27 травня 2024 року
м. Київ
справа № 420/17098/23
адміністративне провадження № К/990/17508/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного від 03 квітня 2024 року у справі №420/17098/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, за участю третьої особи - ОСОБА_2, про визнання протиправним і скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 26 травня 2023 року №V-004/2023 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного від 03 квітня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним і скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 травня 2023 року №V-004/2023. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
06 травня 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного від 03 квітня 2024 року у справі №420/17098/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №420/17098/23 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Вища кваліфікаційно-дисциплінарної комісія адвокатури, зокрема, послалася на судову практику щодо вирішення спорів з оскарження рішень органів адвокатського самоврядування, яка, за твердженням скаржника, є сталою в частині визначення меж надання оцінки рішенням ВКДКА та КДКА регіонів на відповідність критеріям, зазначеним у статті 2 КАС України. Такі висновки, на думку скаржника, сформовано Верховним Судом у його постановах від 10 листопада 2022 року у справі №826/14291/17, від 25 червня 2018року у справі № 810/1972/17, від 24 червня 2020 року у справі № 813/2639/18, від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 10 червня 2021 року у справі № 826/15590/15, які і були враховані судом першої інстанції під час прийняття ним рішення.
Проте заявник не зазначив чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не враховано судом апеляційної інстанції, не навів аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
Мотиви, наведені скаржником, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду висловлені у подібній, на думку відповідача, категорії справ, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зводяться виключно до наведення цитат із указаних постанов Верховного Суду, без взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають особливі ознаки.
Таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначив норму права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не враховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтував подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.
Суд зауважує, що лише посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Крім того, із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що, вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення у дисциплінарній справі насамперед має бути вмотивованим, а під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку адвокатом, його наслідки, особа адвоката та інші обставини. При цьому саме на дисциплінарні органи адвокатури покладено обов'язок довести до адвоката інформацію про прийняте ними рішення та направити йому відповідний документ (рішення). Разом з тим позивач не брав участі у розгляді дисциплінарної справи, наслідком якої стало попереднє рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області від 29 червня 2022 року і тривалий час не знав про його існування, через що і продовжував адвокатську діяльність. Натомість відповідач не повідомив позивачу належним чином про таке рішення. Тому при прийнятті спірного рішення про позбавлення ОСОБА_1 права на заняття адвокатською діяльністю, відповідач неправильно кваліфікував його дії щодо невиконання попереднього рішення від 29 червня 2022 року про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, що є визначальним та безпосередньо вплинуло на обрання наступного виду дисциплінарного стягнення, у зв'язку з чим спірне рішення ВКДКА від 26 травня 2023 року №V-004/2023 не може вважатися законним та обґрунтованим.
Таким чином, саме конкретні обставини, за яких було прийняте спірне рішення і визначили межі дискреції відповідача у цій справі, а суд апеляційної інстанції лише перевірив указане рішення на відповідність його критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, та надав оцінку діям Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на предмет дотримання нею процедури розгляду дисциплінарної справи.
У касаційній скарзі не наведено мотивів, що свідчать про подібність цієї справи до обставин наведених скаржником прикладах справ, розглянутих Верховним Судом, а аргументи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зводяться до загальних міркувань щодо обсягу її дискреційних повноважень.
З огляду на викладене, заявник належним чином не обґрунтував посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року вирішено здійснювати розгляд справи №420/17098/23 у порядку спрощеного позовного провадження.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарної комісія адвокатури у касаційній скарзі посилається на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що за змістом відповідає підпунктам «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Проте мотиви касаційної скарги в цій частині зводяться до загальних тверджень щодо сталості та єдності судової практики, з посиланням на статус КДКА в системі органів адвокатського самоврядування та заборони втручання суду в дискреційні повноваження цього органу.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи через їхню суб'єктивність, оскільки вони мають оціночний характер, а наведена відповідачем кваліфікація поведінки позивача, з посиланням на майбутню загрозу самоврядності адвокатури України не свідчать про винятковість цієї справи та її суспільний інтерес.
Верховний Суд констатує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на постанову П'ятого апеляційного адміністративного від 03 квітня 2024 року у справі №420/17098/23 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко