Іменем України
27 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/384/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури
код ЄДРПОУ 0291011426; вул. К.Чорного, 9, м. Чернігів, 14000
в інтересах держави в особі
позивача-1: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 38053846, вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017
позивача-2: Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 04412202, вул. Перемоги, 30, с. Киїнка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15505
до відповідача: Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп",
код ЄДРПОУ 05389161, вул. Шевченка, 119, смт Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область, chernigivagrolis@gmail.com
Предмет спору: про відшкодування шкоди в розмірі 283 537,83 грн,
без виклику представників сторін
Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" про відшкодування шкоди в розмірі 283 537,83 грн, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у незабезпеченні ним охорони і збереження лісового фонду, що призвело до незаконної порубки 33 дерев роду акація у лісовій ділянці, розташованій між с.Киїнка та с.Шестовиця, Чернігівського району Чернігівської області, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, з останнього підлягає стягненню шкода, заподіяна даною незаконною вирубкою дерев, у розмірі 283 537,83 грн.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до ст.165,166,251 ГПК України вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень.
Ухвала Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2024 про відкриття провадження у справі №927/384/24 доставлена до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд 26.04.2024 о 14:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, що знаходиться в матеріалах справи.
16.05.2024 представник відповідача Тихоновський Д.М. ознайомився з матеріалами справи №927/384/24 та зняв фотокопії, про що свідчить особистий підпис представника на заяві про ознайомлення з матеріалами справи, яка надійшла до суду 25.04.2024.
10.05.2024 від представника відповідача Тихоновського Д.М. надійшов лист по справі, в якомі він зазначає, що позовну заяву від імені заступника керівника окружної прокуратури підписано Анастасієй Гресь, однак до позову не надано жодних доказів на підтвердження того, що остання є прокурором, заступником керівника окружної прокуратури.
17.05.2024, після ознайомлення прокурора з матеріалами справи (заява на ознайомлення надійшла до суду 15.05.2024), від керівника Чернігівської окружної прокуратури надійшли пояснення №55-77-4558вих-24 від 16.05.2024, до яких, з метою спростування доводів відповідача та на підтвердження повноважень заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, додано копію наказу від 29.07.2022 про призначення Гресь Анастасії на посаду заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури.
При цьому прокурором зазначено, що наявність обов'язкових реквізитів на позовній заяві поданій Чернігівською окружною прокуратурою (зокрема, реєстраційного номеру, гербового бланку та ін.) виключають можливість підписання позовної заяви особою, за відсутності у неї відповідних повноважень.
Згідно з ч. 6. ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Частиною 3 статті 54 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Як встановлено судом, позовну заяву у даній справі підписано заступником керівника окружної прокуратури Анастасією Гресь.
На підтвердження повноважень підписанта позову - заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Гресь Анастасії прокурором подано копію наказу керівника Чернігівської обалсної прокуратури №193к від 29.07.2022 про призначення Гресь Анастасії Володимирівни на посаду заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури.
Таким чином, суд вважає що прокурором підтверджені належними доказами повноваження заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Гресь Анастасії на підписання позовної заяви, у зв'язку з чим заперечення відповідача відхилені судом.
22.05.2024 від представника відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про витребування оригіналів доказів та зустрічна позовна заява б/н від 20.05.2024 Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" до Чернігівської окружної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та Головного управління державної казначейської служби у Чернігівській області про стягнення 283 537,83 грн.
Щодо відзиву на позов.
Відповідно до абзацу 2 ч.8 ст.42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Згідно з ч. 2 ст.165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником.
Дослідивши відзив на позовну заяву, судом встановлено, що вказаний документ не підписаний представником відповідача, що суперечить положенням абзацу 2 ч.8 ст.42 та ч. 2 ст.165 ГПК України.
Суд зазначає, що відсутність підпису уповноваженої особи у відзиві на позовну заяву перешкоджає можливості надати оцінку вказаному процесуальному документу через відсутність підтвердження дійсного волевиявлення відповідача, що позбавляє цей документ будь-якої юридичної сили.
Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить Відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою суду від 26.04.2024, зокрема, встановлено відповідачу строк, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для надання суду відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, з одночасним надісланням позивачам копій відзиву та доданих до нього документів та наданням суду доказів такого направлення.
Відтак, з огляду на вищевказане, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 11.05.2024 (включно).
Натомість, Чернігівське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Чернігіврайагролісгосп" направило до суду відзив на позов лише 20.05.2024 (поштове відправлення 1403203064900), тобто з пропущенням встановленого судом строку для його подання.
Таким чином, відповідачем пропущено встановлений судом строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідачем заяви про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов суду не надано.
Враховуючи те, що відзив на позов не підписаний уповноваженою особою та поданий поза межами процесуального строку на його подання, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання відповідач суду не надав, суд залишає без розгляду поданий відповідачем відзив на позов, а спір вирішується без його врахування.
Щодо зустрічної позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.05.2024 повернуто Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству "Чернігіврайагролісгосп" зустрічну позовну заяву б/н від 20.05.2024 та додані до неї документи у зв'язку з порушенням вимог частини першої статті ст. 180 ГПК України.
Щодо клопотання про витребування оригіналів доказів.
Згідно з ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1-2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч.6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
У клопотанні відповідач не визнає всіх обставин, які зазначені в позовній заяві, зокрема, що у відповідача є оригінали доказів, копії яких додані прокурором до позову, та ставить під сумнів наявність у позивача, інших осіб (які зазначені прокурором в змісті позову) оригіналів документів, копії яких додано до заяви; достовірність, справжність поданих письмових, електронних документів; а тому відповідач має гарантоване право пересвідчитися в наявності оригіналів таких документів та просить суд витребувати у прокурора, інших осіб (які зазначені прокурором в позові, як такі, в яких знаходяться оригінали доказів), оригінали доказів, які додавались прокурором до позову.
Розглянувши клопотання, суд відмовив у його задоволенні у зв'язку з тим, що відповідач жодним чином не обґрунтував, якими обставинами викликані його сумніви у документах, приєднаних прокурором до позовної заяви у справі №927/384/24, не конкретизував оригінали яких саме документів ставляться під сумнів і підлягають витребуванню та не визначив коло осіб, у яких необхідно витребувати оригінали документів.
При цьому суд зазначає, що додані прокурором до позовної заяви докази, засвідчені прокурором Чернігівської окружної прокуратури Тишкевич Л.В., містять відмітку "Згідно з оригіналом" та печатку Чернігівської окружної прокуратури.
Отже, копії документів, додані до позовної заяви, завірені належним чином, відповідно до ч.2 ст. 91 ГПК України є належними доказами у справі.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Обставини справи встановлені судом.
На підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 01.11.2005 №530 Чернігівському районному дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємства "Чернігіврайагролісгосп" надано у постійне користування земельну ділянку 337,8955 га на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області для ведення лісового господарства, про що видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ№370502 від 03.02.2006 (а.с. 38).
09.08.2022 працівниками ДП "Чернігіврайагролісгосп" було виявлено самовільну рубку 33 дерев акації білої сироростучої в кварталі 126 виділ 23 обходу №17 (лісник ОСОБА_2 ) майстерської дільниці №5, складено польову перелікову відомість самовільно зрубаних дерев відомість переводу діаметрів пнів до діаметру на висоті 1,3 м та відомість розрахунку заподіяної шкоди лісовому господарству(а.с. 28-29).
Листом №121 від 10.08.2022 директор ДП "Чернігіврайагролісгосп" звернувся до начальника Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, в якому просив притягти до відповідальності винних осіб у скоєному правопорушенні згідно вимог чинного законодавства з відшкодуванням з-битків завданих лісовому господарству (а.с. 27).
Відомості щодо вказаної події були внесені 09.08.022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022270340003966 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України (а.с. 18).
