Справа № 560/16931/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Мойсюк М.І
23 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мойсюка М.І
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Кушнір В. В.,
позивача - ОСОБА_1 та перекладача - Вікарної Н.Д.
представника позивача - Річко О.О.
представників відповідача - Гули Ю.М., Брикайла В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Посилалася на те, що є громадянкою Російської Федерації, за віросповіданням належить до Свідків Єгови. Маючи цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свої релігійні переконання в Російській Федерації, є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.
10 січня 2023 року позивачка зверталася до відповідача з метою подати заяву про надання їй статусу біженця, у прийнятті якої відмовлено.
Після 10 січня 2023 року позивачка вдруге надіслала заяву про визнання її біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, проте відповідач листом відмовив у такому з посиланням на Закон України «Про звернення громадян».
13 вересня 2023 року ОСОБА_1 в черговий раз звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі-УДМС України в Хмельницькій області) з метою подати заяву про надання їй статусу біженця, у прийнятті якої відповідач відмовив.
Вважаючи відмову у розгляді заяви від 13 вересня 2023 року протиправною, ОСОБА_1 просила визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати останнього прийняти і розглянути таку заяву.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Річко О.О., посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зокрема, вважає неправильними висновки суду про те, що позивачка особисто не зверталася із відповідною заявою про надання статусу біженця, відповідач надає недостовірну інформацію про нелегальне перебування позивачки в Україні, помилковими є висновки про зупинення розгляду заяв про надання статусу біженця на період воєнного стану, а також висновки суду суперечать судовій практиці та правовим позиціям Верховного Суду.
У відзиві представник відповідача посилаючись на відповідність висновків суду дійсним обставинам справи та правильне застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_1 і представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.
Представники відповідача заперечили проти апеляційної скарги, просять рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, в'їхала на територію України 31.10.2021 року через КПП «Нові Яриловичі», де перебуває по теперішній час.
12.01.2022 року позивачка була документована Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , терміном дії до 11.01.2023 року.
16.01.2023 року вона зверталася до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо наміру подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке було розглянуто у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь від 13.02.2023 № П-5/6/6801-23/6801.3/25-23.
12.09.2023 року ОСОБА_1 УДМС у Хмельницькій області притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також відповідач прийняв рішення про примусове повернення позивачки до країни походження чи третьої країни.
З матеріалів справи також вбачається, що 13 вересня 2023 року ОСОБА_1 через послуги поштового зв'язку надіслала до УДМС у Хмельницькій області заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно позовної заяви предметом спору у цій справі є протиправна бездіяльність і зобов'язання відповідача прийняти і вирішити заяву ОСОБА_1 від 13 вересня 2023 року про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з приписами частини першої і п'ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що рішення відповідача відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальновідомим є той факт, що в Україні триває воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Стаття 2 Закону № 3773-VI встановлює, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон № 3671-VI).
Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно частин першої та шостої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис.
За змістом пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі-Правила № 649).
Згідно пункту 2.1 Правил уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (пункт 2.2 Правил).
Системний аналіз зазначено дає підстави колегії суддів дійти висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, долучивши до неї документи, визначені Законом № 3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
При цьому, норми чинного законодавства чітко не встановлюють особисту присутність особи при поданні такої заяви, проте, з огляду на дії, які має вчинити при прийнятті заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (встановлення особи заявника, проведення дактилоскопії заявника, тощо), особиста присутність заявника є необхідною.
Обов'язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом № 3671-VI, виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої заяви, вимоги до чого, наведені вище.
Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі є протиправна бездіяльність і зобов'язання розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2023 року про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, поданої через засоби поштового зв'язку.
Судом встановлено, що Управління ДМС в Хмельницькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 13.09.2023 року в порядку наведених законодавчих актів. Що ж до дій і рішень за заявами позивачки попереднього періоду, зокрема 10.01.2023 року, 12.09.2023 року, то такі не є предметом спору у цій справі, а тому колегія суддів не надає їм юридичної оцінки.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, добросовісно намагаючись створити умови для подання позивачем спірної заяви за встановленою законом процедурою.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо неприйняття та нерозгляду поданої позивачем заяви саме в порядку Закону № 3671-VI.
Суд звертає увагу, на те, що Порядком не передбачено, як саме повинен діяти територіальний орган коли безпосередньо така заява надходить до нього, оскільки визначені ним повноваження на стадії її прийняття стосуються виключно територіального підрозділу (сектору з питань шукачів захисту, який безпосередньо напряму приймає такі заяви шляхом внесення відомостей у відомчі інформаційні системи), яким відповідач не є.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 1 КАС України).
Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З цього приводу суд звертає увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення.
Предметом спірних правовідносин у справі, що розглядається, є дії відповідача щодо повернення відповідачем заяви позивача про набуття громадянства України.
Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та того, що відповідач своїми рішеннями, дією чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси, оскільки відповідач на цій стадії не уповноважений щодо прийняття рішень по поданих заявах, позаяк такими повноваженнями наділені територіальні підрозділи та, що у позивача виникло право на звернення до суду за їх захистом.
У даному випадку в позивача відсутнє порушення прав чи обов'язків у зв'язку із поверненням йому заяви, а відтак це не породжує для особи і права на судовий захист.
На даний час будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, що потребують судового захисту, відповідачем не приймалося та не вчинялося, а позивач звернувся за захистом прав, які жодним чином відповідачем не порушені.
Отже, суд зазначає, що в разі якщо фактично спору між сторонами не існує, то спірні правовідносини не виникають, а відтак, і право на звернення до суду не може бути реалізоване.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Крім того, суд вважає, що навіть при можливому задоволенні позовних вимог, права позивача не будуть захищені, оскільки зобов'язання відповідача, до компетенції якого не входить вирішення порушених позивачем питань на цій стадії, буде суперечити вимогам чинного законодавства та основним принципам діяльності суб'єкта владних повноважень таким, як діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Вказане фактично нівелює мету судового захисту та завдання адміністративного судочинства яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що повернувши вказану заяву позивачу орган міграційної служби діяв в межах наданих йому повноважень та із дотриманням вимог чинного законодавства та позивачем не наведено жодного доказу того, яку норму чинного законодавства при поверненні заяви позивачу відповідачем порушено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Разом з тим позивачка, в розумінні статей 9, 72, 77 КАС України, не надала доказів того, що відповідач порушив порядок розгляду заяви, як і не наведено інших обґрунтованих підстав, що слугували б для задоволення позовної заяви.
За цих обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про особисту подачу заяви про визнання біженцем, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність рішення судовій практиці, оскільки такі не відносяться до предмету спору (поданої заяви через засоби поштового зв'язку 13 вересня 2023 року).
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Не може бути скасоване правильно по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 травня 2024 року.
Головуючий Мойсюк М.І
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.