Дата документу 16.05.2024 Справа № 335/8992/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/729/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №335/8992/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.408 КК України
16 травня 2024 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м.Запоріжжя від 28 лютого 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпро (колишня назва Дніпропетровськ), зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ),
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
За обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_8 було визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_8 , будучи призваним 08 березня 2022 року на військову службу та обіймаючи посаду навідника кулеметного відділення роти вогневої підтримки військової частини № НОМЕР_1 , 29 червня 2022 року, діючи умисно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у зв'язку із небажанням подальшого проходження військової служби, перебуваючи у місці несення служби кулеметного відділення роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 НОМЕР_1 (місце розташування не зазначається на підставі Закону України №2160-IX від 24 березня 2022 року), розуміючи відсутність будь-яких законних підстав залишення розташування місця несення служби, самовільно залишив місце несення служби, з метою ухилитися від військової служби, та був відсутній до 01 серпня 2023 року, коли був затриманий слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, в порядку ст.208 КПК України.
У період часу з 29 червня 2022 року по 01 серпня 2023 року, солдат ОСОБА_8 , діючи з метою ухилитися від військової служби, час проводив на власний розсуд, заходів щодо з'явлення до місця несення служби або до органів військового правопорядку не вчиняв.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.4 ст.408 КК як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, зарахування строку тримання під вартою у строк відбування покарання та запобіжний захід.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок змінити в частині призначеного покарання, призначити ОСОБА_8 покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або у виді службових обмежень для військовослужбовців.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що, призначаючи покарання ОСОБА_8 суд недостатньо врахував обставини скоєння злочину, а саме те, що ОСОБА_8 пішов на війну добровольцем, без будь-яких навичок, воював безпосередньо на «нулі», не маючи зворотнього зв'язку з командирами підрозділу, внаслідок чого у нього, як у людини не підготовленої до військового життя, стався психологічний зрив, в результаті якого він покинув місце служби. Приблизно через місяць, коли ОСОБА_8 заспокоївся, він повернувся до своєї частини, але його командири не прийняли його назад. Вказав, що ОСОБА_8 щиро розкаявся та заявив, що, незважаючи на провину, має намір виправити свою поведінку вже зараз та піти на фронт і просив суд надати йому таку можливість. Просив призначити йому покарання у виді служби в дисциплінарному батальйоні, передбачене ст.62 КК, або застосувати до нього службові обмеження щодо військовослужбовців, передбачені ст.58 КК.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; прокурора, який висловив заперечення проти скарги та просив вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Згідно ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч.3 ст.349 КПК, у тому числі на показах обвинуваченого, який повністю визнав вину у скоєнні інкримінованого йому кримінально караного діяння.
У поданій апеляційній скарзі сторона захисту не заперечує кримінально-правової кваліфікації та доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненому злочині. У зв'язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
Що стосується доводів, викладених у апеляційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, то вони є необґрунтованими.
За змістом ч.2 ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК відноситься до категорії особливо тяжких, особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, за місцем проходження військової служби характеризується негативно, раніше судимий, має постійне місце проживання, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, а обставиною, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.
Встановлені судом характеризуючі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 стали підставами для призначення останньому мінімального покарання, визначеного санкцією ч.4 ст.408 КК, однак у своїй сукупності є недостатніми для зменшення розміру покарання, шляхом застосування положень ст.62 КК або ст.58 КК, як про це вимагав захисник в своїй апеляційній скарзі.
Відтак, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає підстав вважати явно несправедливим призначене обвинуваченому покарання. Адже таке покарання ґрунтується на загальних засадах призначення покарання та воно є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів.
Переважна більшість обставин, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції та вони дали суду право призначити обвинуваченому за ч.4 ст.408 КК мінімально можливе покарання. Проте таких обставин недостатньо для висновку про необхідність призначення ще більш м'якого покарання, оскільки вони істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим особливо тяжкого злочину.
Решта наведених захисником обставин також не може істотно вплинути на вирішення питання про пом'якшення покарання.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки районного суду і доводили необхідність пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на психологічний стан обвинуваченого, як на підставу для призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст.62 КК або ст.58 КК, є непереконливим.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення місцевим судом при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Відтак вирок суду є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду м.Запоріжжя від 28 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення їй копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4