Номер провадження: 11-кп/813/1638/24
Справа № 522/1171/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12018162500003028, внесеному до ЄРДР 28.11.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено.
Продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 08 червня 2024 року включно, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі - 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму у розмірі 302 800 гривень.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті попередніх рішень суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- розгляд справи триває вже понад п'ять років, що є порушенням діючих положень КПК України;
- за час розгляду справи та перебування в СІЗО у нього значно погіршився стан здоров'я,
- судом першої інстанції не було враховано, що він має постійне місце проживання та реєстрації в м. Одесі;
Посилаючись на наведені обставини, обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
23.05.2024 року від прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 надійшла заява, у якій останній просив розгляд справи проводити у його відсутності, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12018162500003028, внесене до ЄРДР 28.11.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Посилання захисника ОСОБА_6 про відсутність доказів у сторони обвинувачення, які б свідчили про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження про недоведеність обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.
Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, на даній стадії, при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.
Окрім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі доказі в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам причетності ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину.
Проте, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 корисливого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, поєднаного з проникненням у приміщення, його характеру, зухвалості та тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна), апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки, виходячи з вищевикладеного, є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, обумовлений характеристикою обвинуваченого ОСОБА_7 , який офіційно не працевлаштований, не одружений, тобто в нього відсутні міцні соціальні зв'язки.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на свідків та потерпілих в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, та зазначає, що ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачений, як самостійно так і через інших осіб, може здійснювати незаконний вплив на даних осіб, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, ОСОБА_7 є раніше судимим, інкримінований йому злочин вчинений в період іспитового строку, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та схильність до вчинення кримінальних правопорушень та дає підстави вважати, що в зазначеному кримінальному провадженні існує ризик можливого вчинення обвинуваченим іншого правопорушення.
Так, враховуючи характеризуючи дані щодо особи обвинуваченого, обставин вчинення злочину, його характеру, зухвалості та тяжкості, відсутності в останнього місця роботи на момент затримання, міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він має постійне місце проживання та реєстрації в м. Одесі, на думку апеляційного суду, не є достатньою підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_7 , щодо погіршення стану здоров'я, апеляційний суд зазначає про таке.
Надання медичної допомоги особам, взятим під варту, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку, та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Водночас, апеляційний суд знаходить слушними доводи апеляційної скарги щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , під час якого обвинувачений постійно перебуває під вартою у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачений утримуються під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу районного суду на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12018162500003028, внесеному до ЄРДР 28.11.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у розгляді даного кримінального провадження, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4