі обставини в розумінні статті 423 ЦПК України не є нововиявленими.
Крім того, під час апеляційного перегляду відповідач заперечував проти самого проведення експертизи, проте не заявляв клопотання про призначення експертизи іншій експертній установі.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про стягнення судових витрат у вигляді судового збору та оплати за проведення експертиз.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 червня
2023 року заяву задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, у розмірі 65 187,45 грн.
Додаткову постанову мотивовано тим, що оскільки суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а тому витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги
в розмірі 1 816,00 грн та 2 724,00 грн і витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз у розмірі 1 647,45 грн та 59 000,00 грн, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд»
від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., надійшла касаційна скарга на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року, в якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду
і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не досліджено доказів у справі, зокрема самої експертизи та доказів на її спростування: копію листа
в. о. директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України від 02 січня 2023 року, фотокопії розписок, копії адвокатських запитів, копію листа Міністерства юстиції України
від 07 березня 2023 року, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення до реєстру кримінального провадження за фактом незаконної діяльності ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа».
Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що висновок експерта стосувався давності паперу, а не рукописного тексту, що свідчить про вихід за межі поставлених запитань.
Судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_2 про визнання висновку експерта недопустимим доказом, про відвід експерту та про призначення повторної експертизи.
Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельні ділянки, у той час як позовні вимоги стосувалися їх витребування.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо системного застосування статей 7, 9, 10 Закону України «Про судову експертизу», Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, статті 78 ЦПК України, а також щодо системного застосування пункту 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, статті 4 Закону України «Про судову експертизу», статей 78, 113 ЦПК України.
При цьому посилається на нерелевантність застосування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19, від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18,
від 24 лютого 2021 року у справі № 552/2660/16, від 20 березня 2020 року
у справі № 704/589/17.
У свою чергу, судом апеляційної інстанції не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у подібних правовідносинах щодо недопустимості висновку експерта, у якого відсутній відповідний статус (постанова від 24 березня
2021 року у справі № 320/4186/18), або якого притягненого до дисциплінарної відповідальності та позбавлено кваліфікації (постанова від 02 лютого
2021 року у справі № 721/265/17); щодо відсутності заздалегідь встановленої сили висновку експертизи, який має оцінюватися поряд з іншими доказами (постанова від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17); щодо врахування критеріїв істотності допущеного орендарем порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15).
У червні 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 травня
2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувану ухвалу і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Ухвала Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що мають важливе значення для правильного вирішення спору, не надав оцінки обставинам, викладеним у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема листу Міністерства юстиції України від 28 березня 2023 року, зміст якого спростовує висновок експерта
ОСОБА_10 , який не має статусу атестованого судового експерта.
Вказаний лист було направлено ОСОБА_2 лише 31 березня 2023 року, що підтверджується поштовим маркуванням на конверті, а тому висновок суду про те, що про зазначені обставини відповідач знав під час перегляду справи в апеляційному суді, є помилковим.
У липні 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду
від 20 червня 2023 року, в якій заявник просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про прийняття додаткового рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та частину третю статті 411 ЦПК України.
Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення понесених ним судових витрат, апеляційний суд у порушення норм процесуального права не звернув уваги на те, що до завершення судових дебатів та протягом п'яти днів після винесення постанови апеляційним судом ОСОБА_1 не надав розрахунок витрат та докази їх понесення, не направив вказані документи відповідачу.
Висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21,
від 25 лютого 20021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року
у справі № 759/13013/14, від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14,
від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., на постанову Запорізького апеляційного суду
від 28 березня 2023 року, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., на ухвалу Запорізького апеляційного суду
від 09 травня 2023 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року.
Листом Верховного Суду від 21 грудня 2023 року вих. № 41589/0/222-23 повторно витребувано справу з Новомиколаївського районного суду Запорізької області.
У грудні 2023 року справу № 322/232/21 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2323685900:10:006:0017 площею 7,2327 га, з кадастровим номером 2323685900:10:006:0016 площею 7,2328 га, які розташовані на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області
(т. 1, а. с. 5, 6, 9, 10, 28).
