Єдиний унікальний номер 741/2363/23
Провадження № 2/741/169/24
м. Носівка 27 травня 2024 року
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого -судді Киреєва О.В.,
з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі - позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
встановив:
Позивач звернувся до суду з цим позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року. 7 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЦФР» відступило АТ «ТАСКОМБАНК» за плату, а АТ «ТАСКОМБАНК» прийняло належне ТОВ «ФК «ЦФР» право вимоги до позичальників. 2 грудня 2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № НІ/11/7-Ф, відповідно до умов якого АТ «ТАСКОМБАНК» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належне АТ «ТАСКОМБАНК» право вимоги за кредитними договорами № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість за кредитним договором № 5624448380 від 31 грудня 2019 року у сумі 14991,26 грн.;
- заборгованість за кредитним договором № 3614756868 від 15 червня 2020 року у сумі 21770,90 грн.;
- понесені судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без їх участі, позов задовольнити у повному обсязі, зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
У судове засідання відповідач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, не просив розгляд справи відкласти.
Ухвалою від 27 травня 2024 року суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У судовому засіданні встановлено, що між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання:
- за кредитним договором № 5624448380 від 31 грудня 2019 року, унаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 14991,26 грн., з якої 9033,47 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 0,95 грн. - заборгованість за відсотками та 5956,84 грн. - заборгованість за щомісячними процентами;
- за кредитним договором № 3614756868 від 15 червня 2020 року, унаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 21770,90 грн., з якої 12670 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 1,24 грн. - заборгованість за відсотками та 9099,66 грн. - заборгованість за щомісячними процентами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Частиною 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі № 910/7305/20, права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
З матеріалів справи вбачається, що кредитні договори № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року станом на момент укладення 7 жовтня 2016 року договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 не були укладені, у зв'язку з чим відступлення неіснуючих станом на 7 жовтня 2016 року прав вимоги та майнових прав ТОВ «ФК «ЦФП» за кредитними договорами № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року на користь АТ «ТАСКОМБАНК» суперечить ст. 514 ЦК України.
Кредитні договори № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року між відповідачем та ТОВ «ФК «ЦФР» були укладені після укладення договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 7 жовтня 2016 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до АТ «ТАСКОМБАНК» не перейшло право вимоги ТОВ «ФК «ЦФР» до ОСОБА_1 за кредитними договорами № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року, а тому ці права вимоги не могли бути передані АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № НІ/11/7-Ф від 2 грудня 2022 року.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що позивачем на надано суду реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників, у даному випадку щодо ОСОБА_1 за кредитними договорами № 5624448380 від 31 грудня 2019 року та № 3614756868 від 15 червня 2020 року, які відповідно до п. 2.2 договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 7 жовтня 2016 року є невід'ємною частиною цього договору.
Ураховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 514, 516, 519, 525, 526, 530, 610, 611, 1046, 1050, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитними договорами - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.В. Киреєв