01 травня 2024 року Справа № 915/1585/23
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, код 30083966 (м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18), яка пред'явлена до відповідача фізичної особи-підприємця Глонзи Тетяни Євгенівни, код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), про стягнення грошових коштів у загальній сумі 19271,23 грн.
За участю сторін:
представників позивача - Гридіної О.А., адвоката Вірченко І.П.,
представника відповідача - адвоката Бортика Р.О.
Стислий виклад позиції позивача.
У позові зазначено, що позивач надає послугу з постачання теплової енергії на договірній основі. Постачання теплової енергії відбувалося до багатоповерхового житлового будинку, який розташований за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, буд. 15, у складі якого є належні відповідачу нежитлові приміщення, яким присвоєно адресу: м. Миколаїв, пр. Центральний, буд. 15/4. Приєднання відповідача до умов індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії відбулося за фактом отримання послуги. Згідно законодавства та типового договору відповідач має нести витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опалення та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення. Відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання не є підставою для звільнення співвласників багатоквартирного будинку від участі у витратах на опалення місць загального користування. Відповідно до законодавства позивач нараховує відповідачу лише витрати на опалення місць загального користування та абонентську плату. За період з листопада 2022 року по липень 2023 року включно відповідачу нарахована сума за надані послуги - 18501,41 грн., яку відповідач сплачувати відмовився.
За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем була нарахована пеня, втрати від інфляції та 3% річних.
Як на правову підставу позову, позивач послався на положення:
- Закону України "Про житлово-комунальні послуги";
- Закону України "Про теплопостачання";
- Цивільний кодекс України, зокрема ст. ст. 509, 525, 526, 625;
- Господарський кодекс України, зокрема ст. 193;
- постанову Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 року "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії";
- методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва
та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315.
Стислий виклад позиції відповідача.
Відповідач зазначив, що дійсно є власником нежитлових приміщень першого поверху житловому будинку Літ А-9 по пр. Центральному, 15/4 у м. Миколаєві і зазначені нежитлові приміщення не підключені до системи централізованого опалення.
Відповідач будь-яких дій щодо отримання від позивача послуги з теплопостачання не вчиняв, підключень до систем теплопостачання та доступу до загальнобудинкових приміщень відповідач не має.
Теплопостачання відповідачу позивачем ніколи не здійснювалось. Отже, будь-які послуги відповідачу позивач не надавав.
Відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем щодо надання послуг теплопостачання виключає виникнення зобов'язань відповідача із сплати за комунальні послуги, у тому числі за теплову енергію.
Позовна заява та додані до неї матеріали не містять розрахунку виникнення та формування заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, відсутні відомості про об'єм споживання теплової енергії у будинку по пр. Центральному, 15 в м. Миколаєві в цілому. Якими доказами підтверджується цей об'єм і яким нормативно-правовим актом передбачено, що такий об'єм має підтверджуватись саме таким доказом не вказано.
Відповідач вважає позов необґрунтованим і просив відмовити у його задоволенні.
Процесуальні дії
11.10.2023 року позов зареєстрований у канцелярії Господарського суду Миколаївської області.
16.10.2023 року ухвалою суду позов було залишено без руху.
25.10.2023 року ухвалою суду прийнято позов до розгляду і відкрите провадження у справі.
01.05.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заяви і клопотання.
20.10.2023 року представником позивача на виконання ухвали суду про залишення позову без руху подано виправлену позовну заяву.
15.11.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про витребування у КП “ММБТІ” інвентаризаційної справи на житловий будинок №15 та нежитлові приміщення №15/4 по пр. Центральному для огляду в судовому засіданні. Так як справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження відповідні матеріали судом не витребовувалися. Витребування доказів можливе у підготовчому провадженні, коли справа розглядається за правилами загального позовного провадження.
29.04.2024 року надійшли письмові пояснення позивача, які судом не були прийняті до уваги з огляду на положення ч. 5 ст. 161 ГПК, так як суд не надавав відповідного дозволу.
Із змісту позову вбачається, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.
1. З 01.11.2021 року згідно ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” з власниками багатоповерхового житлового будинку, розташованого за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, буд. 15, в тому числі з власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, буд. 15/4, діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
2. Будинок 15/4 по пр. Центральному належить відповідачу.
3. Приміщення відповідача відключені від централізованого теплопостачання.
4. На виконання рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради №625 від 09.11.2022 року було розпочато опалювальний сезон 2022-2023 років та підписано наряд про підключення будинків, в тому числі приміщення за адресою пр. Центральний, 15/4.
5. В опалювальний період 2022-2023 років позивач постачав відповідачу теплову енергію з метою теплозабезпечення приміщень та нежитлових приміщень, які знаходяться у будинку по пр. Центральному, буд. 15.
6. 24.08.2023 року позивач направив відповідачу претензію, яка залишена без задоволення.
7. За період з листопада 2022 року по липень 2023 року включно відповідачу нарахована плата за опалення місць загального користування та абонентська плата на загальну суму 18501,41 грн.
До позову позивачем приєднано наступні документи:
- копію індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії;
- копію наряду від 16.11.2022 року;
- копію безкоштовного запиту;
- копію інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- копію претензії від 24.08.2023 року №1107-ю з доказами направлення відповідачу;
- копію відповіді на претензію від 30.08.2023 року;
- копії рахунків №6118 за листопад 2022 року - липень 2023 року;
- копії актів надання послуг №6118 за листопад 2022 - липень 2023 року;
- копії відомостей споживання теплової енергії за листопад 2022 - березень 2023 року;
- копії рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради №625 від 09.11.2022 року, №176 від 24.03.2023 року, №984 від 13.10.2021 року, №566 від 25.10.2022 року;
- копія наказу в.о. керівника позивача №473 від 22.09.2021 року;
- копія виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по позивачу;
- копія витягу із статуту позивача.
До позову також приєднано розрахунки боргу, 3% річних, втрат від інфляції та пені.
При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).
Учасники справи, зокрема зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).
У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).
Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).
Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлені судом обставини та висновки суду щодо підстав задоволення позову або відмови у задоволенні позову.
04.03.2020 року за відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху в житловому будинку літ. А-9. Загальна площа нежитлових приміщень становить 329,6 кв. м., адреса: м. Миколаїв, проспект Леніна, будинок 15/4. Належність цього нежитлового приміщення відповідачу підтверджується приєднаною до позову інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №347232415 від 20.09.2023 року і визнається відповідачем.
24.08.2023 року позивач направив по пошті на адресу відповідача претензію №1107-ю разом із додатками: рахунками №6118 та актами надання послуг, що підтверджується приєднаними до позову у копіях: претензією з додатками, описом вкладення до поштового відправлення, накладною на поштове відправлення та фіскальним чеком.
Як вбачається із змісту претензії позивач на підставі індивідуального договору №6118 від 01.11.2022 року надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії до нежитлових приміщень відповідача площею 329,6 кв. м, які розташовані по пр. Центральному, буд. 15/4 у м. Миколаєві.
У відповіді на претензію від 30.08.2023 року відповідач вказав, що жодних договорів з позивачем не укладав і у претензії, окрім зазначення суми, має бути зазначений її розрахунок. Виходячи з цього, відповідач відмовився здійснювати оплату.
Належні відповідачу нежитлові приміщення відключенні від централізованого опалення, про що позивач зазначив у позові.
Щодо укладення індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії судом встановлено наступне.
У позові зазначається, що з 01.11.2021 року з власниками багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_2 , в тому числі із відповідачем, діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Згідно ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Згідно ч. 7 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Отже, виходячи з положень ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, тягар доказування обставин з дотримання порядку укладення договору покладається на позивача.
Проте, доказів виконання позивачем вимог ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, зокрема щодо розміщення тексту індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії на офіційному веб-сайті позивача, органу місцевого самоврядування до позову не приєднано.
Таким чином, позивачем не доведено, що ним було зроблено публічну пропозицію до укладення індивідуального договору з надання послуги з постачання теплової енергії, який у подальшому було б акцептовано відповідачем шляхом фактичного отримання теплової енергії.
Отже, наведені позивачем обставини, що з 01.11.2021 року з власниками багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_2 , в тому числі із відповідачем, діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії не є доведеними.
Щодо обліку комунальної послуги суд встановив наступне.
Позивач зазначає, що приєднання відповідача до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії відбулося саме за фактом споживання теплової енергії.
У підтвердження споживання теплової енергії позивач послався на наряд про підключення до системи опалення без номеру від 16.11.2022 року та відомості споживання теплової енергії від 29.11.2022 року, 23.12.2022 року, 25.01.2023 року, 10.02.2022 року, за березень 2023 року.
Так, у наряді від 16.11.2022 року зазначено, що проводиться підключення системи опалення абонента ТОВ “Николаевдомсервис”, адреса: пр. Центральний, 15. Підключення проводиться згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №626 від 09.11.2022 року. Наряд підписаний з боку абонента та представника позивача.
При цьому, яке відношення ТОВ “Николаевдомсервіс” має до відповідача та до будинку АДРЕСА_3 позивачем не зазначено.
Крім того, у відповідній графі наряду не зазначені показання засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку на початок опалювального періоду.
У відомостях споживання теплової енергії 29.11.2022 року, 23.12.2022 року, 25.01.2023 року, 10.02.2022 року, за березень 2023 року містяться, зокрема дані по буд. АДРЕСА_2 .
При цьому, дані про щомісячне зняття уповноваженою особою позивача показань засобів вимірювальної техніки вузла комерційного обліку по споживанню теплової енергії у відомостях також відсутні.
Позивачем до позову приєднано відомість від 10.02.2022 року, тобто за період, який не відноситься до періоду надання послуг, за який позивачем нарахована заборгованість.
Позивач у позові зазначив, що будинок обладнано вузлом комерційного обліку (сторінка 4 виправленого позову перший абзац), однак доказів, які підтверджують зазначений факт до позову не приєднав. Наприклад, це може бути документація з прийняття позивачем вузла комерційного обліку на абонентський облік у встановленому законодавством порядку.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.
Згідно ст. 25 Закону України “Про теплопостачання” теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані, зокрема здійснювати технічний облік матеріальних та енергетичних ресурсів, а також комерційний облік теплової енергії.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" комерційний облік комунальних послуг (далі - комерційний облік) - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом.
Згідно ч. 4 ст. 6 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов'язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт.
Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" абонентський облік вузла обліку (далі - абонентський облік) - процедура реєстрації та періодичний огляд вузлів обліку для використання показань вузлів обліку з метою комерційного або розподільного обліку.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" виконавець комунальної послуги має право доступу до будівель, приміщень і споруд, у яких встановлено вузли комерційного обліку, для перевірки схоронності таких вузлів обліку та зняття показань їх засобів вимірювальної техніки.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" зняття показань вузлів комерційного обліку щомісяця здійснюється виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у присутності споживача або його представника (представника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управителя багатоквартирного будинку), якщо інше не передбачено договором.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" зняття показань вузлів обліку та приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюється не рідше одного разу на місяць.
Згідно п. 7 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії визначення кількості та якості послуги здійснюється відповідно до умов договору за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії та іншими засобами вимірювальної техніки - для колективного договору, договору з колективним споживачем, договору з власником (користувачем) будівлі, індивідуального договору.
Таким чином, доказом споживання теплової енергії є не наряд про підключення, а щомісячні показання (на початок періоду, на кінець періоду та від'ємне значення) засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку, які у матеріалах справи відсутні.
Нарядом про підключення засвідчується об'єктивна можливість отримання послуги, тоді як показання засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку відображають власне користування послугою, тобто споживання теплової енергії.
Докази, якими підтверджується споживання теплової енергії з посиланням на щомісячні показання засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку у матеріалах справи відсутні.
Щодо розподілу спожитої у будинку теплової енергії суд встановив наступне.
Порядок розподілу комунальних послуг між споживачами закріплено у ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідну методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 року № 315.
Згідно ч. 6 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 8 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі укладення індивідуального договору або індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем виконавець комунальної послуги зобов'язаний здійснювати розподіл загальнобудинкового обсягу послуг між співвласниками багатоквартирного будинку у передбаченому законодавством та договором порядку.
У позові позивач послався на застосування пунктів 8, 9 розділу IV методики.
Відповідно до п. 8 розділу IV методики, у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд):
для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %;
для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %;
для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %;
для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Як зазначається у позові загальна кількість теплової енергії по будинку у листопаді 2022 року, яка визначена на підставі даних вузла комерційного обліку, становить 12,7647 Гкал., тобто це значення Qопбуд, якщо звертатися до положень методики.
Проте, як вбачається з відомості споживання теплової енергії від 29.11.2022 року кількість поставленої теплової енергії дорівнює 11,0627 Гкал.
Як позивач отримав кількість теплової енергії по будинку у листопаді 2022 року, яка дорівнює 12,7647 Гкал., у позові не зазначено.
Крім того, як зазначалося за текстом вище позивачем не долучено до позову доказів, якими підтверджується щомісячні показання засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку у опалюваному періоді 2022-2023 років.
Таким чином, доводи позивача, що загальна кількість теплової енергії по будинку у листопаді 2022 року становить 12,7647 Гкал. не є підтвердженими, в зв'язку із чим не можуть бути прийняті судом до уваги. Аналогічні висновки суду стосуються й інших місяців у вказаному позивачем опалювальному періоді.
