Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2896/24
28.05.2024 м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Левка Т.Ю., секретар судового засідання Роман К.С., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 20.09.2007 року позивач та відповідачка перебувають у шлюбі. Цей шлюб було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №163. Від шлюбу народилась одна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя позивача з відповідачем у шлюбі не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Наслідки постійних суперечок і сімейних негараздів негативно відображаються на можливості спільного проживання. Життя у шлюбі є нестерпним, чвари поступово призвели до того, що позивач з дружиною стали зовсім чужими людьми. Кожен з них має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім'ю. Відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, що кожен раз спричиняє позивачеві душевні страждання. ОСОБА_2 не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які виникають у сім'ї, не здатна підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Позивач вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати. У зв'язку з наведеним позивач просить розірвати шлюб.
Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним. Вказує, що до теперішнього часу не дійшли згоди з відповідачем щодо місця проживання дітей. У той же час він має повну можливість забезпечити сину належні умови проживання, повною мірою займатися його вихованням, дати освіту та добробут. Адже за будь-яких умов сини потребують стабільності та обов'язкового батьківського піклування. У батька з сином налагоджено стійкий психологічний контакт, прив'язаність один до одного. З огляду на досвід який є в суспільстві, проживання сина саме з батьком є для дитини більш прийнятним.
Позивач про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в підготовче засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить суд такі задоволити.
Відповідач будучи належним чином, своєчасно повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в підготовче засідання не з'явилася, однак подала до суду письмову заяву, згідно якої просить суд розглянути справу у її відсутність, зазначає, що наразі спір відсутній між сторонами.
Представник третьої особи в підготовче засідання також не з'явився, але подав до суду висновок № 02.1-15/2489 від 27.05.2024 року, заперечень проти вимог позивача не має.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України не обов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення про задоволення уточнених позовних вимог з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 20 вересня 2008 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб видане відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області Серії НОМЕР_1 , зроблено відповідний актовий запис № 163, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .
Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне подружнє життя у сторін не склалося. Різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім'ї. Між ними відсутнє взаєморозуміння.
Сторони проживають окремо.
Шлюб сторін носить формальний характер.
Позивач остаточно визначився і зберегти шлюб не бажає, наполягає на розірванні шлюбу.
Відповідач на розірвання шлюбу згідна.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
У відповідності із ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім'ї носить стійкий характер, сім'я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їх малолітніх дітей, що має істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задоволити.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень ч. 4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено з матеріалів справи син ОСОБА_3 проживає разом з батьком, позивачем по справі ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , а зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , мати дитини проживає окремо від сім'ї в АДРЕСА_3 .
Дитина знаходяться на самостійному утриманні та вихованні батька, проявляє до нього більшу прихильність.
Згідно висновку виконавчого комітету органу опіки та піклування Виноградівської сільської ради Закарпатської області № 02.1-15/2489 від 27.05.2024 року № 25, питання про визначення місця проживання дітей сторін розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Прийнято рішення, письмовий висновок органу опіки та піклування, враховуючи найкращі інтереси дитини, орган опіки та піклування не заперечує щодо визначення місця проживання дитини сторін з батьком і залишає вирішення даного питання на розсуд суду.
Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Судом встановлено, що позивач має постійне місце проживання, доглядає сина, утримує дитину матеріально, спиртні напої не вживає, ввічливий, приділяє багато уваги вихованню дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.І ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю „визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
При прийнятті рішення судом також враховано висновок Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області від 27.05.2024 року №02.1-15/2489, який не містить обставин і такі судом не встановлені про те, що визначення місця проживання малолітнього сина саме разом з батьком не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, належні умови проживання за місцем проживання батька, що сприяють розвитку і належному вихованню дитини, суд вважає доцільним визначити місце проживання сина сторін ОСОБА_3 з батьком, що повністю відповідає інтересам дитини.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст.110, 112, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задоволити.
Шлюб, укладений 20.09.2008 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області за актовим записом №163 - розірвати.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , та залишити дитину на утриманні та самостійному вихованні біля батька.
Малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити на самостійному утриманні та вихованні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийТ. Ю. Левко