Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
14.05.2024м. ХарківСправа № 922/5110/21 (922/4756/23)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кононової О.В.
при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до ОСОБА_2 АДРЕСА_1
про стягнення коштів, що розглядається в межах провадження у справі №922/5110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1
за участю :
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - Рибак Я.В.
В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/5110/21 про неплатоспроможність Фізичної особи ОСОБА_1 .
Так, ухвалою суду від 06.01.2022 серед іншого було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича.
Ухвалою від 07.06.2023 суд задовольнив заяву керуючого реструктуризацією (вх. № 10192 від 25.04.2023) та затвердив план реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який передбачає строк його виконання 60 місяців.
Відповідно затвердженого плану, реструктуризації підлягають кредиторські вимоги у загальній сумі 16 667 051,18 грн. та складається з вимог:
- перед ОСОБА_4 на загальну суму 13 720 789,18 грн.;
- перед ОСОБА_2 на загальну суму 2 946 262,00 грн. (п. 1, 2 плану).
Доходами, які боржник розраховував отримати протягом процедури реструктуризації боргів були визначені:
- 150 000,00 доларів США, що на момент складання плану реструктуризації становить 5 484 000,00 грн., шляхом подання боржником відповідного позову до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення на користь боржника зазначених грошових коштів через безпідставність їх отримання за договором про сумісне придбання майна від 03.06.2014;
- 6 857 913,59 грн. шляхом подання боржником відповідного позову до ОСОБА_2 про поділ в рівних частинах спільних обов'язків подружжя у розмірі 13 715 827,18 грн., які випливають з договору позики від 10.03.2010, укладеного між ОСОБА_4 , як позикодавцем та боржником, та наступного стягнення 1/2 частини грошових зобов'язань з ОСОБА_2 на користь боржника;
- 4 800 000,00 грн. шляхом подання позову про визнання договору дарування від 20.10.2016 р. реєстр. №4149 недійсним внаслідок його укладення на шкоду кредитора (кредиторів) боржника. Повернення нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4, 2-1-:-2-4, загальною площею 92,0 кв.м., в житловому будинку літ. А-5, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 до власності боржника та подальша реалізація цього майна в порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства.
10.11.2023 до канцелярії суду надійшла позовна заява (вх. №4756/21) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій він просить суд стягнути з відповідача 5 357 400,00 грн. в порядку поділу спільних зобов'язань подружжя за договором позики від 10.03.2010, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Ухвалою від 06.12.2023 суд серед іншого прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження за №922/4756/23 в межах справи № 922/5110/21.
Ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначив судове засідання з розгляду справи по суті на "10" січня 2024 року о 12:40 год.
21.12.2023 від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 35266) в якому відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, зазначає, що позичальник ОСОБА_4 , звертаючись з позовом до третейського суду, позовних вимог до ОСОБА_2 не заявляв, питання солідарної відповідальності подружжя не порушував. Обставин щодо використання в інтересах сім'ї коштів, отриманих ОСОБА_1 за договором позики, третейський суд не встановлював. Рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" від 06.10.2016 року по справі № 02/09/2016 не містить висновків про права та обов'язки ОСОБА_2 .
Отже, відповідач стверджує, що рішенням третейського суду, не було встановлено, що грошові кошти отримані позивачем за договором позики, були використані позивачем в інтересах сім'ї, зокрема договором позики не передбачено вказаних обставину тому і відсутня солідарна відповідальність відповідача у справі із стягнення заборгованості із позивача ОСОБА_1 .
Крім цього, відповідач зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Проте, позивач не надав суду жодних доказів, що отримані кошти в розмірі 10 714 800 (десять мільйонів сімсот чотирнадцять тисяч вісімсот) грн. були використані в інтересах сім'ї. Вважаю, що позивач не довів жодними допустимим способами доказування, що по - перше вказані кошти були ним отримані, по - друге використані в інтересах сім'ї.
Враховуючи наведене, відповідач просила суд витребувати у позивача ОСОБА_1 , оригінал договору позики від 10.03.2010 року, укладеного між ним і ОСОБА_4 ; застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 10.03.2010 року у розмірі 10 714 800,00 грн. та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Крім того, 22.12.2023 через систему Електронний суд відповідач ОСОБА_2 надавала суду письмові пояснення (вх. № 35337), в яких вона вказує на фіктивність договору позики від 10.03.2010 та просила суд витребувати у позивача ОСОБА_1 , оригінал договору позики від 10.03.2010 року, укладеного між ним і ОСОБА_4 .
В судовому засіданні 10.01.2024 суд задовольнив клопотання ОСОБА_2 про витребування у ОСОБА_1 оригіналу договору позики від 10.03.2010, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витребував у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 10.03.2010 та зобов'язав позивача надати суду відповідний договір. Розгляд справи було відкладено на 31.01.2024 о 10:20 год.
31.01.2024 до початку судового засідання позивач надав до канцелярії суду клопотання (вх. № 2737) про розгляд справи у загальному провадженні.
Ухвалою від 31.01.2024 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 (вх. № 2732 від 31.01.2024) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та перейшов до розгляду справи № 922/5110/21 (922/4756/23) за правилами загального позовного провадження. Призначив справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 13.03.2024 о 12:30 год.
13.03.2024 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання (вх. № 6855) про визнання доказу недопустимим. В наданому клопотанні ОСОБА_2 просила суд визнати копії договорів позики від 10.03.2010 та додаткової угоди від 04.02.2015 до договору позики від 10.03.2010 року, які додані до позовної заяви ОСОБА_1 недопустимими доказами. Надане клопотання було прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 13.03.2024 та продовжено розгляд справи з його урахуванням.
13.03.2024 до суду від відповідача ОСОБА_2 також надійшло клопотання (вх. № 6852), в якому відповідач просила суд зобов'язати позивача ОСОБА_1 доплатити суму судового збору у розмірі 74 993,00 грн. по справі № 922/5110/21 (922/4756/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 5 357 400 грн. Надане клопотання було прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 13.03.2024 та продовжено розгляд справи з його урахуванням.
В судовому засіданні 13.03.2024 представник позивача просив суд відкласти розгляд справи в підготовчому засіданні у зв'язку з необхідністю уточнення позовних вимог шляхом подання заяви про їх зменшення.
В судовому засіданні 13.03.2024 було задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні та оголошено перерву до 27.03.2024 до 13:00 год., про що зазначено в протоколі судового засідання.
15.03.2024 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. №7236), в якій позивач просив суд прийняти заяву про зменшення позовних вимог у справі № 922/5110/21 (922/4756/23) та стягнути з ОСОБА_2 350 000,00 грн. в порядку поділу спільних зобов'язань подружжя за договором позики від 10.03.2010, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Ухвалою від 20.03.2024 суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 (вх. № 7236 від 15.03.2024) про зменшення розміру позовних вимог по справі № 922/5110/21 (922/4756/23) та ухвалив продовжувати розгляд справи з урахуванням заяви ОСОБА_1 (вх. № 7236 від 15.03.2024) про зменшення розміру позовних вимог по справі № 922/5110/21 (922/4756/23).
26.03.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Рибак Я.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю уповноважених представників взяти участь в призначеному судовому засіданні.
В судовому засіданні 27.03.2024 суд відмовив в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення судового засідання в підготовчому провадженні та відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зобов'язання позивача ОСОБА_1 доплатити суму судового збору у розмірі 74 993,00 грн.
Закрив підготовче провадження у справі № 922/5110/21 (922/4756/23) та призначити справу до судового розгляду по суті на 17 квітня 2024 року о 11:00 год.
В судовому засіданні 17.04.2024 було задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи щодо розгляду справи по суті та відкладено розгляд справи на 14.01.2024 до 13:00 год., про що зазначено в протоколі судового засідання.
В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) перебували у шлюбі, що був зареєстрований 03 червня 2000 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Харків, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №14.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28.12.2016 по справі№42/6961/2016 шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано.
Водночас рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" від 06.10.2016 по справі № 02/09/2016 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість з неповернутої ОСОБА_1 позики за договором позики від 10.03.2010 у розмірі 10 714 800 (десять мільйонів сімсот чотирнадцять тисяч вісімсот) грн. Строк виконання грошових (позикових) зобов'язань Боржника за договором позики було встановлено до 01.09.2016.
Ухвалою Дзержинського районного суду від 30.01.2017 по справі № 02/09/2016 21.02.2017 було видано відповідний виконавчий лист на виконання зазначеного рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 10 714 800 грн.
Позивач зазначає, що зазначена заборгованість виникла на підставі договору позики від 10.03.2010, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно якого ОСОБА_1 одержав позику у в сумі 3 193 600 грн., що на день укладання цього договору становить 400 000 (чотириста тисяч) доларів США за офіційним курсом НБУ.
Відповідно до умов договору позики з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 04.02.2015 року до договору, ОСОБА_1 зобов'язався повернути позику ОСОБА_4 в строк до 01.09.2016 року з урахуванням встановленого офіційного НБУ курсу гривні по відношенню до долару США у разі його збільшення по відношенню до курсу, якій було встановлено на момент укладення договору позики.
З матеріалів справи вбачається, що на протязі тривалого розгляду справи та під час розгляду спорів в інших судах між позивачем та відповідачкою, ОСОБА_2 наполягала на фіктивності правочину - договору позики від 10.03.2010, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідачка зауважувала, що ОСОБА_1 звертаючись з позовом до третейського суду, позовних вимог до ОСОБА_2 не заявляв, питання солідарної відповідальності подружжя не порушував. Обставин щодо використання в інтересах сім'ї коштів, отриманих ОСОБА_1 за договором позики, третейський суд не встановлював. Рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" від 06.10.2016 року по справі № 02/09/2016 не містить висновків про права та обов'язки ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 10.01.2024 суд задовольнив клопотання ОСОБА_2 про витребування у ОСОБА_1 оригіналу договору позики від 10.03.2010, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та витребував у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 10.03.2010.
Позивач витребуваного оригіналу договору не надав, пояснивши, що він був втрачений внаслідок пожежі та влучання снаряду в будинок позивача.
Відповідно ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Враховуючи, що обґрунтованих сумнівів щодо відповідності поданої копії оригіналу договору позики від 10.03.2010, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідачем висловлено не було, суд вважає за можливе взяти такий доказ до уваги як допустимий.
Так, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правовий інновацій" по справі № 02/09/2016 від 07 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_1 , боргу за вказаним вище договором позики у розмірі 10 714 800 грн.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про третейські суди", обов'язковість виконання рішення третейського суду є обов'язковим лише для сторін третейської угоди.
Отже, рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правовий інновацій" по справі № 02/09/2016 від 07 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_1 , боргу у розмірі 10 714 800 грн. не є судовим рішенням в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК, оскільки як зазначено в Законі України "Про третейські суди" третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих Фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.
Проте зазначене рішення третейського суду може бути оцінено судом у якості одного з доказів, на підставі якого суд може встановити наявність або відсутність обставин, якими сторони обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт вірогідності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що надані до матеріали справи докази в підтвердження укладення сторонами договору та наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 за договором позики від 10.03.2010 є більш вірогідними та цей борг є наявним, аніж його відсутність з огляду на доводи та докази надані відповідачкою в спростування цієї обставини.
Так, на момент звернення з позовом до третейського суду, розмір заборгованості за договором з урахуванням офіційного курсу долару США, встановленому НБУ на 06.09.2016 року, становив 10 714 800 грн.
Позивач стверджує, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Виходячи із системного аналізу наведених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, для визначення солідарного характеру обов'язків ОСОБА_2 щодо повернення боргу за договором позики з'ясуванню підлягає питання, чи укладено такий договір її колишнім чоловіком в інтересах сім'ї.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Так, дослідивши договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 10.03.2010, суд зауважує, що відповідно п. 1 вказаного договору сторони визначили, що Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти в сумі 3 193 600,00 грн., що становить 400 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ з метою будівництва Позичальником житлового будинку.
До матеріалів справи не додано доказів використання вказаних грошових коштів за призначенням, зокрема доказів здійснення будівництва або придбання такого будинку матеріали справи не містять. Отже, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що договір, на підставі якого виникло зобов'язання подружжя укладався ОСОБА_1 в інтересах сім'ї та вказані кошти були направлені на сімейні потреби.
Крім того, як вже зазначалось, сімейним кодексом передбачено, що такий договір, укладений одним із подружжя може бути підставою солідарного обов'язку подружжя та має бути врахований судом при поділі майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 в своїх запереченнях зазначала, що при поділі майна подружжя такі вимоги ОСОБА_1 щодо солідарного обов'язку по вказаному договору позики до ОСОБА_2 були відхилені Дзержинським районним судом м. Харкова. До матеріалів справи додана копія рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.05.2019 у справі № 638/20714/16-ц про поділ майна подружжя. Проте доводи відповідача щодо розгляду таких вимог Дзержинським районним судом м. Харкова та щодо відмови в їх задоволенні матеріалами справи не підтверджуються.
Крім того, саме виконання такого зобов'язання одним із подружжя за рахунок особистих коштів, може бути підставою для заявлення вимог до іншого подружжя, в тому числі й за приписами ст. 544 Цивільного кодексу України, проте позивачем не надано таких доказів повного виконання за рахунок власних коштів зобов'язання перед ОСОБА_4 на всю суму заборгованості за спірним договором, а тому й відповідно відсутні підстави для стягнення половини зобов'язання з ОСОБА_2 як солідарного зобов'язання подружжя.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, що є підставою для відмови в їх задоволенні.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 202, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення направити позивачу, відповідачу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "24" травня 2024 р.
Суддя О.В. Кононова