Справа № 320/15866/23 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
27 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом в період з листопада по грудень 2021 року в розмірі 445 420,00 грн, та у період з липня по жовтень 2022 року в розмірі 535 240,00 грн, всього 980 660,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протягом 2021-2022 років позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо перевезення пільгової категорії пасажирів, однак в порушення умов договору відповідач допустив заборгованість з компенсації понесених ним втрат від безкоштовного перевезення пільгової категорії пасажирів. Всього відповідач заборгував 980 660,00 грн, які позивач просить стягнути в судовому порядку, так як добровільно відповідач їх сплачувати не бажає.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що через недостатній обсяг фінансування відповідач компенсував позивачу втрати за перевезення ним пільгової категорії громадян лише у тих межах, які було профінансовано з місцевого бюджету, що відповідає вимогам п. 2.2.1 укладених договорів. Відповідач не заперечує тієї обставини, що коштів, які виділяються з місцевого бюджету для компенсації перевізникам втрат за здійснені перевезення пільгової категорії громадян не вистачає. У зв'язку з цим у 2021-2022 роках відповідач навіть звертався до виконавчого комітету міської ради з питанням виділення додаткових коштів на відповідний рік для відшкодування автомобільним перевізникам, які здійснюють безкоштовні перевезення пільгових категорій громадян міським автомобільним транспортом. На 2021 рік з місцевого бюджету для компенсації перевізникам їх втрат за перевезення пільгової категорії громадян було виділено 2 500 000,00 грн, а в 2022 році - 2 920 120,00 грн. Відповідач стверджує, що протягом 2021-2022 років він у повному обсязі здійснив виплату перевізникам компенсацію за перевезення пільгової категорії громадян у межах бюджетних асигнувань, тому вважає, що заборгованість відсутня.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Вказує, що будь-яке примусове стягнення коштів з відповідача є протиправним. Зазначає, що заборгованість погашається у відповідності до фінансових можливостей відповідача.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що даний спір має приватноправовий характер.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на підставі укладених з виконавчим комітетом Бориспільської міської ради договорів протягом 2021-2022 років здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах Бориспільської міської територіальної громади.
22 березня 2021 року між Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради та позивачем укладено Договір № 3 «Про відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгової категорій громадян за рахунок коштів з місцевого бюджету».
У пункті 1.1 Договору № 3 визначено, що цей договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за перевезення пільгових категорій громадян Бориспільської міської територіальної громади, що здійснюється на замовлення виконавчого комітету Бориспільської міської ради, за рахунок коштів з місцевого бюджету.
Пунктом 1.2 Договору № 3 передбачено, що відповідач забезпечує перерахування коштів відповідно до поданих розрахунків у межах фактичних надходжень коштів з місцевого бюджету на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян в автомобільному транспорті загального користування, а позивач забезпечує перевезення пільгових категорій громадян
У пунктах 4.2, 4.4 Договору № 3 визначено, що Виконавець (перевізник) щомісяця до 3-го числа, що настає за звітним, подає Платнику (відповідачу) розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 3-пільга», а Платник, на підставі розрахунків та актів звіряння про надання послуг по перевезенню пільговиків, забезпечує в повному розмірі перерахування сум відшкодування по пільговому наданню послуг Виконавцю у межах бюджетних асигнувань місцевого бюджету.
Відповідно до вимог пункту 5.3 Договору № 3 відповідач не несе відповідальність за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором (компенсація витрат автоперевізникам від перевезення пільгової категорій громадян), у разі ненадходження відповідних коштів з місцевого бюджету.
Проте, пунктом 7.2 цього Договору передбачено, що всі зобов'язання, що встановлені розділом 2 цього договору, у тому числі й щодо обов'язку Платника відшкодувати Виконавцю кошти за пільгове перевезення пасажирів, підлягають повному виконанню.
01 січня 2022 року дія Договору № 3 припинилася (п. 7.1 Договору), натомість 04 січня 2022 року позивач та відповідач уклали аналогічний договір № 1 на тих же умовах, строком до 01.01.2023 за яким позивач зобов'язувався протягом 2022 року здійснювати перевезення пільгової категорії громадян, а відповідач зобов'язувався здійснювати компенсацію втрат позивача від безкоштовних перевезень пасажирів.
На виконання умов укладеного з відповідачем договору № 3 від 22.03.2021 позивачем протягом 2021 року надано послуги по перевезенню пільгових категорій громадян автомобільним транспортом на загальну суму 1 934 500,00 грн, що підтверджується щомісячними актами звіряння розрахунків за надані послуги, розрахунками втрат від перевезень пільгових категорій пасажирів, інформацією щодо виконаних рейсів та кількості перевезених пільгових пасажирів, а також банківськими виписками по рахунку позивача про проведені відповідачем у 2021 році оплати.
У 2021 році відповідачем компенсовано позивачу 1 489 080,00 грн. Заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з перевезення пільгової категорії громадян у листопаді 2021 року становить 218 920,00 грн, у грудні 2021 року - 226 500,00 грн, всього 445 420,00 грн.
У 2022 році позивачем надано послуги з перевезення пільгових категорій громадян на загальну суму 1 889 420,00 грн, з яких відповідачем компенсовано лише 1 354 180,00 грн.
Зокрема, у липні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 202 720,00 грн. Проте відповідачем частково компенсовано за липень 2022 року лише 109 260,00 грн. В серпні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгової категорії громадян на суму 202 720,00 грн, з яких відповідачем компенсовано лише 109 260,00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за період липень-серпень 2022 року становить 186 920,00 грн.
У період з вересня по жовтень 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 174 720,00 та 173 600,00 відповідно.
Проте, матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем оплат за вказаний період, що свідчить про виникнення заборгованості перед позивачем за вказаний період в розмірі 348 320,00 грн.
13 грудня 2022 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про погашення заборгованості із понесених ним втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, яка виникла протягом 2021-2022 років.
Однак, листом від 05.01.2023 року № 11-66 відповідач відмовив позивачеві у задоволенні його вимоги. Обґрунтовуючи свою відмову відповідач зазначив, що останнім днем строку подання Виконавцем розрахунків та актів звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за період вересень-жовтень 2022 року є день, що передує 3-му числу місяця, що настає за звітним. Тобто на думку відповідача позивач мав подати відповідні розрахунки не пізніше 2-ого числа місяця. А враховуючи те, що розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за вересень 2022 року позивачем було подано відповідачу 3 жовтня 2022 року, а за жовтень 2022 року - 3 листопада 2022 року, це, на думку відповідача, є підставою для відмови у компенсації понесених позивачем втрат за пільгове перевезення за вказаний період.
Вважаючи свої права порушеними щодо відшкодування заборгованості із понесених втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, позивач з метою їх захисту звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність належного бюджетного фінансування не є правовою підставою для звільнення відповідача від виконання взятого на себе зобов'язання із відшкодування компенсаційних виплат позивачу за перевезення пільгової категорії пасажирів
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 цього ж Закону).
Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).
Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомоги, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року №1101 згідно з п. 1 цей порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у загальному фонді державного бюджету Мінсоцполітики за програмою «Виплата деяких видів допомоги, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення».
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Відповідно до п. 3 Порядку розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).
Згідно з п. 4 Порядку бюджетні кошти спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які перераховують такі кошти структурним підрозділам з питань соціального захисту населення, на: оплату витрат, пов'язаних з виплатою деяких видів допомоги, компенсацій, грошового забезпечення та оплатою послуг окремим категоріям населення виплатними об'єктами АТ «Укрпошта», відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.
Відповідно до п. 5 Порядку розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів за пропозиціями регіональних органів соціального захисту населення на підставі поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за встановленими формою та строками Мінсоцполітики даних, сформованих виходячи з прогнозної кількості отримувачів допомоги, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг, установлених розмірів відповідних виплат, а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 3 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
За умовами пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені за пільгові перевезення пасажирів
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено невідшкодуванням відповідачем на підставі укладених договорів позивачу заборгованості із понесених втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, тобто заявлені позовні вимоги впливають на майнові права та інтереси учасників справи.
Судова колегія приходить до висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей спір має вирішуватись судами за правилами господарського судочинства.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.
Крім того, відповідно до ч.1 чт.239 КАС України суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За таких обставин, колегія суддів роз'яснює, що позивач наділений правом подати протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови заяву, в якій зазначити до якого суду за встановленою юрисдикцією потрібно направити справу №320/15866/23.
Також апелянтом було подано клопотання про повернення судового збору вразі закриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно ч.6 ст.143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З матеріалів справи вбачається, що апелянтом за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 14709,90 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.11.2023 №1966.
Таким чином, враховуючи закриття провадження у даній справі, колегія суддів доходить висновку про необхідність повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14709,90 грн згідно з платіжною інструкцією від 10.11.2023 №1966.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Роз'яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням відповідного суду.
Повернути Управлінню соціальної політики та охорони здоров'я Бориспільської міської ради (08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 4, код ЄДРПОУ 03190797) судовий збір в розмірі 14709,90 грн (чотирнадцять тисяч сімсот дев'ять гривень 90 коп.), сплачений за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції від 10.11.2023 №1966.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 27.05.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна