Справа № 620/737/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
27 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та сксування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та просив:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.12.2023 за № 253350003307 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу періоди роботи з 20.08.1979 по 02.07.1985 згідно з довідкою № 552 від 28.03.2019 року; з 23.07.1985 по 11.04.1990 р. згідно з довідкою № 03-02/2019-868 від 20.03.2019 року; з 23.03.1999 по 27.10.1999 згідно з довідкою № 3 від 12.04.2019 року та призначити пенсію за віком відповідно до частини третьої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11 січня 2024 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в України воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 , виповнилося 65 років.
За місяць до досягнення пенсійного віку він 12 грудня 2023 року звернувся до відділу обслуговування громадян № 5 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком, що підтверджується заявою та розпискою-повідомленням від 12.12.2023 року.
За результатом розгляду заяви позивачем був отриманий лист відділу обслуговування громадян № 5 (сервісний центр) управління обслуговування Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області № 2500-0208-8/84497 від 18.12.2023 року, в якому йому було повідомлено про те що прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії згідно поданої заяви від 12 грудня 2023 року.
До листа додано рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову в призначенні пенсії за віком № 253350001252 від 14.12.2023 року, який розглянув заяву за принципом екстериторіальності.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не зараховано періоди роботи на території російської федерації відповідно до уточнюючих довідок, а саме: з 20.08.1979 по 02.07.1985 згідно з довідкою № 552 від 28.03.2019 року; з 23.07.1985 по 11.04.1990 р. згідно з довідкою № 03-02/2019-868 від 20.03.2019 року; з 23.03.1999 по 27.10.1999 згідно з довідкою № 3 від 12.04.2019 року, оскільки з 23.12.2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення ді та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого, зокрема, з російською федерацією зупинено дію конвенції про правову допомогу і правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах, вчиненої від імені України в м. Мінську 22.01.1993 та ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних ,сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України в м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Отже, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» винесно рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.
Вважаючи свої права порушеними, а вказане рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність рішення відповідача 1 щодо неврахування під час обчислення пенсії позивача відомостей про його заробітну плату за періоди роботи в РФ згідно поданих довідок.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Частини 1 та 2 ст. 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Як встановлено з матеріалів справи, при зверненні 23.12.2022 до відповідача із заявою про призначення пенсії, для підтвердження трудового стажу за періоди роботи з 20.08.1979 по 02.07.1985 року, з 23.07.1985 по 11.04.1990 року, з 23.03.1999 по 27.10.1999 року, були надані довідки за № 552 від 28.03.2019 року, за № 03-02/2019-868 від 20.03.2019 року, за № 3 від 12.04.2019 року.
У зазначених довідках містяться дані про трудову діяльність позивача в будівельно-монтажному управлінні № 6, Давидовському заводі сільськогосподарських машин, Воронезькому управлінні експлуатації меліоративних систем.
Варто зазначити, що коли в 2019 році позивачу виповнилося 60 років і він звертався до ПФУ із заявою за призначенням пенсії, то пенсійнихй фонд стаж за вказаними довідками тоді зарахував до його загального страхового стажу, але відмовив у призначенні пенсії в зв'язку з його недостатністю.
Станом на сьогодні підставою неврахування відповідачем періодів роботи позивача, які відображені в довідках за № 552 від 28.03.2019 року, за № 03- 02/2019-868 від 20.03.2019 року, за № 3 від 12.04.2019 року є відсутність проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
При цьому, роблячи такий висновок, відповідач посилається на Закон України від 01.12.2022 №2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, писаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94 ВР, у відносинах з рф та Республікою Білорусь.
Колегія суддів, зазначає наступне, 29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" відповідно до якого, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" , вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Частиною 1 та 2 ст. 13 Угоди передбачено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з Росією та республікою Білорусь Конвенції та Протоколу до неї, вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців До закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічного періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи нате, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з Росією та РБ, оскільки Законом від 01 грудня 2022 року було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.
Отже, після набуття зазначеним Законом чинності 23 грудня 2022 року, Конвенція перестала застосовуватись у відносинах з рф та рб щодо будь-яких документів виданих та посвідчених у цих країнах, незалежно від дати їх видачі та посвідчення.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04 лютого 2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з рф та рб діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку б місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. Росія та рб також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; адміністративні документи; нотаріальні акти; офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи зазначене вище, на момент отримання довідок за № 552 від 28.03.2019 року, за № 03-02/2019-868 від 20.03.2019 року, за № 3 від 12.04.2019 року між державами Україна та російська федерація діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статі 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Таким чином, відсутність проставлення апостилю на довідках виданих 28.03.2019 року, 20.03.2019 року і 12.04.2019 року не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмежені особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
За таких обставин, відповідачем безпідставно не враховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 20.08.1979 по 02.07.1985 року, з 23.07.1985 по 11.04.1990 року, з 23.03.1999 по 27.10.1999 року.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи ГУ ПФУ в Харківській області не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг відповідачів не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма