Справа № 580/9540/23 Головуючий у 1 інстанції - Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
24 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області та Державної судової адміністрації України щодо невиплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 31.09.2023;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області та Державної судової адміністрації України недоплачену суддівську винагороду за період з 01.09.2023 по 31.09.2023 включно в сумі 96 624, 00 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 30.09.2023; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.09.2023 по 30.09.2023 включно з відрахуванням обов'язкових податків і зборів; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України 265/2020 від 02.07.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
В подальшому, наказом Канівського міськрайонного суду від 13.07.2020 № 61-о встановлено ОСОБА_1 з 09.07.2020 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до вимог Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
У зв'язку з чим, наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а увільнено суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
У вересні 2022 року позивач звернувся з заявами до відповідачів, в яких просив повідомити причини невиплати суддівської винагороди та здійснити виплату суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 24.
Листом від 11.10.2022 № 04-1460/22 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області повідомило, що Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо оптимізації трудових відносин" внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, якими передбачається виключення положення щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі укладення нового контракту на проходження військової служби, особливого періоду на строк до його закінчення або до дня звільнення. Збереження роботодавцем заробітної плати працівникам, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ слід припинити, із збереженням лише місця роботи (посади). Зазначено, що відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується суддям які здійснюють правосуддя. Відповідно до наказу голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2022 № 2-а "Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку зі зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад" позивача увільнено від роботи з 25.02.2022 із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. Отже, в період з 25.02.2022 по 18.07.2022 включно, позивачу не виплачувалася суддівська винагорода, але зберігалася середня заробітна плата. Повідомлено також, що з 19.07.2022 призупинено збереження середнього заробітку в період проходження військової служби.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 включно, у зв'язку із чим звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що оскільки суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, позивач, не здійснюючи правосуддя, немає права на отримання саме суддівської винагороди, оскільки отримує грошове забезпечення як військовослужбовець ЗСУ.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Статтею 43 Конституції України серед іншого визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суддівська винагорода позивачу не нараховувалася та не виплачувалася з 19.07.2022 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Так, у статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, що кореспондується із положеннями ст. 92 Конституції України.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.135 № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
З огляду на п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб..
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Суддям також виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 7 ст. 135 Закону № 1402-VIII).
З огляду на ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Закон № 1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.
Частина 10 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі № 990/4/22 сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Очевидним є також те, що суддя може не здійснювати правосуддя після відрахування його зі штату та звільнення.
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.
В рішенні Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 24 зокрема вказано, що відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України № 10 від 14.03.2022, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", відповідно у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві.
З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям та при вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого, що за усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов'язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода, необхідно звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
Відповідно, за суддями збережено на законодавчому рівні та позицією Радою суддів України, яка є вищим органом суддівського самоврядування, забезпечує виконання рішень з'їзду суддів України, контроль за їх виконанням, вирішує внутрішню діяльність судів, зокрема, задля забезпечення дії норм Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів", щомісячну виплату щомісячної суддівської винагороди на період проходження військової служби суддею.
В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, проте виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, то наявні підстави для виплати суддівської винагороди позивачу у повному обсязі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 та зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.09.2023 по 30.09.2023 включно з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.