Згідно положень п. 9 розділу IV методики визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проекту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (Qз.б.поп.проект), у даному випадку це 2,5529 Гкал (12,7647*20%), повинен бути додатково скорегований із застосуванням коефіцієнту (zвідкл), що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби (Qопз.б.п) опалення визначається за наведеною у методиці формулою.
Так, для визначення за формулою обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку з урахуванням площ приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку необхідні дані:
- опалювальної площі приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку;
- загальної опалювальної площі будівлі/будинку.
У позові зазначено, що опалювальна площа приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку становить 621,5 кв. м., а загальна опалювальна площа будівлі/будинку 3203,5 кв. м.
Звідки позивач отримав дані про площі та якими документами ці дані підтверджуються у позові не зазначено, в зв'язку із чим ці дані не можуть бути прийняті судом до уваги.
При цьому, наведений у позові приклад розрахунку (за листопад 2022 року) виконано не покроково, як зазначено у методиці.
Так спочатку має бути визначено місячний обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект).У даному випадку він дорівнює 2,5529 Гкал.
Потім окремо здійснюється коригування обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку з урахуванням площ приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Потім має бути визначено частку відповідача з обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (відкоригованого) з огляду на положення п. 12 методики.
Потім має бути визначено вартість частки відповідача з обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (відкоригованого) виходячи з діючих у відповідний період тарифів.
Окремо суд зазначає, що позивач, посилаючись на підстави розподілу теплової енергії між споживачами, окрім посилання на методику, мав обов'язково зазначити підстави такого розподілу з огляду на положення ст. 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”.
Щодо виставлення позивачем рахунків на оплату суд встановив наступне.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" виконавець або визначена власником (співвласниками) інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Інформація, зазначена в пунктах 6, 7, 9, 10 частини третьої цієї статті, надається споживачу не менше двох разів на рік. Інформація, зазначена в пункті 10 частини третьої цієї статті, надається також у випадках, коли виконавець надсилає споживачам договори або зміни до них.
Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунки можуть надаватися споживачу в електронному вигляді, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Як зазначалося вище за текстом позивач разом із претензією від 24.08.2023 року направив відповідачу рахунки за листопад 2022 року - липень 2023 року, тобто без дотримання вимог ч. 2 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" щодо необхідності виставлення рахунків щомісячно.
З огляду на те, що період, за який було виставлено рахунки, складає півроку позивач обов'язково мав відобразити в рахунках дані, зазначені в пунктах 6, 7, 9, 10 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", зокрема обсяг спожитої теплової енергії за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання.
Як вбачається із змісту приєднаних до позову рахунків показання вузла обліку у рахунках не наведено, зокрема не наведено таких показань у рахунку за травень 2023 року (тобто за півроку), як того вимагають приписи ч. 2 ст. 8 Закону України" Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Що стосується розгляду претензії позивача, то відповідачем правомірно було відмовлено у її задоволенні. Як зазначено у позові належні відповідачу нежитлові приміщення відключені від мережі постачання теплової енергії. Проте, у претензії позивач вимагав від відповідача сплатити борг за постачання теплової енергії до належних відповідачу нежитлових приміщень, а не за використану теплову енергію на опалення місць загального користування.
Отже, виходячи з приписів вищевказаних норм законодавства тягар доказування публічної пропозиції до укладення договору, обліку та споживання теплової енергії, її розподілу між споживачами, лежить на позивачеві.
Таким чином, приєднаними до позову доказами не підтверджені викладені у позові обставини про те, що:
- будинок №15 по пр. Центральному обладнано вузлом комерційного обліку послуги з постачання теплової енергії;
- у відповідний період мало місце споживання теплової енергії будинком №15 по пр. Центральному за показаннями засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку;
- розподіл спожитої теплової енергії між споживачами будинку №15 по пр. Центральному та інших приміщень, які входять до його складу, було виконано з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 року;
- відповідачу було публічно запропоновано укладення індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії шляхом розміщення його тексту на офіційному веб-сайті позивача та/або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
З огляду на те, що позивачем не доведено вищевказаних обставин, то не є підтвердженим факт наявності у відповідача обов'язку по оплаті зазначеної у рахунках кількості теплової енергії та відповідно права позивача вимагати цієї оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З огляду на те, що порушення відповідного права позивачем не доведено, у суду не має законних підстав для задоволення позову.
Згідно положень ст. 129 ГПК судовий збір має бути покладений на позивача.
Керуючись ст.ст. 237, 238 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2024 року.
Суддя А.П. Алексєєв