Іменем України
23 травня 2024 року
Київ
справа №380/5557/22
адміністративне провадження №К/990/35298/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.,
учасники судового процесу:
представник позивача: Пащинська А. О. (в режимі відеоконференції),
представник відповідача: Кельбас Р. А. (в режимі відеоконференції),
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції як суд касаційної інстанції справу №380/5557/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНДЕРМЕТ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року (суддя Кравців О.Р.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року (головуючий суддя - Нос С.П., судді: Коваль Р.Й., Шевчук С.М.),
У березні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АНДЕРМЕТ» (далі - позивач, ТОВ «АНДЕРМЕТ») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило (том 1 а.с.1-8):
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №1715/13-01-07-01, №1716/13-01-07-01;
- зобов'язати ГУ ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «АНДЕРМЕТ» за жовтень 2021 року.
В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначило, що підставою виникнення від'ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) стало придбання товарів (текстильних виробів та інших товарів) у іноземних контрагентів: WERDATA FZE LLC, NELIA TEKSTIL AKSESUAR, відповідно до укладених з ними контрактів. Сплата ПДВ відбулась у повному обсязі при розмитненні товару, поставленого указаного контрагентами. Твердження податкового органу, що задекларований позивачем показник у рядку 11 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою» у сумі 10462825 грн не підтверджений первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю та іншими документами, не відповідає дійсності.
Позивач наголосив, що ГУ ДПС, оформлюючи акт перевірки, не дотрималось вимог, зокрема підпункту 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок №727). Зазначив, що усі документи, які підтверджують вчинення господарських операцій і правомірність заявленої суми бюджетного відшкодування, були додані до перевірки. Поряд з цим звернув увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18), від 22 серпня 2019 року (справа №805/1690/16-а) щодо можливості подання документів, які належать або пов'язані з предметом перевірки, що не були надані після початку проведення податкової перевірки. Зауважив, що про можливість подавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на їх підтвердження як на усіх стадіях податкового контролю, так і на усіх стадіях судового процесу вказував Верховний Суд у постановах від 12 листопада 2018 року (справа №806/434/16), від 24 січня 2019 року (справа №820/12113/15), від 12 лютого 2019 року (справа №820/6512/16).
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 07 липня 2022 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року №1715/13-01-07-01, №1716/13-01-07-01. Зобов'язав ГУ ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «АНДЕРМЕТ» за жовтень 2021 року. Здійснив розподіл судових витрат (том 2 а.с.156-161).
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2022 року задовольнив апеляційну скаргу ГУ ДПС. Скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року та прийняв нове, яким в позові відмовив (том 2 а.с.210-214).
Постановою від 12 липня 2023 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «АНДЕРМЕТ». Скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 3 а.с.114-117).
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд звернув увагу на те, що висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позову ґрунтуються виключно на обставинах ненадання платником податків первинних документів до перевірки. Водночас судом не було з'ясовано, з урахуванням відомостей, що містяться у Додатку 4 до акта перевірки, які ж саме документи були надані відповідачу і чи співпадає їх перелік із документами, наданими ТОВ «АНДЕРМЕТ» до суду. Крім того, в постанові суду апеляційної інстанції відсутні також дослідження і оцінка наданих до суду документів, а також оцінка доводів позивача, що витребувані контролюючим органом документи не впливають на показники бюджетного відшкодування. Окрему увагу Верховний Суд звернув на відсутність в матеріалах адміністративної справи акта від 05 січня 2022 року №6/13-01-07001/44325433, на який посилається відповідач як на доказ ненадання платником податків фінансово-господарських документів.
За результатами нового апеляційного розгляду справи Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2023 року залишив без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДПС, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року - без змін (том 3 а.с.173-179).
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.
Посадові особи ГУ ДПС у період з 29 грудня 2021 року по 05 січня 2022 року провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АНДЕРМЕТ» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2021 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт №418/13-01-07-01/44325433 від 13 січня 2022 року (том 1 а.с.9-19, 20; далі - Акт перевірки від 13 січня 2022 року).
Перевіркою встановлено порушення:
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що полягає у завищенні суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, на 1227624 грн;
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, що полягає у завищенні від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на 9235201 грн.
Такі висновки контролюючого органу вмотивовані наступним.
Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2021 року від 15 листопада 2021 року №9347626611 (з урахуванням уточнюючого розрахунку від 21 грудня 2021 року №9389271630) ТОВ «АНДЕРМЕТ» задекларувало у рядку 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» суму у розмірі 10462825 грн і заявило до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) суму у розмірі 1227624 грн. Податковий орган встановив, що на формування означеного показника вплинуло виключно декларування у рядку 11 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою» коштів у розмірі 10462825 грн. В акті перевірки податковий орган вказав, що станом на 05 січня 2022 року посадові особи ТОВ «АНДЕРМЕТ» не надали оригінали первинних документів за жовтень 2021 року, про що було складено акт про ненадання документів від 05 січня 2022 року №6/13-01-07-01/44325433 (далі - Акт від 05 січня 2022 року). Враховуючи викладене та керуючись приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України, податковий орган виснував, що ТОВ «АНДЕРМЕТ» безпідставно задекларувало означені суми, адже показник у рядку 11 податкової декларації з ПДВ не підтверджений первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю та іншими документами. Крім того, до перевірки не надано документів щодо транспортування, навантаження (розвантаження), оприбуткування на склад та використання в господарській діяльності підприємства імпортованих товарно-матеріальних цінностей, а також документи про сплату ПДВ при імпорті.
На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 лютого 2022 року:
1) №1715/13-01-07-01, відповідно до якого зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 9235201 грн (том 1 а.с.21-22);
2) №1716/13-01-07-01, відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 1227624 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 306906 грн (том 1 а.с.23-24).
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в акті перевірки жодним чином не стверджує про неправильність здійснених позивачем у податковій декларації розрахунків, а лише вказує про непідтвердження первинними документами господарських операцій з імпорту, які слугували підставою для формування відповідних показників. Суд першої інстанції дослідив долучені ТОВ «АНДЕРМЕТ» до матеріалів адміністративної справи копії контрактів, вантажно-митних декларацій, інвойсів, оборотно-сальдових відомостей, складених за результатами господарських операцій з компаніями WERDATA FZE LLC, NELIA TEKSTIL AKSESUAR. Суд також врахував відомості реєстру вантажно-митних декларацій з імпорту товарів від вказаних контрагентів та суму ПДВ, сплаченого з цих операцій, у розмірі 10462825,49 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що саме митна декларація підтверджує як суму податку на додану вартість, так і його сплату. При здійсненні імпорту товарів ТОВ «АНДЕРМЕТ» було виконано усі митні формальності та сплачено ПДВ за оформленими відповідно до вимог законодавства митними деклараціями. Відтак, підприємство має законне право на віднесення вказаних сум податку до податкового кредиту. Вказуючи про ненадання до перевірки документів щодо транспортування, навантаження (розвантаження), оприбуткування на склад та використання придбаного товару у господарській діяльності, відповідач не аргументував, яким чином такі документи впливають на показник бюджетного відшкодування, заявленого позивачем. Більше того, послуги із транспортування і навантаження охоплюються умовами контрактів. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень і, відповідно, наявності правових підстав для зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо відповідної суми бюджетного відшкодування.
За результатами нового апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції в повній мірі погодився із такими висновками суду першої інстанції. Додатково зазначив, що платник має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично ним сплачується у будь-яких попередніх податкових періодах, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат. Податковий орган не заперечує факту сплати податку на додану вартість за імпортований товар.
З приводу Акта від 05 січня 2022 року, наданого ГУ ДПС під час апеляційного розгляду справи, а також долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи первинних документів, суд апеляційної інстанції вказав, що не бере до уваги вказаний акт, оскільки запити відповідно до статті 85 ПК України ТОВ «АНДЕРМЕТ» не надсилались. При цьому 29 грудня 2021 року позивачу було вручено лист № 37693/6/13-01-07-01-16 про проведення інвентаризації активів, на виконання вимог якого до перевірки було представлено матеріали самостійно проведеної інвентаризації станом на 30 грудня 2021 року. Суд зауважив, що внаслідок проведення інвентаризації можливо встановити залишок товарно-матеріальних цінностей лише станом на день проведення інвентаризації. Дослідивши Додаток 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року, суд апеляційної інстанції встановив, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки податковий орган використав: податкову декларацію з ПДВ, додатки 1-7 до неї, розшифровку розрахунку бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ; отримані та надані податкові накладні. За результатами оцінки цих документів суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ «АНДЕРМЕТ» правильно відобразило спірні показники у податковій звітності. Їх обґрунтованість також підтверджена і долученими позивачем під час судового розгляду справи первинними документами. У розрізі таких висновків апеляційний суд також послався на постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18), від 22 серпня 2019 року (справа №805/1690/16-а).
Апеляційний суд також погодився із висновком суду першої інстанції, що задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «АНДЕРМЕТ» за жовтень 2021 року, має на меті відновлення та ефективний захист прав позивача.
Не погодившись з судовими рішеннями, ГУ ДПС звернулось з цією касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову в позові в повному обсязі.
Скаржник вказує про застосування судами попередніх інстанцій норм статей 44, 85 ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 серпня 2019 року (справи №160/8441/18, №520/8681/18), від 21 жовтня 2021 року (справа №802/1464/17-а), від 10 серпня 2022 року (справа №816/4677/15), від 03 серпня 2022 року (справа №640/20949/18), від 29 травня 2020 року (справа №826/27811/15), від 05 серпня 2020 року (справа №826/678/16).
На переконання скаржника, ненадання платником податків первинних документів до перевірки згідно з приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Долучення таких документів у суді не змінює їх статусу як таких, що були відсутні на час формування даних податкової звітності, та не може мати правових наслідків у вигляді підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод у відповідний податковий період. У цій справі керівник ТОВ «АНДЕРМЕТ» не надала до перевірки регістрів податкового та бухгалтерського обліку, оригіналів первинних документів, про що складено Акт від 05 січня 2022 року. Досліджений судом апеляційної інстанції додаток 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року також є свідченням того, що жодних первинних бухгалтерських документів до перевірки надано не було. Скаржник наголосив, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинними документами покладається на платника податків, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, та зменшує оподатковуваний дохід на суму витрат при визначенні податку на прибуток.
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Копія ухвали про відкриття касаційного провадження у справі була доставлена в Електронний кабінет представника позивача - адвоката Пащинської А. О. 21 лютого 2024 року о 18:28 год. У встановлений судом строк ні позивач, ні його представник правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду справи.
21 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Пащинська А. О. подала додаткові пояснення, за змістом яких наголосила, що всупереч статті 85 ПК України жодні запити про надання документів ГУ ДПС позивачу не надсилало. Поряд з цим під час здійснення імпорту товарів ТОВ «АНДЕРМЕТ» було виконано всі необхідні митні формальності з питань державної митної справи та сплачено податкові зобов'язання з ПДВ, що підтверджується належним чином оформленими митними деклараціями. При цьому платник податків мав сподівання, що ГУ ДПС, маючи доступ до реєстрів митного органу, мало можливість перевірити відповідні митні декларації. Представник позивача зауважила, що під час перевірки відповідачу надавався перелік документів, що є ідентичним поданому до суду, проте, посадова особа ГУ ДПС вибірково надала оцінку документам, зазначеним у Додатку № 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року. Звернула увагу суду, що використаний у підпункті 44.6 статті 44 ПК України наслідок, що документи вважаються такими, що були відсутні, у разі їх ненадання до перевірки, не свідчить, що такі документи дійсно були відсутні.
У судовому засіданні, яке відбулось 16 травня 2024 року, Кельбас Р. А. , яка діяла в порядку самопредставництва ГУ ДПС у Львівській області, підтримала вимоги касаційної скарги з підстав, викладених у ній. Додатково акцентувала увагу на тому, що обов'язку платника податків надати під час перевірки усі первинні документи, пов'язані з предметом перевірки, кореспондує право податкового органу запитувати додаткові документи. Звернула увагу на те, що ТОВ «АНДЕРМЕТ» не скористалось можливістю подати заперечення на акт перевірки та долучити до них відповідні митні декларації.
У судовому засіданні, яке відбулось 23 травня 2024 року, представник позивача - адвокат Пащинська А. О. заперечувала проти задоволення касаційної скарги, а судові рішення просила залишити без змін як законні та обґрунтовані. Підтримала доводи, викладені у додаткових поясненнях, і звернула увагу на те, що ГУ ДПС в ході проведення податкової перевірки надало тільки запит про проведення інвентаризації, яка і була проведена позивачем. Представник позивача пояснила, що платник податків не скористався можливістю подати заперечення на акт перевірки з долученням до них митних декларацій та інших первинних документів, оскільки прийняв рішення про оскарження висновків Акта перевірки від 13 січня 2022 року в суді.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зміст спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями із ввезення в Україну товару, придбаного у компаній WERDATA FZE LLC, NELIA TEKSTIL AKSESUAR, за наслідками яких позивач відніс до складу податкового кредиту 10462825 грн, з яких 1227624 грн заявив у жовтні 2021 року до бюджетного відшкодування ПДВ.
Колегія суддів встановила, що фактичною підставою відмови ТОВ «АНДЕРМЕТ» у бюджетному відшкодуванні ПДВ у зазначеному вище розмірі та зменшенні від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2021 року на 9235201 грн стало, за позицією податкового органу, ненадання позивачем до перевірки первинних документів, які б підтверджували обґрунтованість задекларованих показників податкової звітності.
Натомість, позивач вважає, що він не позбавлений права надати відповідні документи до суду і вони мають бути належним чином досліджені та оцінені, на що неодноразово вказував і Верховний Суд. Долучені до матеріалів адміністративної справи митні декларації, інвойси та платіжні доручення, відповідно до яких ПДВ було сплачено до бюджету, є достатнім доказом правомірності заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість та задекларованого за жовтень 2021 року показника від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного (податкового) періоду.
Отже, спірним питанням, яке належало вирішити судам та в межах якого було відкрито касаційне провадження у цій справі, було застосування норм пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України в частині прийнятності первинних документів, наданих на підтвердження факту сплати податкових зобов'язань з ПДВ при ввезенні товарів в Україну, лише під час розгляду справи в суді.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
За правилами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку із ввезення товарів на митну територію України.
Згідно із пунктом 187.8 пункту 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
За правилами абзаців першого, другого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пункт 200.1 статті 200 ПК України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7 статті 200 ПК України).
Пункт 200.8 статті 200 ПК України встановлює, що до податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.
В свою чергу, пункт 201.12 статті 200 ПК України передбачає, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
У постанові від 03 жовтня 2023 року (справа №640/16289/22) Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту подання платником податків митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість. Після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
Суд касаційної інстанції у цій справі погоджується із таким висновком, не вбачає підстав відступу від нього та зазначає, що пункт 198.6 статті 198, пункт 201.12 статті 201 ПК України у своєму взаємозв'язку імперативно вказують на те, що задекларовані платником податків показники податкового кредиту, сформованого за наслідками ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України, мають бути підтверджені саме шляхом надання до перевірки відповідних митних декларацій, на підставі яких були здійснені такі операції.
Процедура підтвердження платником податку даних, визначених у податковій звітності, передбачена статтею 44 ПК України.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Пункт 44.7 статті 44 ПК України встановлює, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.
У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).
Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв'язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.
Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29 травня 2020 року (справа №826/27811/15), від 06 серпня 2019 року (справа №160/8441/18), від 31 січня 2020 року (справа №826/15328/18), від 03 жовтня 2023 року (справа №420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Поряд з цим факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі №814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі №822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі №814/876/16 тощо).
Крім того, у постанові від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов'язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов'язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов'язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Також у постановах від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а), від 01 квітня 2020 року (справа №640/637/19), від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, контролюючий орган до прийняття рішення за результатами такої перевірки зобов'язаний призначити та провести позапланову перевірку.
При цьому у постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 27 квітня 2022 року (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Узагальнюючи наведені вище підходи, суд касаційної інстанції у цій справі зазначає, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.
Направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд звернув увагу, що для висновку про ненадання платником податків документів до перевірки і застосування наслідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 ПК України, необхідним є ретельне дослідження змісту тих документів, які були досліджені в ході контрольного заходу (додаток 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року), а також Акта від 05 січня 2022 року, який був відсутній у матеріалах адміністративної справи.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до Додатку 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року (том 1 а.с.20) при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АНДЕРМЕТ» ГУ ДПС використало наступні документи: податкова декларація з ПДВ; додатки 1-7 до податкової декларації з ПДВ; розшифровку розрахунку бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ; отримані та видані податкові накладні.
Крім того, до суду апеляційної інстанції було надано копію Акта від 05 січня 2022 року (том 3 а.с.133), за змістом якого посадові особи ГУ ДПС зафіксували, що станом на 05 січня 2022 року посадова особа ТОВ «АНДЕРМЕТ» ОСОБА_2 не представила оригіналів первинних документів та документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку.
Поряд з цим, встановивши такі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неврахування відомостей, зафіксованих в Акті від 05 січня 2022 року з тих підстав, що ГУ ДПС відповідно до вимог статті 85 ПК України не надсилав позивачу запитів про надання документів під час перевірки. Такі висновки суд касаційної інстанції визнає помилковими, оскільки за змістом згаданої апеляційним судом норми саме платник податків зобов'язаний надати податковому органу всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. При цьому у статті 85 ПК України також деталізуються випадки надання документів платником податків саме на запит контролюючого органу.
Це також узгоджується із положеннями Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової служби України від 04 вересня 2020 року №470 (в редакції, чинній на час складення акта перевірки; далі - Методичні рекомендації). Так, відповідно підпункту 1.4.7.3 «Організація роботи у разі ненадання платником податків документів до перевірки в інших випадках» підпункту 1.4.7 пункту 1.4 розділу I «Організація та проведення перевірок платників податків» Методичних рекомендацій у разі ненадання платником податків під час проведення перевірки (крім наведених у цьому пункті випадків та випадків, передбачених підпунктом 1.4.6 пункту 1.4 цього розділу цих Методичних рекомендацій) відповідних документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо, які необхідні для її здійснення, складається відповідний акт, який реєструється у Спеціальному журналі реєстрації актів у порядку, передбаченому підпунктом 1.4.5 пункту 1.4 цього розділу цих Методичних рекомендацій, а також вживаються заходи щодо документування цих фактів у відповідних розділах (додатках) до акта перевірки з наведенням переліку документів, які не надано (за необхідності - згрупованих за типами).
При цьому при проведенні документальних перевірок платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів у таких випадках відповідно до норм, затвердженого наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, відповідного порядку щодо оформлення результатів документальних перевірок доцільно направляти таким платникам податків запити про надання документів.
Зразок такого запиту затверджується відповідним розпорядчим документом ДПС.
При цьому слід звернути увагу, що у разі необхідності у передбачених пунктом 85.4 статті 85 Кодексу випадках отримання від платника податків належним чином завірених копій документів, відповідний запит повинен бути поданий посадовою (службовою) особою територіального органу ДПС не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати закінчення перевірки.
Отже, податковий орган має право витребувати певні документи, що належать чи пов'язані з предметом перевірки, в ході її проведення, проте, саме на платника покладено обов'язок із надання усіх необхідних документів після початку такої перевірки.
Як уже зазначалось, у випадку формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок сплати такого податку внаслідок ввезення товарів на митну територію України основним документом, який підтверджує як факт вчинення такої господарської операції, так і сплату відповідних сум податку, є саме митна декларація. У розрізі таких висновків суд касаційної інстанції визнає помилковими висновки апеляційного суду, що документи, зазначені в Додатку 4 до Акта від 13 січня 2022 року, є достатніми для підтвердження задекларованих сум податкового кредиту з ПДВ та заявлених до відшкодування сум цього податку.
Декларуючи у податковій звітності від'ємне значення ПДВ у розмірі 10462825,49 грн та заявляючи до бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1227624 грн, ТОВ «АНДЕРМЕТ» як добросовісний платник податків мало б розуміти, що такі обставини є підставою для обов'язкового проведення податковим органом документальної перевірки щодо законності декларування заявлених до відшкодування з бюджету сум. Відповідно, з початком проведення такого контрольного заходу платник податків мав би надати податковому органу митні декларації та інші документи, відповідно до яких здійснювалось ввезення товарів в Україну та які слугували підставою для формування усієї суми від'ємного значення ПДВ за жовтень 2021 року.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що позивач ні в ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ні в касаційному суді не спростовував тих обставин, що митні декларації та інші документи, що підтверджують факт ввезення товару на митну територію України, під час проведення документальної позапланової перевірки не надавались. При цьому ТОВ «АНДЕРМЕТ» також не вказувало на те, що ним вживались заходи із долучення таких документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 ПК України (якщо під час перевірки мали місце обставини, передбачені вказаною нормою). В суді касаційної інстанції представник позивача також підтвердила, що позивач не подавав заперечення на акт перевірки в порядку, передбаченому пунктом 86.7 статті 86 ПК України, оскільки вирішив, що буде оскаржувати наслідки податкової перевірки до суду. Також не наводив позивач причин, які б завадили йому своєчасно надати ці митні декларації.
Фактично, позиція позивача у цій справі ґрунтується на тому, що відповідні документи (контракти, митні декларації, інвойси, платіжні доручення) були ним долучені до матеріалів справи і повинні бути прийняті судами з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 березня 2020 року (справа №0440/5658/18), від 22 серпня 2019 року (справа №805/1690/16-а), від 12 листопада 2018 року (справа №806/434/16), від 24 січня 2019 року (справа №820/12113/15), від 12 лютого 2019 року (справа №820/6512/16).
Так, у справі №0440/5658/18 ключовим питанням, яке вирішував суд касаційної інстанції, була правомірність дій податкового органу щодо неврахування документів первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями, які підлягали перевірці, після спливу 90-деного строку на їх відновлення, визначеного приписами пункту 44.5 статті 44 ПК України, але до прийняття податкових повідомлень-рішень. У межах означеної справи суди встановили, що первинні документи ТОВ «Спецсплав» були викрадені, про що платник податків повідомляв контролюючий орган як в ході проведення перевірки, так і в запереченнях на акт перевірки і під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень. З огляду на таку поведінку платника податків та відсутність реагування на відповідні повідомлення з боку податкового органу суд касаційної інстанції погодився з доводами скаржника у справі №0440/5658/18 та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Предметом судового розгляду у справі №805/1690/16-а був наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східні Автовокзали», підставою для прийняття якого слугувало ненадання пояснень та їх документального підтвердження щодо господарських відносин з контрагентами у відповідь на запит податкового органу. За результатами касаційного перегляду вказаної справи Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову з тих підстав, що ненадання платником податків в силу об'єктивних обставин (вилучення документів правоохоронними органами) документів на запит не свідчить про невиконання обов'язку, встановленого підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України, а також обумовлює здійснення відповідачем певних дій по отриманню такої інформації у відповідних органів.
Отже, приведені вище справи стосувались винятків, передбачених пунктами 44.5, 44.6 статті 44 ПК України. Ці обставини, а також характер взаємодії платника податків із податковим органом, що виявився у добросовісному повідомленні останнього про обставини, що унеможливлювали подання документів до перевірки чи у відповідь на запит, і слугували підставою для прийняття судових рішень саме на користь платника податків.
Відповідно до постанови від 12 листопада 2018 року (справа №806/434/16) Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для такого висновку, серед іншого, слугувало те, що суди не витребували та не дослідили оригінали первинних документів щодо обліку сировини та матеріалів у місці їх зберігання (складі), про ненадання яких до перевірки стверджував податковий орган.
Отже, за змістом приведеної постанови відсутні підстави вважати, що платник податків взагалі не надав податковому органу документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Аналогічні обставини мають місце і у справах №820/12113/15, №820/6512/16, за змістом рішень судів попередніх інстанцій та постанов Верховного Суду у яких слідує, що до перевірки не були надані документи, що підтверджують подальшу реалізацію товару.
Отже, зміст рішень судів попередніх інстанцій у цій справі та наведених скаржником рішень суду касаційної інстанції свідчить, що викладені у них висновки ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Узагальнюючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем в адміністративному позові судові рішення ухвалені у неподібних до цієї справи правовідносинах.
Разом з тим, з установлених у цій справі обставин слідує, що документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту з ПДВ внаслідок ввезення товару на митну територію України, платник податків під час перевірки не надав, про причини неможливості їх надання не повідомляв ні контролюючий орган, ні суд. Така поведінка платника податків не може бути визнана добросовісною і свідчить про перешкоджання податковому органу у належному здійсненні контрольного заходу.
Доводи представника позивача, висловлені у судовому засіданні та у додаткових поясненнях, надісланих до суду 21 травня 2024 року, що первинні документи (зокрема, митні декларації) надавались під час перевірки, проте, не були враховані посадовими особами ГУ ДПС відповідно до змісту Додатка 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року, підлягають відхиленню. Суд касаційної інстанції зауважує, що, зокрема шляхом використання процедур, передбачених пунктом 44.7 статті 44, пунктом 86.7 статті 86 ПК України, платник податків може довести обставини неврахування податковим органом певних документів чи пояснень такого платника, що надавались під час проведення податкової перевірки. Водночас, самого лише твердження на етапі судового розгляду справи про вибіркове врахування первинних документів у ході здійснення контрольного заходу недостатньо для висновку про порушення суб'єктом владних повноважень вимог податкового законодавства в частині врахування усіх представлених платником податків в ході перевірки документів. Разом з тим, твердження представника позивача про надання під час перевірки митних декларацій спростовується підписом директора ТОВ "Віва Декор" ОСОБА_2 на Додатку 4 до Акта перевірки від 13 січня 2022 року, яким підтверджено, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи за період, що перевіряється, відсутні.
Оскільки на виконання завдань адміністративного судочинства при перевірці правомірності рішення суб'єкта владних повноважень суд має враховувати лише ті обставини та документи, на підставі яких таке рішення було прийнято, а при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 02 лютого 2022 року №1715/13-01-07-01, №1716/13-01-07-01 документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, відповідачем не досліджувались, і це стало наслідком недобросовісної поведінки самого позивача, то підстав для дослідження та врахування таких первинних документів під час судового розгляду цієї справи не було.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильними висновки контролюючого органу про безпідставність формування ТОВ «АНДЕРМЕТ» податкового кредиту з ПДВ за результатами ввезення на митну територію України товару, придбаного у компаній WERDATA FZE LLC, NELIA TEKSTIL AKSESUAR, внаслідок ненадання до перевірки документів, що підтверджують такі обставини, та застосування наслідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 ПК України.
Натомість, внаслідок неправильного застосування норм статей 44, 85 ПК України суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДПС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «АНДЕРМЕТ» за жовтень 2021 року, суд касаційної інстанції зазначає про передчасність їх заявленння поряд з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Це випливає із змісту пункту 200.15 статті 200 ПК України, приписи якої зобов'язують контролюючий орган після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду на наступний робочий день після отримання відповідного рішення внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
Суд зазначає, що Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої, в даному випадку після вчинення контролюючим органом дій по внесенню до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника на наступний робочий день після отримання рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили.
Такий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №320/6625/18. Підстав для відступу від такого висновку колегія суддів у цій справі не вбачає.
Більше того, за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі взагалі встановлено відсутність підстав для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимоги ТОВ «АНДЕРМЕТ» в частині зобов'язання відповідача здійснити певні дії, також неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже, за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року зупинив виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі №380/5557/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи результат касаційного перегляду, підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року.
Ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Повне судове рішення складено 27 травня 2024 року.
СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.В. Хохуляк