Чернігівським РУП ГУНП в Чернігівській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022270340003966 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, за фактом незаконної порубки 33 дерев роду акація в кварталі 126 виділі 23 лісового фонду ДП «Чернігіврайагролісгосп» поблизу с. Киїнка Чернігівського району Чернігівської області.
В ході досудового розслідування 27.10.2021 проведено огляд місця події, а саме на території ділянці лісового фонду ДП «Чернігіврайагролісгоспу» за координатами 51.424450, 31.166599 між с. Киїнка та с. Шестовиця, Чернігівського району та області виявлено місце порубки дерев, а саме 33 пнів від зрубаних дерев породи акація, під час якого виявлено факт незаконної порубки дерев (протокол огляду місця події від 09.08.2022) (а.с.19).
10.08.2022 допитано в якості свідків працівників ДП «Чернігіврайагролісгосп» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , про що складено протоколи допиту свідка від 10.08.2022 (а.с.21-26).
Відповідно до постанови слідчого від 05.01.2023 про проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022270340003966 від 09.08.2022, було призначено судову інженерно-екологічну експертизу.
За висновком експерта від 05.04.2023 № СЕ-19/125-23/628-Е розмір екологічної шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу (державі), внаслідок вирубки ростучих дерев роду акація до с тупеця припинення росту, в кількості 33 штук, станом на 09.08.2022, у лісовій ділянці кварталу 126, виділу 23 ДА "Чернігіврайагролісгосп", розташованої неподалік с. Киїнка та с. Шестовиця, Чернігівського району та області становить 283 537,83 грн (а.с.40-49).
Постановою прокурора Чернігівської окружної прокуратури Ростислава Галенка від 19.12.2023 надано дозвіл заступнику керівника Чернігівської окружної прокуратури Гресь А.В. на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12022270340003966 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання документів та їх копій, перелік яких вказаний у постанові (а.с. 50-51).
27.12.2023 слідчим СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Крутенок К.Б. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270340003966 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 52-53).
У вказаній постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що під час досудового розслідування кримінального провадження проведено ряд слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, однак осіб, причетних до вчинення злочину, не встановлено та вичерпані можливості отримати будь-які відомості про вчинення кримінального правопорушення.
Прокурор вважає, що наявність кримінального провадження, розпочатого за фактом незаконної вирубки дерев, не спростовує бездіяльності відповідача у забезпеченні належної охорони лісу, а тому саме на нього покладається обов'язок з відшкодування завданої шкоди у розмірі 283 537,83 грн.
Доказів сплати коштів у розмірі 283 537,83 грн відповідач суду не надав.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради у зв'язку із невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна Інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633 (далі - Положення №230) Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
На підставі пункту 2 розділу 2 Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів, а отже є компетентним органом у спірних правовідносинах.
Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з листом від 11.03.2024 №55-77-2284ВИХ-24, у якому повідомив, що внаслідок незаконної порубки дерев державі завдано збитки у розмірі 283 537,83 грн, та просив повідомити позицію Інспекції щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі № 10/641 від 14.03.2024 повідомила про те, що за даним фактом перевірка не проводились, розрахунок розміру шкоди, завданої лісу, не здійснювався; Інспекція до суду із позовом до суду з цього питання не зверталась та не заперечує проти здійснення прокуратурою представництва інтересів Інспекції у суді.
Відтак Державною екологічної інспекцією у Чернігівській області особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Незаконна порубка була здійснена у лісовому масиві, що розташований на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, а відтак остання є компетентним органом у спірних правовідносинах.
Прокурор звернувся до Киїнської сільської ради з листом від 11.03.2024 №55-77-2282ВИХ-24, у якому повідомив, що внаслідок незаконної порубки дерев державі завдано збитки у розмірі 283 537,83 грн, та просив повідомити позицію сільської ради щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.
Киїнська сільська рада у листі №02-09/377 від 12.03.2024 повідомила про те, що не вживала заходів, спрямованих на поновлення інтересів держави та стягнення із ДП «Чернігіврайагролісгосп» шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев, та просила прокуратуру представляти в суді інтереси держави в особі Киїнської сільської ради щодо стягнення шкоди з ДП «Чернігіврайагролісгосп».
Отже, зі змісту вказаного листа слідує, що позивач-2 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не збирається їх вживати.
Суд встановив, що прокурором було повідомлено про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави як Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, так і Киїнську сільську раду, які зі свого боку підтвердили невжиття ними заходів для усунення зазначених порушень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, а підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев.
У порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Киїнської сільської ради до ДП "Чернігіврайагролісгосп" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Киїнської сільської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо заявленої до стягнення шкоди у розмірі 283 537,83 грн.
Суд встановив, що у відповідача як постійного лісокористувача відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 03.02.2006, виданого на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 01.11.2005 №530, знаходиться земельна ділянка площею 337,8955 га для ведення лісового господарства, на якій було виявлено незаконну порубку.
За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Таким чином, норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, в тому числі і на відповідача у даній справі.
Згідно з пунктом "е" ч. 1 ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Приписами частини четвертої ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Відповідно до п. 2 Статуту Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Чернігіврайагролісгосп», затвердженого наказом генерального директора КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради від 19.02.2018 № 9, підприємство створене з метою охорони та відновлення лісів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень, передбачених цим Статутом.
Предметом діяльності підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, що включає в себе, зокрема, лісорозведення, догляд за лісовими насадженнями, проведення рубок, формування і оздоровлення лісів та інших лісогосподарських заходів; охорону навколишнього природного середовища, збереження природно-заповідного фонду (п.2.2.1 Статуту).
Згідно п.3.8 Статуту ДП «Чернігіврайагролісгосп» є лісокористувачем та здійснює діяльність згідно з положеннями Лісового кодексу України та інших нормативних актів.
Згідно п. 6.4. Статуту ДП «Чернігіврайагролісгосп» виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду агролісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Таким чином, наведені обставини у їх сукупності суд вважає належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Щодо розрахунку шкоди, завданої державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природнього середовища.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
На підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор надав висновком експерта від 05.04.2023 № СЕ-19/125-23/628-Е за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022270340003966 від 09.08.2022.
З наданого висновку експерта вбачається, що розрахунок виконано на підставі вихідних даних наданого на дослідження протоколу ОМП від 09.08.2022, по Таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, таблиця № 1 (далі - Такси).
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться відповідно до "Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якій зазначено, що індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу проводиться починаючи з 01.01.2009 за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.
У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація такс не проводиться.
Індекс споживчих цін (індекс інфляції) І взято відповідно до статистичних даних за 2008-2021 роки, за винятком 2012 року, відповідно до п. 2 вищезазначеного «Порядку».
Отже, розмір екологічної шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу (державі), внаслідок порубки ростучих дерев роду акація до ступеня припинення росту складає: Ні х 59609 = 1,223 х 1,123 х 1,091 х 1,046 х 1,005 х 1,249 х 1,433 х 1,124 х 1,137 х 1,098 х 1,041 х 1,050 х 1,1 х 59609 = 283 537,83 грн.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).
Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків
Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17.
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.
Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної вирубки дерев у розмірі 283 537,83 грн.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" (код ЄДРПОУ 05389161, вул. Шевченка, 119, смт Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область) на користь Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412202, вул. Перемоги, 30, с. Киїнка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15505) 283 537,83 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на рахунок UА428999980333139331000025701, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. по дат.), отримувач: ГУК у Черніг.обл/тгс.Киїнка/24062100, код отримувача 37972475, призначення платежу: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
3. Стягнути з Чернігівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Чернігіврайагролісгосп" (код ЄДРПОУ 05389161, вул. Шевченка, 119, смт Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 4253,07 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор