ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2024Справа № 910/19933/23
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аркс" (04070, місто Київ, вул.Іллінська, будинок 8, ідентифікаційний код 20474912)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598)
про стягнення 91 968,20 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Аркс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування у розмірі 91 968,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 позовну заяву було зареєстровано за вхідним № 910/19993/23 та передано на розгляд судді Яковенко А.В.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/175/24 від 11.01.2024 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Яковенко А.М. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/19993/23, за результатом проведення якого позовну заяву передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.01.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
19.01.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
31.01.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що на день ДТП - 06.03.2022 максимальний розмір страхової виплати, затверджений Уповноваженим органом за подання МТСБУ, складав 50 000, 00 грн. Крім того, відповідач зазначає, що жодним з учасників ДТП не визнано своєї вини.
02.02.2024 позивачем подано відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04 жовтня 2021 між Приватним акціонерним товариством «Страховою компанією «АРКС» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все Включено» № 100781Га1п, відповідно до умов якого позивач застрахував майнові інтереси потерпілого, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
06.03.2022 о 12 год. 54 хв. в м. Полтава, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_1 .
За наслідком дорожньо-транспорної пригоди, її учасниками були оформлені у вигляді електронного повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду, зі змісту якого вбачається, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок зіткнення із задньою частиною транспортного засобу «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і ті й же смузі транспортного засобу «ВАЗ» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором-полісом №206129852.
06.03.2022 потерпілий звернувся до позивача із заявою про подію та виплату страхового відшкодування.
Дану заяву було розглянуто та здійснено виплату страхового відшкодування.
Розрахунок та виплата страхового відшкодування проведено на підставі: акту огляду транспортного засобу, рахунку-фактури №АЦ-0001708 від 21.06.2022 року, страхового акту № ARX3333858 від 11.08.2022 року; розрахунку страхового відшкодування, ремонтної калькуляції від 11.03.2022 року, страхового акту № ARX3190719 від 17.03.2022 року та розрахунку страхового відшкодування.
Позивач відшкодував завдані винуватцем дорожньо-транспортної пригоди збитки у розмірі 94 568, 20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 907518 від 12.08.2022 року та платіжним дорученням №878098 від 21.03.2022 року.
03.11.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про регресні вимоги №5554/5555 АРКС. Проте, станом на дату звернення до суду відповідачем коштів не сплачено.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п.9 ч.1 ст.7).
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до п. 1 вказаної вище Інструкції, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Повідомлення) це письмове повідомлення встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) зразка, яке надається Страховику чи МТСБУ водієм транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно із п. 2 Інструкції, Повідомлення заповнюється та підписується водіями транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Повідомлення може оформлятися одним із водіїв транспортних засобів виключно у разі, якщо оформлення ДТП здійснювалося уповноваженими на те працівниками міліції.
При складанні Повідомлення використовується тільки один комплект документів, що складається з трьох аркушів: титульної сторінки, оригіналу та копії повідомлення будь-якого учасника ДТП (п. 3 Інструкції).
Пунктом 4 Інструкції закріплено, що Повідомлення заповнюється чітко, розбірливо, від руки кульковою ручкою, бажано друкованими літерами, при цьому обов'язково зазначаються всі відомості про кожного учасника ДТП. Вибір учасником колонки (жовта чи блакитна) не має значення.
У п.5 Інструкції зазначено, що у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.
Згідно із положеннями п.6 Інструкції, виправлення у Повідомленні категорично забороняються. Замість зіпсованого бланку заповнюється інший. Тільки після підписання Повідомлення водіями учасниками ДТП, аркуші розділяються для кожного із водіїв.
Відповідно до п.7 вказаної Інструкції, у повідомленні зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, схема ДТП; у пункті 10 стрілкою необхідно вказати напрям і місце початкового удару (первинного контакту); у пункті 11 стисло зазначаються видимі пошкодження кожного транспортного засобу; у пункті 12 (клітинки 1-17) відмічаються знаком "Х" обставини, які відносяться та характеризують ДТП.
Оформлене у відповідності до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.
Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо європротоколу, суд зазначає, що Інструкцією не передбачено, що у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду мають зазначатися відомості про визнання вини водієм транспортного засобу, який вчинив ДТП.
При цьому суд зазначає, що при розгляді справи, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність/відсутність вини в діях, в даному випадку водія транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 15.12.2019 є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Разом з тим, дослідивши надане позивачем у матеріали справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 06.03.2022, суд дійшов висновку, що зі змісту зазначеного європротоколу не можливо встановити, що винною особою у ДТП є водій автомобіля марки «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), а також встановити хто є винною особою в ДТП.
Також судом встановлено, що з наданого позивачем примірника повідомлення (Європротоколу) не вбачається, що водій транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача, визнає себе винуватцем в даному ДТП.
Надана схема дорожньо-транспортної пригоди не надає можливість переконатись у тому, що дорожньо-транспортна пригода відбулась саме через порушення водієм автомобіля марки «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) Правил дорожнього руху України.
Дослідивши надані позивачем у матеріали справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 06.03.2022, повідомлення про подію, суд дійшов висновку, що з даного повідомлення неможливо встановити винного у скоєнні ДТП та вказане повідомлення не підтверджує те, що винною особою у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій автомобіля «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
Крім того, схему дорожньо-транспортної пригоди з наданими фото додатками з місця ДТП, було встановлено, що зіткнення між транспортними засобами відбулося в крайній правій смузі, під час зміни напрямку руху водієм автомобіля «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), внаслідок чого вбачається невідповідність п. 10.3 Правил дорожнього руху, які перебували у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспорної пригоди. Адже відповідно до п. 10.3 Правил дорожнього руху - «у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися».
Також суд враховує, що співробітником ТДВ СК «Альфа-Гарант», під час листування у застосунку «Вайбер», було отримано відповідь від страхувальника - ОСОБА_2 (водія автомобіля ВАЗ 2101 д.р.н. НОМЕР_2 ) про те, що схема дорожньо-транспортної-пригоди складена невірно та надано пояснення про те, що дорожньо- транспортна пригода трапилася в крайній правій смузі, а не у середній смузі, як зображено на схемі дорожньо-транспортної пригоди, цей факт також підтверджується фотоматеріалами за даною пригодою.
За таких обставин, 29.06.2023 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було направлено позивачу лист №12/2915 з повідомленням про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Отже, матеріали справи не містять доказів беззаперечності вини особи, яка керувала транспортним засобом «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», згідно з полісом № 206129852.
Відповідно ч.32.1 ст.32 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності, відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 01.02.2018 року по справі № 126/1439/17.
Більше того, відповідно до п. 33.2. ст. 33 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання.
Таким чином, вимогами до можливості складання на місці саме європротоколу, є наступні чинники: відсутність травмованих серед людей; наявність в обох водіїв не більше 2-х транспортних засобів чинного поліса страхування; відсутність ознак алкогольного сп'яніння в обох водіїв; досягнення згоди водіями щодо того, хто винний в даній події. У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов'язковим.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду, без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції, розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку (на момент настання страхового випадку, а саме - 06.03.2022 року, максимальний розмір страхової виплати, затверджений Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, становив - 50 000,00 грн).
Враховуючи вище встановлені судом обставини, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вини водія транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ), та наявні у матеріалах справи докази не підтверджують обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача вартість сплаченого ним страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля «Skoda» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 91 968,20 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За наведених у сукупності обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аркс" відмовити повністю.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Аркс" (04070, місто Київ, вул.Іллінська, будинок 8, ідентифікаційний код 20474912)
Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.05.2024
Суддя І.О. Андреїшина