Ухвала
Іменем України
20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 757/34769/22-ц
провадження № 61-6517ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 та Вінницької обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року у складі судді: Батрин О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Вінницького апеляційного суду про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Вінницького апеляційного суду про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 05 вересня 2016 року по 22 лютого 2022 року, тобто 5 років 5 місяців і 18 днів, що позбавляло його можливості вести нормальний і звичний спосіб життя, а також призвело до душевних переживань, втрати авторитету серед оточення, погіршення стану здоров'я, руйнування професійних планів, негативного впливу на честь, гідність та його ділову репутацію.
Оскільки постановою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року вирок Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, позивач вважав, що відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка була йому завдана незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності.
Позивач вказував, що у зв'язку з незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів та прийняттям незаконних рішень судів, він зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвело до значних моральних страждань, зумовлених постійним стресом і страхом. Внаслідок тривалого розгляду кримінального провадження, незаконного засудження, позивач зазнав психологічних страждань, втратив зв'язок з усіма своїми друзями, рідними та близькими, поніс витрати для купівлі нового телефону та відновлення всіх додатків для спілкування. Разом з цим, належний ОСОБА_1 транспортний засіб, за довгий період обмеження вільного пересування позивача, втратив свій первісний вигляд та зазнав гниття, що також завдало додаткових витрат та переживань.
Посилаючись на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17), позивач вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 3 645 900,00 грн, у зв'язку з чим останній звернувся до суду за відновленням та захистом своїх прав.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 500 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. Сукупність зазначених умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону). Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 Закону про відшкодування шкоди);
при визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18) від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення;
період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 27 січня 2017 року по 22 лютого 2022 року, тобто з моменту повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження, у зв'язку з невстановленістю достатніх доказів для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 частиною другою статті 305 КК України, в суді. Позивач тривалий час перебував під слідством та судом, на нього було покладено певні обов'язки в період часу з 27 січня 2017 року по 22 лютого 2022 рік, внаслідок чого були суттєво порушені його нормальні життєві зв'язки і позивач був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів. При цьому суд врахував наявні в матеріалах справи дані про позбавлення волі позивача в рамках кримінального провадження та застосування найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що підтверджується довідкою районного суду м. Гданськ від 28 листопада 2019 року та ухвалою Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 серпня 2019 року у справі № 127/21720/19, застосування до позивача інституту екстрадиції з Польщі на територію України, що завдало позивачу особливих страждань. Тому, враховуючи встановленні фактичні обставини справи та наведені положення матеріального права, суд дійшов висновку про наявний факт заподіяння позивачеві моральної шкоди. Оскільки позивач перебував під слідством та судом з 27 січня 2017 року по 22 лютого 2022 рік, що становить 5 років 27 днів або 60 місяців і 27 днів, суд визначив розмір відшкодування компенсації моральної шкоди за період незаконного перебування позивача під кримінальним переслідуванням та судом у сумі 1 500 000,00 грн, що значно перевищує гарантований законодавством розмір відшкодування моральної шкоди, проте, на думку суду, за конкретних обставин цієї справи відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством та судом.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні;
при визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин;
сам факт перебування позивача значний період часу під слідством і є підтвердженням завдання йому шкоди. Вірним є і встановлений періоду часу перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах починаючи з 27 січня 2017 року по 22 лютого 2022 року, тобто з моменту повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження, у зв'язку з невстановленістю достатніх доказів для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 частиною другою статті 305 КК України, в суді;
апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив заявлену суму відшкодування, в той же час відхилив і доводи апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури, про те що визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою та має бути не більшим ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Колегія суддів звернула увагу на те, що суд має керуватися принципами розумності та справедливості, що і було дотримано судом першої інстанції. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц);
колегія суддів апеляційного суду також відхилила доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції в рішенні не було взято до уваги багато факторів, на які позивач звернув увагу в позовній заяві і, як наслідок, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не є достатньою компенсацією за усі страждання. Оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди за період незаконного перебування позивача під кримінальним переслідуванням та судом у сумі 1 500 000,00 грн, який значно перевищує гарантований законодавством у розмір відшкодування моральної шкоди, був визначений з урахуванням всіх обставин та є таким, що відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством та судом.
30 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, збільшивши розмір моральної шкоди до 3 645 900,00 грн.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
в порушення принципу обґрунтованості судового рішення, суд, знижуючи більш ніж вдвічі розмір заявленого позивачем розміру моральної шкоди, не надав оцінку твердженням позивача, викладеним у позовній заяві: про незаконне затримання та порушення при цьому права на захист; про вилучення та позбавлення права користування автомобілем в період карантинних обмежувальних заходів; вилучення телефону та втрату зв'язку з рідними; оголошення позивача у міжнародний розшук, що мало для нього негативні наслідки, зокрема підрив авторитету серед близьких та друзів, розрив стосунків, відмові у наданні дозволу на проживання та роботу у Польщі; суд не оцінив твердження позивача про те, що той будував кар'єру за кордоном, планував отримати громадянства Польщі; плани позивача на створення сім'ї обірвались через незаконні дії відповідачів;
ОСОБА_1 зазначає, що у разі якщо б суди належним чином урахували ступінь негативного впливу на його життя та свідомість безпідставного кримінального переслідування, безпідставного тримання під вартою, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які позивач поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав, приниження честі та гідності як людини і законослухняного громадянина України, то розмір присудженої компенсації моральної шкоди був би оцінений у розмірі 3 645 000,00 грн;
у справі судами не був урахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц щодо застосування статей 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
02 травня 2024 року Вінницька обласна прокуратура засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвали у цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Вінницька обласна прокуратура зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17; від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
право на відшкодування у випадку прийняття процесуальних рішень, вказаних у статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не є безумовним, а виникає за наявності указаних у цій статті процесуальних рішень лише за умови вчинення відносно громадянина конкретних дій, наведених у статті 1 цього Закону, та за умови їх незаконності, яка має бути встановлена у належний спосіб. Не сам факт притягнення до кримінальної відповідальності особи з послідуючою її реабілітацією дає право на відшкодування завданої шкоди, а лише незаконність прийнятих органом досудового розслідування чи прокурором процесуальних рішень, яка має бути доведена та встановлена;
підставою для виправдання позивача стало визнання судом зібраних у справі доказів недопустимими. Визнання доказів недопустимими є оціночним та опорюваним поняттям та має наслідком неможливість їх дослідження та використання при ухваленні судового рішення і не є свідченням незаконності дій органів досудового слідства чи прокурора. Здійснені органами досудового розслідування та прокуратури процесуальні дії не визнані незаконними;
отже, за відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статті 1176 ЦК України;
судами безпідставно та необґрунтовано частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з держави 1,5 млн грн, оскільки в порушення положень статті 23 ЦК України позивач не зазнав каліцтва чи ушкодження здоров'я, не встановлено протиправності дій органів прокуратури щодо особисто позивача, членів його сім'ї чи близьких родичів; знищення чи пошкодження майна позивача не відбувалось; приниження честі та гідності відносно позивача з боку органів прокуратури відсутні;
в результаті незаконних, на думку позивача, дій прокуратури, йому завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, викликаних тривалим судовим розглядом справи, в ході якого він повинен був доводити свою невинуватість. Проте зазначені обставини, якими позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди, не підтверджені ним належними, допустимими та достатніми доказами;
визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою та має бути не більшим ніж достатній для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Разом з тим, суди зазначених вимог недотримались, сума у розмірі 1,5 млн грн відшкодування визначена судами за відсутності доказів ступеню глибини і тяжкості страждань, вимушених змін у житті;
позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 05 вересня 2016 року під час перетину кордону України, ОСОБА_1 був затриманий на митному посту «Могилів-Подільський - Отач» за підозрою у контрабанді наркотичних речовин.
У той же день, слідчими Управління СБУ у Вінницькій області розпочато кримінальне провадження № 22016020000000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною третьою статті 305 КК України, та проведено огляд місця події, під час якого було вилучено автомобіль Volkswagen Passat р.н. НОМЕР_1 , 1996 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також технічний паспорт та мобільний телефон «iPhone SA1688».
Після проведення опитування ОСОБА_1 , останнього було звільнено, у зв'язку з чим він виїхав до місця роботи в Польщу.
27 січня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною другою статті 305 КК України та в цей же день оголошено в міжнародний розшук, як такого, що ухиляється від слідства за вчинення тяжкого злочину.
30 березня 2017 року ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
За повідомленням Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, 09 травня 2018 року ОСОБА_1 затримано на території Республіки Польща та поміщено під варту.
11 травня 2018 року підозрюваного звільнено з-під варти, на підставі рішення суду.
06 серпня 2019 року ОСОБА_1 доставлено на територію України та видано компетентними органами Республіки Польща в порядку екстрадиції для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 305 КК України.
Ухвалою Вінницького міського суду від 08 серпня 2019 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням розміру застави в сумі 57 810,00 грн та покладено обов'язки, передбачені частиною п'ятою статті 194 КПК України у разі її внесення.
14 серпня 2019 року ОСОБА_1 внесено заставу.
14 серпня 2019 року старшим слідчим слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Побережним Д. А., за погодженням із прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби прокуратури Вінницької області Кобилянським А. Г. повідомлено ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри.
14 серпня 2019 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 передано до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області для розгляду по суті.
Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2020 року у справі № 138/2127/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні частиною другою статті 15, частиною другою статті 305 КК України та виправдано.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2022 року у справі № 138/2127/19 апеляційну скаргу першого заступника прокурора Вінницької області - задоволено, вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2020 року скасовано та ухвалено новий вирок, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 305 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням статті 68 КК України у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі та застосовано спеціальну конфіскацію до речового доказу - автомобіля Volkswagen Passat р. н. НОМЕР_1 , 1996 року випуску та технічного паспорту до нього № НОМЕР_2.
22 лютого 2022 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду вирок Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:
«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У зв'язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суди встановили, що: ОСОБА_1 тривалий час перебував під слідством та судом (60 місяців і 27 днів), на нього було покладено певні обов'язки в період часу з 27 січня 2017 року по 22 лютого 2022 рік, внаслідок чого були суттєво порушені його нормальні життєві зв'язки; позивач був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів; в рамках кримінального провадження відносно позивача обирався найбільш суворий запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також застосовано інститут екстрадиції з Польщі на територію України, що завдало позивачу особливих страждань.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Посилання у касаційній скарзі Вінницької обласної прокуратури на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17; від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18 необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційних скарг та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Вінницького апеляційного суду про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков