Ухвала від 28.05.2024 по справі 920/604/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.05.2024м. СумиСправа № 920/604/23

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., розглянувши клопотання арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича щодо забезпечення вимог кредиторів у справі № 920/604/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 34013028),

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 13.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича.

Ухвалою від 07.05.2024 суд припинив повноваження керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” Мошкіна Кирила Олександровича; поклав виконання повноважень керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” на розпорядника майна ТОВ “СМНВО” - арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича.

07.05.2024 суд ухвалив продовжити строк процедури розпорядження майном боржника ТОВ “СМНВО” до 08.07.2024; продовжити розпоряднику майна строк на проведення інвентаризації майна боржника та надання інвентаризаційних відомостей до 01.07.2024; відкласти підсумкове засідання суду на 04.07.2024.

27.05.2024 до суду від розпорядника майна надійшло клопотання про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, в якому просить суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності боржника; передати Приватному підприємству «Охоронна фірма «Легіон 13» на зберігання все наявне майно (активи) боржника.

Розглянувши подане клопотання, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Заявлене клопотання арбітражний керуючий Ткаченко Д.В. обґрунтовує тим, що оскільки розпорядника майна не допустили до виконання своїх повноважень, в тому числі не було допущено та передано майно і документацію боржника, печатки та штампи боржника, існує ризик втрати та/або пошкодження майна і документації боржника, що призведе до порушення прав кредиторів. Розпорядник майна зазначає, що у відстороненого керівництва, а також у інших третіх осіб, які знаходяться та мають доступ до території боржника, є можливість вільно користуватись та розпоряджатись таким майном боржника, в тому числі відчужувати його на користь третіх осіб, що утруднить виконання судового рішення в майбутньому, а саме приведе до порушення прав кредиторів та самого боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 44 КУзПБ під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Відповідно до ч. 3 ст. 44 КУзПБ розпорядник майна зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість

Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою 10 розділу І ГПК України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (ст. 40 КУзПБ) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням розпорядника майна чи кредитора, так і за ініціативою суду.

Положенням частини 1 ст. 40 КУзПБ передбачено, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Ухвала про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди розпорядника майна правочини, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме чи нерухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

У статті 40 КУзПБ законодавець визначив і мету задля якої такі заходи застосовуються - для збереження майна боржника, усунення перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та захисту прав і законних інтересів боржника або кредиторів.

У силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стосовно застосування заходів забезпечення позову у справі про банкрутство Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173 сформував висновок про те, що в силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до ст. 136 ГПК України (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173).

Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм КУзПБ (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №925/100/15, від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі №10/13208/19, від 22.06.2022 у справі №910/15043/21).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 № 921/40/20).

Отже умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19).

Важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

З урахуванням специфіки провадження у справі про банкрутство, безпосередньою метою застосування передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову, як заходів забезпечення вимог кредиторів у такій справі, є збереження майна боржника та у такий спосіб охорона матеріально-правових інтересів кредиторів від можливих недобросовісних дій боржника чи інших осіб стосовно його активів задля попередження потенційних труднощів у досягненні основної мети процедур банкрутства - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів.

Отже, вирішуючи питання про застосування таких заходів забезпечення у справі про банкрутство, господарський суд має виходити з їх оцінки за критеріями розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, а також перевірити їх спрямованість на досягнення спеціальної мети застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у процедурах банкрутства, про що зазначити у відповідній ухвалі.

Зважаючи на те, що заходи забезпечення вимог кредиторів у процедурах банкрутства боржника застосовується як гарантія задоволення грошових вимог конкурсних кредиторів, що відповідає загальній спрямованості Кодексу України з процедур банкрутства на максимальне задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу майна боржника, такі заходи мають бути ефективними і спрямованими на охорону і збереження майна боржника і, відповідно, захист майнових інтересів кредиторів.

Судом встановлено, що в порушення вимог ч. 13 ст. 44 КУзПБ, попереднім керівником боржника ОСОБА_1 , не було передано арбітражному керуючому Ткаченку Д.В. бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності; розпорядника майна арбітражного керуючого Ткаченко Д.В., на якого покладено повноваження керівника боржника, не було допущено до виконання своїх повноважень та обов'язків, у тому числі до майна та документації боржника, на підставі чого розпорядником майна було викликано поліцію, складено та подано відповідні заяви про злочин, витребувано та складено пояснення тощо, які долучені до матеріалів клопотання. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого Ткаченка Д.В. про вчинення правопорушення та перешкоджання діям і виконанню своїх повноважень розпорядника майна до Сумської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Сумській області, 08.05.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відповідні відомості, з правовою кваліфікацією - ч. 2 ст. 364-1 Кримінального кодексу України.

Отже, заходи забезпечення вимог кредиторів, про вжиття яких просить заявник, у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності боржнику, на думку господарського суду, відповідають загальній спрямованості Кодексу України з процедур банкрутства, є ефективними, адекватними і спрямованими на охорону і збереження майна боржника і, відповідно, захист майнових інтересів його кредиторів.

Ці заходи носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до введення процедури санації або ліквідації боржника, або до закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, оцінивши у сукупності описані вище фактичні обставини справи, приймаючи до уваги наведені положення законодавства, суд вважає обґрунтованим подане клопотання та вважає, що вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів у визначений спосіб жодним чином не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета застосування заходів забезпечення - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на збереження майна боржника, а також перешкоджання завдання шкоди кредиторам.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, клопотання розпорядника майна в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності боржника підлягає задоволенню.

Статтею 40 КУзПБ не передбачено можливість суду вжити заходи до забезпечення вимог кредиторів шляхом передачі суб'єкту охоронної діяльності на зберігання наявне майно (активи) боржника, це не віднесено до повноважень суду, а є компетенцією розпорядника майна та керівника боржника, тобто заявника.

За таких обставин у суду відсутні законні підстави для вжиття таких заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Тому клопотання розпорядника майна про забезпечення вимог кредиторів в частині передачі Приватному підприємству «Охоронна фірма «Легіон 13» на зберігання все наявне майно (активи) боржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 40 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича щодо забезпечення вимог кредиторів задовольнити частково.

2. Накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ЄДРПОУ 34013028).

3. В іншій частині клопотання відмовити.

4. Ухвала є виконавчим документом відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Стягувачем за цією ухвалою є арбітражний керуючий Ткаченко Денис Володимирович (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1057 від 04.07.2013, ідентифікаційний код 3088522439)

Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ЄДРПОУ 34013028).

Ця ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 28.05.2024, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 28.05.2027, та може бути оскаржена в порядку та строки, що визначені статтями 254-257 ГПК України.

Суддя В.В. Яковенко