вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2024 р. Справа№ 910/16662/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024
у справі №910/16662/23 (суддя Балац С.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ"
до Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2"
про стягнення 194 448,41 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" про стягнення 194 448,41 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором на послуги водопостачання та водовідведення від 05.12.1997 № 04920/4-12, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 194.448,41 грн., з яких: 134.936,41 грн. - основна заборгованість, 26.987,29 грн. - штраф, 5.080,67 грн. - 3 % річних та 27.444,04 грн. - інфляційні втрати.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 34 007,76 грн закрито, в іншій частині позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" на користь Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" основну заборгованість в сумі 100 928 грн 65 коп., штраф в сумі 26 987 грн 29 коп., 3 % річних в сумі 5 080 грн 67 коп., інфляційні втрати в сумі 27 444 грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 916 грн. 73 коп.
Рішення суду обґрунтовано тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 100 928,65 грн.
Водночас, приймаючи до уваги часткову сплату відповідачем заборгованості суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 34 007,76 грн. - підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у встановлений строк, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 26.987,29 грн., 3 % річних в сумі 5.080,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 27.444,04 грн. були задоволені судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Житлово-будівельний кооператив "ОБУВЩИК-2" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/16662/23 в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" на користь Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" основної заборгованості, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та ухвалити цій частині нове, яким в задоволенні вимог про стягнення штрафу, інфляційних втрат, 3% річних відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
- судом першої інстанції не взято до уваги лист відповідача, яким запропоновано графік погашення заборгованості;
- судом першої інстанції не було надано належної оцінки платіжним інструкціями на загальну суму 134 936,41 грн;
- позивачем на власний розсуд здійснено розподіл отриманих від відповідача коштів без врахування зазначеного платником призначення платежу;
- у період з 12.03.2020 по 31.07.2023 була наявна заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних втрат та процентів річних за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;
- суд першої інстанції не врахував, що відповідач не відмовлявся оплачувати платіжні вимоги позивача, а не мав фінансової можливості їх оплачувати;
- матеріали справи не містять доказів надсилання відповідачу вимоги про оплату заборгованості, а тому останній не є боржником та відповідно таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16662/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/16662/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою суду від 26.02.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділуГПК України, за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «ОБУВЩИК-2» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/16662/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.
07.03.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «ОБУВЩИК-2» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 року у справі №910/16662/23 та роз'яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.
Позиції учасників справи
27.03.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог останньої, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між Приватним акціонерним товариством "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ", як постачальником, та Житлово-будівельним кооперативом "ОБУВЩИК-2", як абонентом, укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення від 05.12.1997 № 04920/4-12 (далі - Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення вмістах та селищах України, затвердженими наказом держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (п. 1.1 Договору).
Розділом 3 Договору визначений порядок розрахунків, а саме, зокрема:
- кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача (п. 3.1 Договору);
- кількість стічних вод, які находять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.1 Правил (п. 3.4 Договору);
- відповідач розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених позивачем у платіжній вимозі (п. 3.6 Договору).
Положеннями пункту 4.2 Договору передбачено, що за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % суми, від оплати якої він відмовився. Крім того, позивач має право до сплати відповідачем заборгованості припинити подачу води та приймання стоків.
Як вказує позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, ним надані відповідачу послуги в період з 01.10.2020 по 31.07.2023 на суму 768.956,41 грн., що підтверджується: актами про зняття показань з приладів обліку; фото-фіксацією показань водолічильника; реєстрами дебетово-інформаційних повідомлень, що підтверджують виставлення до установи банку відповідача платіжних документів; розрахунками обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та центрального водовідведення.
Проте, за твердженням позивача, заборгованість з отриманих послуг за Договором відповідачем сплачена частково, що призвело до звернення позивача у суд із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в період з 01.10.2020 по 31.07.2023 в сумі 134.936,41 грн., а також 26.987,29 грн штрафу, 5.080,67 грн 3 % річних та 27.444,04 грн інфляційних втрат.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що предметом його регулювання є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
У статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Тобто, стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статей 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами спору, на виконання укладеного Договору у період з 01.10.2020 по 31.07.2023 АТ "АК "Київводоканал" поставлено та надано, а ЖБК "Обувщик-2" прийнято питної води та послуги з водовідведення на загальну суму 768 956,41 грн., що підтверджується: актами про зняття показань з приладів обліку; фото-фіксацією показань водолічильника; реєстрами дебетово-інформаційних повідомлень, що підтверджують виставлення до установи банку відповідача платіжних документів; розрахунками обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та центрального водовідведення.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи докази виставлення платіжних вимог (розрахункових документів) до банківських установ у спірний період, що підтверджується оригіналами довідок АТ «СЕНС БАНК» та АТ «КОМІНБАНК» з додатками до них реєстрами дебетовоінформаційних повідомлень.
А тому доводи відповідача про відсутність доказів виставлення платіжних вимог до банківських установ відповідача колегія суддів відхиляє.
Позивач при подачі позову до суду зазначав, що відповідачем було частково оплачено за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 634 000,00 грн., у зв'язку з чим за останнім виникла заборгованість у сумі 134 936,41 грн.
Водночас, у суді першої інстанції відповідач зазначав про сплату суми заборгованості у розмірі 134 936,41 грн., на підтвердження чого відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні інструкції від 20.09.2023 №823 на суму 41 587,75 грн., від 24.10.2023 №840 на суму 41 587,75 грн., від 15.11.2023 №859 на суму 17 000,00 грн., від 21.11.2023 №860 на суму 24 587,75 грн., від 11.12.2023 №874 на суму 10 000,00 грн., від 13.12.2023 №876 на суду 173,16 грн.
Відповідач посилається на власний лист від 21.09.2023 року №21/09, яким останнім було запропоновано графік погашення заборгованості починаючи з вересня 2023. Відповідач зазначає, що у даному випадку відбулась новація зобов'язання, а вказані вище кошти сплачувались на підставі відповідно нового зобов'язання щодо реструктуризації заборгованості.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Отже, виходячи зі змісту вищенаведених норм, новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов'язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов'язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.
Застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11).
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що сторони за взаємною згодою погодили новий порядок або графіки оплати коштів та сплати заборгованості, який був запропонований відповідачем у своєму листі від 21.08.2023.
А тому доводи відповідача в частині погодження сторонами реструктуризації наявної заборгованості колегія суддів відхиляє.
Позивач зазначає, що частина сплачених на підставі платіжних інструкцій від 20.09.2023 №823 на суму 41 587,75 грн., від 24.10.2023 №840 на суму 41 587,75 грн., від 15.11.2023 №859 на суму 17 000,00 грн., від 21.11.2023 №860 на суму 24 587,75 грн., від 11.12.2023 №874 на суму 10 000,00 грн., від 13.12.2023 №876 на суду 173,16 грн. коштів у загальному розмірі 34 007,76 грн була врахована в оплату заборгованості, яка є предметом спору у даній справі, тоді як решта сум були враховані позивачем в погашення поточної заборгованості відповідача (серпень-грудень 2023), які не є предметом спору у даній справі.
В той же час, відповідач зазначає, що позивачем та судом першої інстанції не було враховано призначення платежу, вказане у відповідних платіжних інструкціях, у зв'язку з чим позивач не мав право самостійно здійснювати зміну призначення платежів та зараховувати кошти за інші періоди.
Згідно положень ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Верховний Суд в постанові від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16 зазначив про те, що можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.
У випадку, якщо платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст.534 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, на яку вірно послався суд першої інстанції.
Порядок ініціювання та виконання платіжних операцій за рахунками користувачів платіжних послуг, які відкриті в надавачів платіжних послуг з обслуговування рахунку (далі - надавач платіжних послуг); обов'язкові реквізити платіжної інструкції, вимоги щодо їх заповнення; порядок виконання надавачами платіжних послуг заходів щодо арешту коштів на рахунках користувачів, регламентуються Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, яка затверджена постановою правління Національного банку України 29.07.2022 року № 163 (надалі - Інструкція).
В силу п. 41 Інструкції платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Водночас, у постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів.
Колегією суддів враховано, що відповідач у платіжних інструкціях в якості призначення платежу зазначав: «Сплата за постач та водоотв хол. води та водоотв гар води зг дог.№04920/4-12 від 05,12,1997 р. заборгованість зг листа реструктуризації від 09.2023р».
Водночас, як було встановлено вище, сторонами не було погоджено умов реструктуризації наявності заборгованості в порядку, передбаченому ЦК України. А тому оскільки відповідач у наданих ним платіжних дорученнях конкретно не посилався на період чи дату, за які ним здійснювались оплати, колегія суддів дійшла до висновку, що у даному випадку дослідженню підлягає момент, коли та в який період у відповідача виникає обов'язок з оплати наданих послуг.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з централізованого водопостачання та водовідведення віднесено до комунальних.
Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» закріплено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць.
Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 38 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690, споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Таким чином, діюче законодавство передбачає обов'язок відповідача із щомісячного розрахунку за спожиту питну воду та скид стічних вод, у зв'язку з чим позивач правомірно враховував здійснені відповідачем сплати грошових коштів з призначенням платежу «Сплата за постач та водоотв хол. води та водоотв гар води зг дог.№04920/4-12 від 05,12,1997 р.» в якості оплати заборгованості на дані послуги у поточних періодах, які не є предметом розгляду у даній справі (серпень-грудень 2023), у зв'язку з чим доводи відповідача щодо неврахування позивачем призначення платежу при розподілу коштів, які надійшли від відповідача, та невірного розподілу коштів колегія суддів відхиляє.
А тому, оскільки лише кошти у загальному розмірі 34 007,76 грн були враховані в оплату заборгованості, яка є предметом спору у даній справі, тоді як решта була врахована в поточну заборгованість відповідача (серпень-грудень 2023), суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За наведених обставин, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 100 928,65 грн. за надані в період з 01.10.2020 по 31.07.2023 послуги є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.
Стосовно нарахованого штрафу колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Положеннями пункту 4.2 Договору передбачено, що за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % суми, від оплати якої він відмовився. Крім того, позивач має право до сплати відповідачем заборгованості припинити подачу води та приймання стоків.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України був встановлений карантин.
Дія карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
Водночас, в підпункті 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
За приписами пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до укладеного між сторонами договору позивач є виконавцем комунальної послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідач є споживачем зазначеної послуги.
Таким чином, дія підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 530-ІХ в частині правовідносин, що виникли на підставі договору від 01.01.2019 № 7695УП, розповсюджується на відповідача.
Доводи апелянта, що приписи 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не розповсюджуються на відповідача колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить, серед іншого, послуга з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч.1 ст.6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Як зазначає відповідач та не заперечує позивач, Житлово-будівельний кооператив "ОБУВЩИК-2" є колективним споживачем, що об'єднує споживачів у 9 поверховому житловому будинку (виключно населення) та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги споживачам таких послуг, у тому числі на послуги водопостачання та водовідведення
При цьому пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" заборонено нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги безвідносно того, фізичною чи юридичною особою допущено несвоєчасне здійснення відповідних платежів.
Отже, на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відтак, з огляду на положення пп. 4 п. 3 р. ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-ІХ.
У зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що нарахування позивачем штрафу на заборгованість, яка виникла з 12.03.2020 року по 31.07.2023 є необґрунтованим та суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
З огляду на наведені вище висновки, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 26.987,29 грн підлягають залишенню без задоволення.
Стосовно нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а є спеціальними заходами відповідальності, а отже, приписи Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на вказані нарахування не розповсюджуються.
Посилання скаржника на постанову Кабінету міністрів України від 05.03.2022 року №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, в умовах дії в Україні воєнного стану законодавчо встановлена заборона щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних поширюється на побутових споживачів за житлово-комунальні послуги. У справі, що переглядається, відповідач є юридичною особою, колективним споживачем за договором.
Отже, у колегії суддів відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин заборон, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану".
А тому, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з ним та вважає його вірним, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення 3 % річних в сумі 5 080,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 444,04 грн.
Суд першої інстанції також вірно не знайшов підстав для задоволення клопотання про зменшення нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки нараховані 3 % річних не є надмірними порівняно із сумою заборгованості за наданими послугами та його визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України.
Крім того, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі - частковому скасуванню в частині стягнення пені.
Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі № 910/16662/23 частково задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі № 910/16662/23 частково скасувати в частині стягнення штрафу, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 34 007,76 грн. - закрити.
Решту позовних вимог задовольнити частково.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" (Україна, 04211, м. Київ, вулиця Приозерна, будинок 8б, ідентифікаційний код: 22864416) на користь Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (Україна, 01015, м. Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1а, ідентифікаційний код: 03327664) основну заборгованість в сумі 100 928 грн. 65 коп., 3 % річних в сумі 5 080 грн. 67 коп., інфляційні втрати в сумі 27 444 грн. 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 511 грн 92 коп.
В решті позовних вимог відмовити.»
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" (Україна, 01015, м. Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1а, ідентифікаційний код: 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "ОБУВЩИК-2" (Україна, 04211, м. Київ, вулиця Приозерна, будинок 8б, ідентифікаційний код: 22864416) 447,08 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/16662/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко