27 травня 2024 року
м. Київ
справа № 140/30730/23
адміністративне провадження № К/990/18603/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №140/30730/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії за період з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року включно в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28 лютого 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії за період з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року включно в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (з урахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення за вказаний період).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у справі №140/30730/23 - змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишено без змін.
14 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №140/30730/23. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 1 Постанови №168 у взаємозв'язку із пунктами 3, 4 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 щодо яких відсутній висновок Верховного Суду.
При цьому, далі по тексту касаційної скарги скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 1 Постанови №168 у взаємозв'язку із пунктами 3, 4 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі №560/1216/23, від 23 березня 2024 року у справі №560/2159/23, від 18 квітня 2024 року у справі №560/3145/23 та від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23.
Верховний Суд вбачає невизначеність скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки одночасне посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у подібних правовідносинах) та на пункт 3 частини четвертої цієї статті (відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах) щодо однакових норм права, суперечать один одному, тобто є взаємовиключним, що зрештою призводить до невизначеності підстави касаційного оскарження, що своєю чергою унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.
Скаржник також, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Серед іншого, у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №140/30730/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур