Код суду 233 Справа № 233/2072/24
28 травня 2024 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області угоду про визнання винуватості по кримінальному провадженню (внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42023052210000044 від 01 квітня 2023 року) за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Березівка Одеської області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, стрільця-санітара 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, -
24 лютого 2022 року військовослужбовці збройних сил російської федерації та інші підконтрольні їм військові формування, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжено.
01.03.2022 ОСОБА_5 призваний на військову службу під час мобілізації, на підставі ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ІНФОРМАЦІЯ_3 .
01.03.2022 ОСОБА_5 направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 за № 44, відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, старшого солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрілець-санітар 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , включено до списків особового складу вказаної військової частини та на усі види забезпечення.
15.11.2008 ОСОБА_5 склав військову присягу під час проходження строкової служби.
Таким чином, ОСОБА_5 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У відповідності до ст.ст. 17, 65 Конституції України ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі ст.ст. 11, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
В порушення наведених вище вимог законодавства, чітко знаючи та розуміючи зміст покладених на нього обов'язків з військової служби, проте, діючи всупереч зазначеним обов'язкам, визначеним у статутах Збройних Сил України, солдат ОСОБА_5 , вчинив умисне кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин:
ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрілець-санітар 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 12, 16, 119, 120, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 15.12.2022 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників не з'явився вчасно до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 з військового мобільного госпіталю та, про своє місце перебування не повідомив, хоча мав об'єктивну можливість вчинити вказані дії та повернутись до виконання обов'язків з військової служби.
При цьому, вільний час солдат ОСОБА_5 використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби до 14.01.2023, коли самостійно звернувся до медичного закладу та почав проходити лікування, про що повідомив представників в/ч НОМЕР_1 за місцем тимчасової дислокації військової частини у АДРЕСА_2 , після чого фактично припинив вчинення кримінального правопорушення.
Своїми умисними діями, що виразилися у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України.
27 березня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
27 березня 2024 року між заступником керівника Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 Кримінального процесуального кодексу України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 42023052210000044 від 01 квітня 2023 року, та обвинуваченим ОСОБА_5 , в порядку, передбаченому ст.ст. 468, 469, 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з даною угодою ОСОБА_5 під час судового розгляду беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та щиро розкаявся у скоєному.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , його особу, який є не судимим, а також наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також враховуючи інтереси суспільства та відсутність обставин, передбачених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , сторони дійшли згоди про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч.5 ст. 407 КК України із застосуванням ст. 69 КК України нижчого від найнижчої межі зазначеної в санкції статті ч.5 ст. 407 КК України у виді 2 років позбавлення волі, та застосувати ст. 58 КК України та замінити покарання у виді 2 років позбавлення волі на 2 роки службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням на користь держави 20 відсотків від суми грошового забезпечення.
При цьому ОСОБА_5 , якому роз'яснено наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України, дав згоду на його призначення.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання та інші передбачені угодою заходи.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні просив вказану угоду з прокурором затвердити і призначити узгоджене покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, в обсязі обвинувачення, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, а також інших заходів у разі затвердження угоди, заявивши, що здатний реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні вважав, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити.
Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до правил ст.ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість в інкримінованому діянні; також вказаною угодою визначено покарання, яке повинен понести обвинувачений.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Судом встановлено, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 беззастережно визнав себе винуватим, згідно із ст. 12 КК України, є тяжким злочином, від якого потерпілих немає.
Також судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_5 цілком розуміє права, визначені ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 472 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом; йому роз'яснені наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
Суд, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.
Узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, а саме: пропонується із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі зазначеної в санкції статті ч.5 ст. 407 КК України у виді 2 років позбавлення волі, та застосувати ст. 58 КК України та замінити покарання у виді 2 років позбавлення волі на 2 роки службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням на користь держави 20 відсотків від суми грошового забезпечення, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , його особу, який є не судимим, позитивно характеризується, а також наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, у т.ч. наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження.
Враховуючи, що угода про визнання винуватості була укладена обвинуваченим добровільно, відповідає закону і не порушує права, свободи, інтереси сторін та інших осіб, форма та зміст угоди відповідають вимогам КПК та КК України, суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження цієї угоди і призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання, яке відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Цивільний позов не пред'являвся.
Процесуальні витрати (витрати на залучення експертів) відсутні.
Речових доказів немає.
Запобіжний захід у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 в ході досудового розслідування не обирався. Під час судового провадження клопотання від прокурора про застосування запобіжного заходу не надходило.
Керуючись ст.ст. 100, 314, 373, 374, 468, 469, 475 КПК України, -
Угоду про визнання винуватості, що укладена 27 березня 2024 року між заступником керівника Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_5 , - затвердити.
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 27 березня 2024 року покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижчого від найнижчої межі, зазначеної в санкції статті ч.5 ст. 407 КК України, у виді 2 років позбавлення волі, та застосувавши ст. 58 КК України замінити покарання у виді 2 років позбавлення волі покаранням у виді 2 років службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням на користь держави 20 відсотків від суми грошового забезпечення.
Захід забезпечення кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.
Цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати (витрати на залучення експертів) відсутні.
Речових доказів немає.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Суддя