25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 7,2327 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017, для сільськогосподарського товарного виробництва, яка належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП
№ 030307, виданого головою Новомиколаївської РДА 30 липня 2004 року
(т. 1, а. с. 83, 84). Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В.
Договір зареєстровано у ЗРФ центр ДЗК 23 лютого 2010 року, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1, а. с. 5, 6).
За змістом пунктів 8, 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 25 грудня
2009 року договір укладено на 49 років, орендна плата вноситься орендарем щорічно з 01 жовтня до 25 грудня поточного року у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної вартості і становить 2 630,00 грн.
Відповідно до пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2009 року орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Пунктом 38 договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2009 року передбачено можливість його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
25 грудня 2009 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив її бути представником позивача з питань управління належною йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП № 030307, виданого головою Новомиколаївської РДА 30 липня
2004 року, земельною ділянкою площею 7,23 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, в тому числі, укладення договорів оренди від імені довірителя з будь-якою фізичною чи юридичною особою, для чого представникові надано право, в тому числі, на одержання зазначеної в договорі орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку (т. 1, а. с. 29).
01 лютого 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_3 , якою уповноважив її бути представником позивача з питань виготовлення, отримання та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку площею 7,23 га (кадастровий номер 2323685900:10:006:0016), яка розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області у відповідних уповноважених на це органах, а також здійснювати управління цією земельною ділянкою, в тому числі укладення договорів оренди від імені довірителя з будь-якою фізичною чи юридичною особою, для чого представникові надано право, в тому числі, на одержання зазначеної в договорі орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку (т. 1, а. с. 30).
27 лютого 2012 року між ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (т. 1, а. с. 79-81), згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею
7,2328 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, для сільськогосподарського товарного виробництва, яка належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 835104, виданого відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 14 квітня 2010 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В. (т. 1, а. с. 79-81).
Вказаний договір було зареєстровано у ЗРФ центр ДЗК 08 жовтня 2013 року, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1, а. с. 82).
За змістом пунктів 8, 9, 10 договору оренди земельної ділянки 27 лютого
2012 року договір укладено на 49 років, орендна плата вноситься орендарем щорічно до 31 грудня поточного року у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної вартості і становить 4 891,73 грн. Орендна плата може вноситися авансом за декілька років дії договору, про що орендодавець складає розписку або інший документ.
Відповідно до пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2012 року орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Пунктом 38 договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2012 року передбачено можливість його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Судами також установлено, що відповідно до розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року ОСОБА_3 , діючи від імені
ОСОБА_1 , отримала від орендаря ОСОБА_2 орендну плату за користування земельною ділянкою площею 7,23 га з кадастровим номером 2323685900:10:006:0016 згідно з умовами договору оренди від 25 грудня
2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2267, у повному обсязі за весь час дії договору оренди у розмірі 128 870,00 грн за строк 49 років (т. 1, а. с. 68).
Відповідно до розписки про отримання орендної плати від 19 вересня
2013 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , отримала від орендаря ОСОБА_2 орендну плату за користування земельною ділянкою, загальною площею 7,2328 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, достроково за період із 19 вересня 2013 року до 18 червня 2062 року у розмірі 239 694,77 грн (т. 1, а. с. 69).
Згідно з висновком експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту експертиз від 29 жовтня 2021 року № 4158/4159/4160/4161-21 судово-технічної експертизи документів у цивільній справі № 322/232/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 встановити, чи виконаний текст в оригіналах розрахунку орендної плати від 19 вересня 2013 року, розписках про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року та 19 вересня
2013 року у той час, яким датовані документи; у який період часу були виконані рукописні тексти в оригіналах розрахунку орендної плати
від 19 вересня 2013 року, розписках про отримання орендної плати
від 25 грудня 2009 року та 19 вересня 2013 року; в один чи різні періоди часу виконано рукописні тексти у наданих документах, не видається можливим
у зв'язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних гелевим та рідким чорнилами (т. 1, а. с. 165-174).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи від 06 лютого 2023 року № 3358 на підставі ухвали апеляційного суду, розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року
і 19 вересня 2013 року піддавались штучному старінню та виконані у
2021 році, що не відповідає зазначеним у них датам. Встановити абсолютну давність виконання рукописного тексту в розрахунку орендної плати
від 19 вересня 2013 року не видається можливим із причин, зазначених
у синтезуючий частині. Розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року і 19 вересня 2013 року виготовлені в один період часу (т. 2, а. с. 215-234).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційних скарг з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Острик С. Ю., на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року (по суті спору)
Предметом спору у справі, що переглядається, є розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею
7,2327 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017, розташованої на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, укладеного 25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
а також договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,2328 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, розташованої на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, укладеного 27 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та повернення земельних ділянок власнику.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Зміст прав та обов'язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов'язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов'язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).
Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі»визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Відповідно до вимог статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість у подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 7,2327 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0017. Договір посвідчено приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В. та зареєстровано у ЗРФ центр ДЗК 23 лютого
2010 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до погоджених сторонами угод договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2009 року (щодо земельної ділянки площею 7,2327 га з кадастровим номером 2323685900:10:006:0017) орендна плата вноситься орендарем щорічно
з 01 жовтня до 25 грудня поточного року у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної вартості і становить 2 630,00 грн. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,5 % несплаченої суми за кожний день прострочення.
При цьому умов щодо можливості внесення орендної плати авансом за декілька років або за весь визначений термін договору вказаний правочин не містить.
25 грудня 2009 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив її бути представником позивача з питань управління належною йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ЗП № 030307, виданого головою Новомиколаївської РДА 30 липня
2004 року, земельною ділянкою площею 7,23 га, яка розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, в тому числі укладення договорів оренди від імені довірителя з будь-якою фізичною чи юридичною особою, для чого представникові надано право, зокрема, на одержання зазначеної в договорі орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку.
01 лютого 2010 року ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_3 , якою уповноважив її бути представником позивача з питань виготовлення, отримання та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку площею 7,23 га (кадастровий номер 2323685900:10:006:0016), яка розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області у відповідних уповноважених на це органах, а також здійснювати управління цією земельною ділянкою, в тому числі укладення договорів оренди від імені довірителя з будь-якою фізичною чи юридичною особою, для чого представникові надано право, зокрема, на одержання зазначеної в договорі орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку. Факт видачі довіреностей та їх дійсність позивач не заперечував.
27 лютого 2012 року між ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (т. 1, а. с. 79-81), згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею
7,2328 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, для сільськогосподарського товарного виробництва, яка належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 835104, виданого відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 14 квітня 2010 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В. та зареєстрований у ЗРФ центр ДЗК 08 жовтня 2013 року.
Таким чином, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні правовідносини на підставі договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2009 року (щодо земельної ділянки площею 7,2327 га з кадастровим номером 2323685900:10:006:0017) та на підставі договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2012 року (щодо земельної ділянки площею 7,2328 га з кадастровим номером 2323685900:10:006:0016).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з моменту укладення договорів оренди він як власник земельних ділянок жодного разу не отримував орендну плату і не підписував будь-яких документів на отримання грошових коштів, а тому у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати, тобто невиконанням основних умов договору, такі правочини підлягають розірванню.
Судами установлено, що відповідно до розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , отримала від орендаря ОСОБА_2 орендну плату за користування земельною ділянкою площею 7,23 га з кадастровим номером 2323685900:10:006:0016 згідно з умовами договору оренди від 25 грудня
2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2267 у повному обсязі за весь час дії договору оренди у розмірі 128 870,00 грн за строк 49 років. Відповідно до розписки про отримання орендної плати від 19 вересня 2013 року
ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , отримала від орендаря
ОСОБА_2 орендну плату за користування земельною ділянкою загальною площею 7,2328 га, кадастровий номер 2323685900:10:006:0016, достроково за період із 19 вересня 2013 року до 18 червня 2062 року у розмірі
239 694,77 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходячи з фактично встановлених обставин справи, посилався на те, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи від 06 лютого 2023 року № 3358 на підставі ухвали апеляційного суду, розписки про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року і 19 вересня 2013 року піддавалися штучному старінню та виконані в 2021 році, що не відповідає зазначеним у них датам.
Апеляційний суд установив, що протягом тривалого часу, зокрема, за договором оренди від 25 грудня 2009 року у період із 2009 року до 2021 року та за договором оренди від 07 лютого 2012 року з 2012 року до 2021 року орендарем ОСОБА_2 систематично порушувались умови договорів оренди щодо сплати орендної плати ОСОБА_1 за вказаними договорами щорічно з 01 жовтня до 25 грудня поточного року та щорічно до 31 грудня поточного року відповідно.
Ураховуючи, що повірена особа орендодавця (позивача) ОСОБА_7 отримала орендну плату лише у 2021 році за договором оренди від 25 грудня 2009 року (після майже 12 років користування земельною ділянкою) та за договором від 27 лютого 2012 року (після користування земельною ділянкою протягом 9 років), колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем тих обставин, що він значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладання договорів.
З огляду на істотність та систематичність порушення відповідачем зобов'язань про сплату орендної плати за договорами оренди апеляційний суд вважав наявними правові підстави для розірвання договорів оренди земельних ділянок, і з таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо належності і допустимості висновку фізико-хімічної експертизи як доказу у справі, покладеного в основу постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року, а також порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині відмови в задоволенні клопотань
ОСОБА_2 про визнання висновку експерта недопустимим доказом, відвід експерту та призначення повторної експертизи, колегія суддів керується таким.
Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі
№ 910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі
№ 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовною заявою,
ОСОБА_1 , зокрема, просив суд витребувати у відповідача з метою вирішення питання про призначення експертизи оригінали розписок про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року та 19 вересня 2013 року,
а також відомості про отримання орендної плати за договорами оренди
(а. с. 53, т. 1).
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 23 квітня 2021 року клопотання про витребування зазначених доказів задоволено (а. с. 58, т. 1).
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 17 травня 2021 року задоволено клопотання про витребування у відповідача договорів оренди земельної ділянки (а. с. 76, т. 1).
Уперше з клопотанням про призначення судово-технічної експертизи давності документів у справі ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8 звернувся 17 травня 2021 року (а. с. 74, т. 1).
ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 подав до суду заперечення на клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи, посилаючись при цьому на відсутність необхідності встановлення давності документів, оскільки позивач не ставить під сумнів та не оскаржує довіреності, видані на ім'я ОСОБА_3 , та розписки, написані нею як повіреною особою позивача, про отримання грошових коштів (а. с. 85-89, т. 1).
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 24 травня 2021 року клопотання про призначення експертизи у справі задоволено. Проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Надано дозвіл на часткове знищення тексту, який буде досліджено (а. с. 98, т. 1).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку (а. с. 102-116, т. 1).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_9 відмовлено (а. с. 154-157, т. 1).
Згідно з висновком експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту експертиз від 29 жовтня 2021 року № 4158/4159/4160/4161-21 судово-технічної експертизи документів встановити, чи виконаний текст в оригіналах розрахунку орендної плати від 19 вересня 2013 року, розписках про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року та 19 вересня
2013 року у той час, яким датовані документи; у який період часу були виконані рукописні тексти в оригіналах розрахунку орендної плати та розписках про отримання орендної плати; в один чи різні періоди часу виконано рукописні текстів у наданих документах не видається можливим
у зв'язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних гелевим та рідким чорнилами
(а. с. 165-174, т. 1).
30 грудня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8 звернувся до суду із клопотанням про призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів (а. с. 189, 190, т. 1).
ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 заперечував проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що в межах справи вже проведена експертиза, а тому заявлене клопотання є зловживанням правами і тягне за собою порушення розумних строків розгляду справи.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 30 грудня 2021 року клопотання про призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів задоволено. Проведення експертизи доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи. Надано дозвіл на часткове знищення тексту, який буде досліджено (а. с. 199, т. 1).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку (а. с. 205-227, т. 1).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково, ухвалу Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 грудня
2021 року скасовано в частині надання дозволу на часткове знищення тексту, який буде досліджено, та відмовлено у наданні дозволу (а. с. 20-27, т. 2).
Відповідно до супровідного листа Київської незалежної судово-експертної установи від 09 червня 2022 року, оскільки не існує науково обґрунтованих методів судової експертизи, які дозволили б відповісти на поставлені питання, без застосування руйнівних методів дослідження, експертиза залишається без виконання (а. с. 55, т. 2).
26 липня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8 повторно звернувся до суду із клопотанням про призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів (а. с. 63, 64, т. 2).
28 липня 2022 року ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 подав до суду заперечення щодо клопотання про призначення експертизи у справі, зазначаючи, зокрема, свою незгоду щодо часткового знищення документів (а. с. 80-82, т. 2).
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 29 липня 2022 року роз'яснено відповідачу та його представнику положення частини четвертої статті 81 ЦПК України у контексті їх заперечень щодо призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів, з наданням експертам дозволу застосування руйнівних методів дослідження текстів у межах необхідності проведення експертизи і отримання об'єктивного висновку (а. с. 85-86, т. 2).
Протокольною ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 19 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи у справі (а. с. 98, зворот, т. 2).
Таким чином, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_9 заперечував проти призначення та проведення будь-яких експертиз, систематично оскаржував ухвали суду про призначення експертизи у справі та заперечував проти самого факту проведення експертного дослідження, вказуючи, що відповідно до розписок про отримання орендної плати грошові кошти ним було передано представнику ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, зокрема у частині відмов в проведенні експертизи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та заявив клопотання про призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів (а. с. 147, 148, т. 2).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 не погоджувався із твердженням позивача щодо необхідності проведення експертизи у справі, а у судовому засіданні апеляційного суду 01 листопада 2022 року заперечував проти задоволення клопотання про призначення експертизи (а. с. 159, 160, 172, т. 2). Таким чином, відповідач у суді апеляційної інстанції, як і під час розгляду справи судом першої інстанції, систематично заперечував проти необхідності проведення експертизи.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення фізико-хімічної експертизи давності виконання документів. На вирішення експертизи поставлено питання:
1) Чи відповідає рукописний текст в оригіналах розрахунку орендної плати від 19 вересня 2013 року, розписках про отримання орендної плати
від 25 грудня 2009 року і 19 вересня 2013 року давності їх виконання, а саме відповідає виконання вказаним датам?
2) У який період часу були виконані рукописні тексти в оригіналах розрахунку орендної плати від 19 вересня 2013 року, розписках про отримання орендної плати від 25 грудня 2009 року і 19 вересня 2013 року?
3) В один чи різні періоди часу виконано рукописні тексти в наданих документах?
Проведення експертизи доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи, попередивши їх про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
У разі необхідності для проведення експертизи та отримання об'єктивного висновку надано дозвіл Київській незалежній судово-експертній установі на застосування руйнуючих методів дослідження текстів.
Слід зазначити, що з часу відкриття провадження у справі ОСОБА_9 у суді першої інстанції не заявляв клопотань про призначення у справі будь-якої експертизи.
З моменту відкриття апеляційного провадження у справі та призначення експертизи експертам Київської незалежної судово-експертної установи Парахін Є. М. не заявляв клопотання про призначення експертизи у іншій експертній установі та незгоду з призначенням експертизи у цій установі.
Надалі 17 січня 2023 року ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 подав до суду клопотання про припинення проведення експертизи та поновлення провадження у справі, посилаючись на те, що Київська незалежна судово-експертна установа не є суб'єктом судово?експертної діяльності (а. с. 196-203, т. 2).
Апеляційний суд листом від 19 січня 2023 року повідомив представника ОСОБА_9 ОСОБА_6 про те, що незгода з ухвалою суду про проведення експертизи у справі стосується саме визначення експертної установи, що може бути оскаржено в касаційному порядку, оскільки апеляційний суд позбавлений можливості скасовувати постановлені ним ухвали про проведення експертизи (а. с. 209, т. 2).
На виконання вимог ухвали Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року Київська незалежна судово-експертна установа надіслала висновок від 06 лютого 2023 року № 3358 (а. с. 214-234, т. 1).
Надалі ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 подав до суду клопотання про визнання висновку експерта ОСОБА_10 недопустимим доказом та призначення повторної судово-технічної експертизи (а. с. 21-35, т. 3). При цьому відповідач посилався на те, що експерт ОСОБА_10 та Київська незалежна судово-експертна установа не є суб'єктами судово?експертної діяльності.
Також ОСОБА_9 через свого представника ОСОБА_6 07 березня
2023 року подав до суду клопотання про відвід судовому експерту. Тобто, з заявою про відвід судовому експерту відповідач звернувся вже після проведення експертизи.
Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року в задоволенні зазначених клопотань ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 було відмовлено.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли
б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються
з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд виснує про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов'язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.
Категорія «добросовісність» є основоположною в розмежуванні належного здійснення цивільних процесуальних прав і зловживання такими правами. Добросовісність слід розглядати як властивість, що передбачає використання цивільних процесуальних прав виключно за їх призначенням та є однією з умов виконання завдань цивільного судочинства, оскільки вона є регулятором суспільних відносин.
Крім того, питання добросовісності поведінки особи слід комплексно оцінювати у контексті так званого «процесуального естопелю», під яким розуміють неможливість суперечливої поведінки сторін у цивільному судочинстві, яка надасть переваги одній стороні над іншою, порушивши при цьому основні засади та завдання цивільного судочинства.
Повертаючись до обставин цієї справи, дії ОСОБА_9 у їх сукупності, а саме: систематичне оскарження ухвал суду про призначення експертизи у справі, заперечення проти необхідності проведення експертизи у справі в суді першої та апеляційної інстанцій аж до отримання висновків експертизи з підстав затягування розумних строків розгляду справи ОСОБА_1 шляхом заявлення клопотань про призначення експертиз, свідчать про суперечливість поведінки відповідача, який у подальшому, після отримання відповідного висновку експерта, не погодившись із його змістом, подав до суду клопотання про визнання висновку експерта ОСОБА_10 недопустимим доказом, призначення повторної судово-технічної експертизи та відвід експерту.
Вказані обставини та процесуальні дії сторін у справі були оцінені належним чином судом апеляційної інстанції, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині постанови апеляційного суду.
У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін.
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ) є принцип процесуальної рівності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Цей принцип неодноразово було застосовано і в практиці Європейського суду з прав людини та зазначено, що принцип процесуальної рівності сторін вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року).
Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином забезпечив дотримання принципу змагальності сторін та диспозитивності, надав учасникам справи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних обов'язків, передбачених законом, у тому числі щодо подання відповідних клопотань, а тому доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у цій частині не знайшли свого підтвердження.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Острик С. Ю. , посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме про відсутність висновків Верховного Суду щодо системного застосування статей 7, 9, 10 Закону України «Про судову експертизу», Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, статті 78 ЦПК України, а також щодо системного застосування пункту 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, статті 4 Закону України «Про судову експертизу», статей 78, 113 ЦПК України, зазначаючи при цьому нерелевантність застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19, від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 552/2660/16, від 20 березня 2020 року у справі № 704/589/17.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи касаційної скарги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається конкретна норма права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Окрім формального посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та зазначення відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявник має чітко зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Разом із тим у поданій касаційній скарзі заявник, зазначаючи норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, не конкретизує правовідносини, в яких цей висновок відсутній, та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а, навпаки, наводить ряд постанов Верховного Суду (висновки яких було враховано апеляційним судом).
Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах у постановах
від 24 березня 2021 року у справі № 320/4186/18, від 02 лютого 2021 року
у справі № 721/265/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17,
від 30 січня 2020 року у справі № 357/8113/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15, є безпідставними з огляду на таке.
Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження №14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 357/8113/16 Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині недопустимості висновку експерта, оскільки він не є висновком за результатами судової екологічної експертизи в розумінні статті 102 ЦПК України, а є висновком спеціаліста-фахівця в галузі хімії.
У постанові від 24 березня 2021 року у справі № 320/4186/18 Верховний Суд, установивши, що судами повно та всебічно не досліджено обставини справи, виснував про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У полі правового аналізу було встановлення розміру щомісячної орендної плати, оскільки відповідно до фактичних обставин зазначеної справи, наявні два різні примірники договору оренди землі.
У справі № 461/3675/17 предметом позову було визнання недійсним договору іпотеки, а також укладених договорів про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, як таких, що не відповідають вимогам статей 203, 215 ЦК України та призвели до порушення та звуження обсягу прав позивача.
У справі № 721/265/17 (кримінальне провадження) предметом перегляду Верховного Суду були судові рішення, якими виправдано особу за частиною другою статті 190, частинами першою, четвертою статті 358 КК України за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах не тотожні предмети спору, нормативно-правове регулювання правовідносин та на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права та виходу за межі позовних вимог щодо зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельні ділянки, у той час як позовні вимоги стосувалися їх витребування, не заслуговують на увагу, оскільки суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Апеляційним судом проаналізовано предмет та підстави позову, враховано заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог та вирішено спір, задовольнивши позовні вимоги у спосіб, який відповідає практиці Верховного Суду щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. При цьому у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц). Ураховуючи мету позову та характер порушеного права позивача, задоволення позовної вимоги про повернення земельних ділянок їх власнику не порушує балансу інтересів сторін, принципу рівності сторін та прав ОСОБА_2 .
Інші доводи касаційної скарги (недослідження апеляційним судом доказів у справі, зокрема, самої експертизи та документів на її спростування) зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що вже були досліджені та оцінені попередньо.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин у матеріальному та процесуальному сенсі, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на лист Міністерства юстиції України від 28 березня 2023 року № 37969/35933-33-23/6.3, згідно з яким підстави для винесення на розгляд дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України питання дисциплінарної відповідальності відсутні, оскільки ОСОБА_10 не є атестованим судовим експертом та не має статусу судового експерта.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалу мотивовано тим, що обставини, зазначені в заяві ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 як нововиявлені могли бути з'ясовані під час перегляду рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 26 серпня 2022 року в апеляційному порядку, оскільки вони існували на час розгляду справи та могли бути відомі заявнику. З огляду на зазначене такі обставини в розумінні статті 423 ЦПК України не є нововиявленими.
Колегія суддів із висновком апеляційного суду погоджується з огляду на таке.
Процесуальний порядок перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами регулюється главою 3 розділу V ЦПК України (статті 423-429 ЦПК України).
Визначений главою 3 розділу V ЦПК України порядок подання та розгляду заяв про перегляд рішення за нововиявленими обставинами є загальним, застосовується судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною другою статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Необхідними умовами визнання обставин нововиявленими є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суду слід виходити з визначених частиною другою статті
423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Підставою перегляду будь-якого судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Установивши, що підстави для перегляду постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року, зазначені в заяві ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 , не є нововиявленими обставинами, оскільки порядок проведення судової експертизи, з яким не погоджується відповідач, був предметом дослідження під час апеляційного перегляду справи. З листа Міністерства юстиції України від 28 березня 2023 року
№ 37969/35933-33-23/6.3, на який посилався ОСОБА_2 у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами, Міністерство юстиції України надало відповідь на звернення представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 від 09 березня 2023 року.
Водночас відповідач та його представник не повідомили апеляційний суд про направлення цього запиту та відсутність на момент розгляду справи апеляційним судом відповіді, з клопотанням про відкладення розгляду справи з цих підстав не зверталися, а отже, ОСОБА_2 не довів, що у нього не було можливості представити відомості, які він зазначає в заяві як нововиявлені обставини, на остаточному судовому слуханні і що ці відомості є вирішальними.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06 лютого
2018 року у справі № 816/4947/14 та від 13 лютого 2018 року у справі
№ 815/756/14, не знайшли свого підтвердження.
У вказаних постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду навів загальне тлумачення щодо процедури перегляду рішень за нововиявленими обставинами, зокрема вказавши, що за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, які в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. При цьому Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність у розглядуваних випадках правових підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Колегія суддів зазначає, що відсутність посилання на постанову Верховного Суду чи номер справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про стягнення судових витрат у вигляді судового збору та оплати за проведення експертиз, про що стороною позивача було заявлено в апеляційній скарзі.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 червня
2023 року заяву задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, у розмірі 65 187,45 грн.
Додаткову постанову мотивовано тим, що оскільки суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а тому витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги
в розмірі 1 816,00 грн та 2 724,00 грн і витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, у розмірі 1 647,45 грн та 59 000,00 грн, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини другої цієї статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи .
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею
і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У справі, що переглядається, встановлено, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, що підтверджується квитанцією від 19 березня 2021 року № 52 (т. 1, а. с. 13), за подання апеляційної скарги на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 серпня 2022 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір
у сумі 2 724,00 грн, що підтверджується квитанціями від 19 вересня 2022 року № 10 та від 03 жовтня 2022 року № 13 (т. 2, а. с. 116, 135).
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області
від 24 травня 2021 року клопотання представника позивача про призначення технічної експертизи давності документів задоволено, призначено у справі судово-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .
Згідно з висновком експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової технічної експертизи від платника ОСОБА_1 надійшли кошти відповідно до рахунку № НОМЕР_1 у повному обсязі (т. 1, а. с. 166 зворот).
Відповідно до акта № 4158/4159/4160/4161-21 здачі-приймання висновку експертів № 4158/4159/4160/4161-21 загальна вартість проведення експертизи - 1 647,45 грн, попередня оплата - 1 647,45 грн (т. 1, а. с. 172).
Також ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової фізико-хімічної експертизи давності виконання документів задоволено, призначено у справі судову фізико-хімічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .
Згідно з рахунком від 28 листопада 2022 року № 28/11-1 Київської незалежної судово-експертної установи оплата за проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів становить 59 000,00 грн (т. 2, а. с. 191).
Відповідно до квитанції від 30 листопада 2022 року № 22 ОСОБА_1 було сплачено 59 000,00 грн за проведення експертизи (т. 3, а. с. 8).
Таким чином, установивши, що витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 1 816,00 грн та 2 724,00 грн і витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, в розмірі
1 647,45 грн та 59 000,00 грн є документально підтвердженими, з урахуванням висновку суду про задоволення позову в повному обсязі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення вказаних сум з відповідача.
При цьому розмір та докази сплати витрат, пов'язаних із проведенням експертиз, містяться в матеріалах справи, оскільки саме дослідження проводиться вже після його оплати, а тому відсутня необхідність при зверненні до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення подавати розрахунок витрат та докази їх понесення, як помилково зазначено заявником у касаційній скарзі.
Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо необхідності направлення стороною документів, що підтверджують понесення нею судових витрат, викладених у постановах та ухвалах від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21,
від 25 лютого 20021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року
у справі № 759/13013/14, від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14,
від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20.
У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вирішувалося, зокрема, питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, співмірність/неспівмірність заявлених стороною сум до стягнення, досліджувалося питання дотримання критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. У свою чергу,
у справі, що є предметом перегляду, оскаржувана додаткова постанова стосується витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та проведенням експертиз.
В ухвалах Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 756/820/20,
від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14 досліджувалося питання поважності причин пропуску процесуального строку звернення особи із заявою про ухвалення додаткового рішення.
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 лютого 20021 року у справі № 906/977/19 про повернення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу встановлено, що заява не містить конкретизованого прохання щодо розподілу судових витрат у справі, а також доказів (договорів, рахунків тощо), які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Таким чином, проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови та ухвали Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що апеляційним не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах встановлено інші фактичні обставини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Доводи касаційних скарг ОСОБА_9 не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права, переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України з урахуванням екстраординарного характеру касаційного перегляду знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення розподіл судових витрат не здійснюється.
Щодо поновлення дії судового рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик С. Ю., про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
З урахуванням висновку Верховного Суду про залишення без змін постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року наявні правові підстави для поновлення дії постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Острик Сергій Юрійович, залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 травня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 рокузалишити без змін.
Поновити дію постанови Запорізького апеляційного суду від 28 березня
2023 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк