Справа №442/917/24
Провадження №2/442/467/2024
23 травня 2024 року місто Дрогобич Львівської області
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Коваля Р.Г.,
з участю секретаря судового засідання Чолавін Н.П.,
з участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є представником ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Молокуса Богдана Володимировича, Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції про зняття обтяження у вигляді арешту квартири,
Позивачі звернулись до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з даним позовом в якому просять зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 18.12.2006 року за останнім реєстраційним номером обтяження 4239775 від 18.12.2006 року приватним нотаріусом Молокусом Б.В. у відповідності до ухвали Дрогобицького міського суду Львівської області від 22.03.2004 року у справі № 2-2127.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що позивач ОСОБА_3 вийшла заміж за ОСОБА_4 та після одруження взяла його прізвище « ОСОБА_5 ». У шлюбі в них народились двоє дітей - позивачі за даним позовом ОСОБА_1 (до одруження прізвище ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (до одруження прізвище ОСОБА_5 ). ОСОБА_4 , який був чоловіком та батьком позивачів відповідно, та будучи прикордонником запасу, на підставі рішення виконкому Дрогобицької міської ради від 18.07.2002 року № 157 був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю із 4 осіб - на ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вселились у квартиру та в ній зареєструвались. Подальше життя подружжя ОСОБА_5 не склалося, та шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 був розірваний рішенням суду В подальшому ОСОБА_3 поїхала на заробітки в Італію, а ОСОБА_4 поїхав до своїх батьків, які на той час проживали у російській федерації. Оскільки ОСОБА_4 тривалий час не приїжджав в Україну, рішенням Дрогобицького міського суду Львівської області від 08.07.2003 року позов ОСОБА_3 був задоволений і ОСОБА_4 був визнаний таким, що втратив право на користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 . На підставі цього рішенням суду відповідним органом Дрогобицької міської ради на квартиру АДРЕСА_1 був виданий ордер про право власності на ім'я ОСОБА_3 , у який були вписані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Після приїзду ОСОБА_4 у 2004 році в Україну ним була подана апеляційна скарга на рішення Дрогобицького міського суду від 08.07.2003 року і ухвалою апеляційного суду Львівської області і від 14.06.2004 року вказане рішення Дрогобицького міського суду було скасовано, а справу повергнуто на новий судовий розгляд. Про наслідки повторного розгляду справи їм невідомо, але є очевидним те, що позов ОСОБА_3 не був задоволений.
У зав'язку із подачею ОСОБА_4 позову до суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру за ОСОБА_3 та по його заяві ухвалою Дрогобицького міського суду від 22.03.2004 року накладено арешт та заборону відчуження спірної квартири. За наслідками цієї ухвали відбулася певна процедура накладення арешту квартири виконавчою службою Дрогобицького міського управління юстиції.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 03.08.2004 року у справі № 2-3830/2004, яке не оскаржувалось і вступило в законну силу, визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке видане на ім'я ОСОБА_3 . 25.11.2003 року, судом постановлено вселити ОСОБА_4 у квартиру та не чинити перешкод у користуванні житлом. На підставі рішення суду ОСОБА_4 був вселений у квартирі та став в ній проживати разом з позивачами по справі. Проте після ухвалення рішення суду арешт на квартиру ніким не був знятий.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дрогобичі і вони троє - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , подали заяви до комісії з питань приватизації при виконкомі Дрогобицької міської ради про приватизацію цієї квартири. Протоколом Комісії від 26.12.2012 року було видано свідоцтво про спільну часткову власність - в рівних частинах по 1/3 на ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Однак вони не можуть відчужити належні їм частки, так як у приватного нотаріуса Молокуса Б.В. перенесено запис до Державного реєстру речових прав від 18.12.2006 року (реєстраційний номер обтяження 4239775) про накладення арешту на вказану квартиру у відповідності до ухвали Дрогобицького міського суду від 22.03.2004 року у справі №2-2127.
Цьому передувала зміна реєстраційних номерів та реєстраторів по накладенню арешту на спірну кватиру. Так, 20.10.2006 року арешт даної квартири був проведений реєстратором - нотаріусом першої Дрогобицької державної нотаріальної контори, як про це зазначено у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі постанови АА 643162 відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міського управління юстиції з реєстраційним номером обтяження 3924608.
01.02.2013 року проведено перенос запису про арешт квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом першої Дрогобицької державної нотаріальної контори на підставі постанови АА 643162, виданої відділом ДВС Дрогобицького міського управління юстиції від 30.03.2004 року з реєстровим номером 39224631.
Також 01.02.2013 року проведено перенесення запису про арешт квартири до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Молокус Б.В. на підставі ухвали Дрогобицького міського суду від 22.03.2004 року у справі № 2-2127 з реєстраційним номером обтяження 4239775. Також вказано, що дане обтяження зареєстровано 18.12.2006 року.
Перебування під арештом вказаної квартири, підстави накладення якого відпали з прийняттям рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 03.08.2004 року у справі № 2- 3830/2004 про скасування свідоцтва про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_3 , обмежує їх законні права як власників квартири щодо вільного розпорядження майном, в тому числі і її продажу, тому просять позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
28.02.2024 на адресу суду начальник Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції подав відзив на позовну заяву позивачів, в якому зазначено, що жодних вимог до Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції позивачами не заявлено, жодних дій що стосуються даного предмету спору відділом не вчинялись та рішення не приймались. Позивачами не доведено та не надано жодних доказів чи аргументів в яких би було доведено, що саме дії Держаної виконавчої служби порушили права позивачів. Вказує на те, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обставини за якими знімається арешт з майна, і вважає, що Дрогобицький ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції є неналежним відповідачем у даній справі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю з підстав, які викладені у позовній заяві, просила суд позов задоволити. Вказала, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 вони набули після смерті батька ОСОБА_4 . На дану квартиру накладено шість арештів: чотири виконавчою службою, два приватним нотаріусом. Чому були накладені арешти на квартиру їй невідомо. З письмовими заявами до Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції щодо зняття арешту вона чи її сестра, а також мати ОСОБА_3 не звертались.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 , яка є представником позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала повністю з підстав, які викладені у позовній заяві, просила суд позов задоволити. Додатково пояснила, що їх батьки розлучились, разом не проживали, а покійний батько ОСОБА_4 вживав всіх заходів, щоб квартира АДРЕСА_1 не була відчужена. Про накладені арешти на квартиру вони дізнались у 2024 році, однак із письмовими заявами про зняття арешту з квартири вони ніхто у відповідні установи із відповідними заявами не звертались.
Відповідач приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Молокус Б.В. в судове засіданні не з'явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи.
Представник відповідача Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції в судове засіданні не з'явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів, оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є представником ОСОБА_3 , з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 вийшла заміж за ОСОБА_4 та після одруження взяла його прізвище « ОСОБА_5 ». У шлюбі в них народились двоє дітей - ОСОБА_1 (до одруження прізвище ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (до одруження прізвище ОСОБА_5 ). ОСОБА_4 , який був чоловіком та батьком позивачів відповідно, та будучи прикордонником запасу, на підставі рішення виконкому Дрогобицької міської ради від 18.07.2002 року № 157 був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю із 4 осіб - на ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вселились у квартиру та в ній зареєструвались.
Дана обставина встановлена рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.08.2004 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Комісії з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.
Відповідно до Акту опису й арешту майна від 06.04.2004, державним виконавцем державної виконавчої служби Дрогобицького міського управління юстиції при примусовому виконанні ухвали виданої 22.03.2004 місцевим Дрогобицьким міським судом накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
З витягів Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.02.2013, індексні номери витягів: 251850, 252313, 242922, виданих на підставі рішення Комісії з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради від 26.12.2013 вбачається, що на праві приватної спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 по 1/3 частині належить відповідно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 .
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна № 362525641 від 19.01.2024, зокрема з Актуальної інформацію про державну реєстрацію обтяжень, на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт нерухомого майна на підставі ухвали Дрогобицького міського суду №2-2127, яка видана 22.03.2004.
Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою закону визначено також способи захисту цивільних прав та інтересів та визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог ї заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Із цього виходить, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Законом до обтяжень віднесені: зокрема, заборона відчуження, предметом якої є рухоме майно, а також інші обтяження.
Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; та інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
Статтею 31.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.
Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.
Проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору.
Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.
Статтею 31.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею.
Державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до Закону України "Про нотаріат" проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.
Нотаріус у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення сечових прав, їх обтяжень одночасно зі вчиненням такої нотаріальної дії, самостійно формує та реєструє заяву про державну реєстрацію прав та проводить державну реєстрацію прав у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси зокрема: накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості, що підлягають державній реєстрації.
Статтею 74 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна на підставі отриманого повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, припинення чи розірвання договору довічного утримання, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З позовної заяви вбачається, що запис про обтяження внесено ще до 01.01.2013 на підставі ухвали про арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка видана 22.03.2004 Дрогобицьким міським судом.
Таким чином, предметом оскарження є реєстраційні дії, які не були вчинені приватним нотаріусом Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Молокус Б.М. та Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції.
Відповідно до ч.1с т.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України,та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; нотаріус; державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 312 Закону державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до Закону України «Про нотаріат» проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції є неналежним відповідачем у справі, Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції не є реєстратором даного обтяження, тому права позивачів з боку Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції не були порушені, жодні рішення вказаної установи не оскаржуються.
Окрім цього, Законом України від 06 жовтня 2016 року №1666-7111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру судових рішень без подання відповідної заяви заявником.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 06 жовтня 2016 року №1666-7111 передбачено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника.
З метою забезпечення реалізації Закону №1666-7111 постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2016 року №806 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань державної реєстрації внесено відповідні зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.
Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №806 визначено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили до запровадження відповідної інформаційної взаємодії, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішень судів проводиться за зверненням заявника до будь-якого державного реєстратора в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя з дотриманням вимог, установлених підпунктом 1 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності».
Таким чином, до запровадження інформаційної взаємодії Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру судових рішень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судових рішень проводиться будь-яким державним реєстратором в межах Автономної Республіки Крим,області, міст Києва та Севастополя із справлянням адміністративного збору.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 державний реєстратор, в тому числі нотаріус зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі просятьзняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 18.12.2006 року за останнім реєстраційним номером обтяження 4239775 від 18.12.2006 року приватним нотаріусом Молокусом Б.В. у відповідності до ухвали Дрогобицького міського суду Львівської області від 22.03.2004 року у справі № 2-2127.
З відзиву Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції на позовну заяву позивачів вбачається, що жодних вимог до Дрогобицького ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції позивачами не заявлено, жодних дій що стосуються даного предмету спору відділом не вчинялись та рішення не приймались. Позивачами не доведено та не надано жодних доказів чи аргументів в яких би було доведено, що саме дії Держаної виконавчої служби порушили права позивачів.
Законодавець у частині 1статті 16 ЦК встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин 4 та 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виходячи з системного тлумачення статей 16, статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 607/3894/17, від 15 травня 2019 року у справі № 335/12353/17-ц.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує їх права, як власників, захист якого передбачено ст. ст. 16, 316-319 ЦК України.
Однак, за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивачів ніким не оспорюється.
Одночасно судом при розгляді даної справи встановлено, що заходи забезпечення позову відповідно ухвали про арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка видана 22.03.2004 Дрогобицьким міським судом не скасовані, та позивач ОСОБА_3 за даним позовом не зверталась до суду із заявою про скасування забезпечення позову в межах цивільної справи заходи в якій були застосовані.
Разом з тим, відповідно до ст.14 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.
На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції не може бути відповідачем у цій справі, оскільки його дії (бездіяльність) можуть бути оскаржені лише стороною виконавчого провадження і повинні розглядатися судом в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Молокус Б.В. суд вважає відзначити, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості, що підлягають державній реєстрації (пункт 9 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат").
Відповідно до статті 74 Закону України "Про нотаріат" одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернень органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що "згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" у вказаній редакції, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Аналогічні за змістом приписи закріплені у пунктах 1 і 2 глави 14 Розділу І Порядку № 296/5. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб".
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що "тлумачення статті 50 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу".
При цьому суд не може зобов'язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України "Про нотаріат" і належать до його компетенції. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18.
Із позовних вимог позивачів вбачається, що в частині вимог до нотаріуса останні не оскаржують саме відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії щодо зняття обтяжень у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, останніми не представлено жодних доказів того, що вони звертались до приватного нотаріуса з будь якими вимогами, а тому на думку суду нотаріус за пред'явленим позовом є неналежним відповідачем.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки підстави для задоволення позовних вимог відсутні у зв'язку з пред'явленням їх до неналежних відповідачів. Позивачами не надано належних та допустимих доказів порушення, невизнання чи оспорення її прав та інтересів саме відповідачами приватним нотаріусом Дрогобицького нотаріального округу Львівської області Молокус Б.В. та Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції.
Керуючись ст. ст. , 10, 12, 13, 77-81, 89, 90, 95, 141, 209-211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Молокуса Богдана Володимировича, Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Західного міжрегіонального управління юстиції про зняття обтяження у вигляді арешту квартири - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текс рішення складено 28 травня 2024 року.
Суддя Роман КОВАЛЬ