П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2346/24
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
повний текст судового рішення
складено 03.04.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до в.ч. НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність в.ч. НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати в.ч. НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником бойових дій. Даний факт підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 24.06.2023 року.
23.10.2022 року на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» позивач був призваний у Збройні Сили України.
Проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , військове звання - солдат.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 18.05.2023 року №138 позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «г» п.2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) та виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Підставою для видання наказу від 18.05.2023 року №138 серед іншого, зазначено: наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.05.2023 року №138-РС, рапорт майора ОСОБА_2 (бойовий наказ ком. в/ч НОМЕР_1 №3 1т/БН від 01.02.2023 року), а також рапорт позивача.
Позивач вважає, що відповідачем йому при звільненні не виплачено одноразову грошову допомогу.
16.11.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, про що свідчить рекомендований лист 4500500701096, однак, як стверджує позивач, він жодної відповіді так і не отримав.
У зв'язку з наведеним 13.03.2024 року позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для звернення до суду з клопотання про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом.
В ухвалі від 18.03.2024 року суд першої інстанції встановив, що: «Матеріали позовної заяви містять копію розрахунку грошового забезпечення позивача при звільненні, наданого позивачу відповідачем листом від 16.10.2023 року №642-вих3вг/646.
Зазначений розрахунок містить відомості про види і суми грошового забезпечення, нараховані і виплачені позивачу при звільненні з військової служби.
Вищезгаданий розрахунок позивач отримав не пізніше 16.11.2023 року, оскільки 16.11.2023 року позивач оформив заяву на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, до якої додав копію відповідного розрахунку.
Отже, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні позивач отримав не пізніше 16.11.2023 року.
За такого тримісячний строк звернення до суду тривав не пізніше ніж до 16.02.2024 року.
Позивач звернувся до суду до суду 04.03.2024 року (дата направлення позовної заяви до суду поштою), тобто з пропуском 3-місячного строку звернення до суду з позовом.».
Крім цього у вказаній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
29.03.2024 року до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив, що ч.2 ст.233 КЗпП, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ, не обмежувала працівника в праві звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати будь-яким строком. Однак, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Також позивач зазначив, що Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Повертаючи позовну заяву позивачеві суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 03.04.2024 року дійшов висновку, що позивачем було подано позов за межами строку встановленого ч.2 ст.233 КЗпП, оскільки з матеріалів позовної заяви вбачається, що копію розрахунку грошового забезпечення позивача при звільненні, наданого позивачу відповідачем листом від 16.10.2023 року №642-вих3вг/646 позивач отримав не пізніше 16.11.2023 року, так як 16.11.2023 року позивач оформив заяву на ім'я командира в.ч. НОМЕР_1 до якої додав копію вказаного розрахунку. Тобто, останнім днем для звернення до суду з позовною заявою, з врахуванням строку встановленого ч.2 ст.233 КЗпП, є 16.02.2024 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 04.03.2024 року (дата направлення позовної заяви до суду поштою).
Також в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що у заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не було не повідомлено обставин, які перешкодили йому звернутися до суду у період з 16.11.2023 року до 16.02.2024 року. Позивач не повідомив суду та не підтвердив доказами існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов'язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду. Зміст заяви фактично зведений до викладення теоретичного матеріалу з питань застосування строку звернення до суду в контексті дотримання права на доступ до суду та аналізі положень частини 2 ст.233 КЗпП України в редакціях до і після 19.07.2022 року.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3, ч.5 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21 та від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Таким чином, КЗпП встановлено тримісячний строк, з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, в який працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 року №138, тобто порушення прав позивача відбулось вже під час дії нової редакції ч.2 ст.233 КЗпП, а тому на позивача розповсюджується встановлений ч.2 ст.233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду, який рахується з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідач листом від 16.10.2023 року №642-вих3вг/646 надав позивачу копію розрахунку грошового забезпечення при звільненні, який містить відомості про види і суми грошового забезпечення, нараховані і виплачені позивачу при звільненні з військової служби.
Також судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивач отримав вказаний розрахунок не пізніше 16.11.2023 року, оскільки 16.11.2023 року позивач оформив заяву на ім'я командира в.ч. НОМЕР_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, до якої додав копію відповідного розрахунку.
За таких обставин, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду повинен рахуватися саме з 16.11.2023 року, а тому судом першої інстанції вірно вказано, що тримісячний строк звернення до суду тривав не пізніше ніж до 16.02.2024 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовною заявою 04.03.2024 року (дата направлення позовної заяви до суду поштою), тобто за межами строку встановленого ч.2 ст.233 КЗпП.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як зазначено вище, позивач 29.03.2024 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Здійснивши аналіз вказаної заяви, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені в заяві обставини є неповажними, оскільки вказана заява не містить обставин, які перешкодили позивачу звернутися до суду у період з 16.11.2023 року до 16.02.2024 року. Позивач не повідомив суду та не підтвердив доказами існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та були пов'язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду. А сам зміст заяви фактично зведений до викладення теоретичного матеріалу з питань застосування строку звернення до суду в контексті дотримання права на доступ до суду та аналізі положень частини 2 ст.233 КЗпП України в редакціях до і після 19.07.2022 року.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За таких обставин, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачеві правомірним та обґрунтованим.
В апеляційній скарзі позивач, аналогічно заяві про поновлення строку на подання позовної заяви, не повідомив суду та не підтвердив доказами існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та були пов'язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду з даним позовом у період з 16.11.2023 року до 16.02.2024 року. А сам зміст скарги також фактично зведений до викладення теоретичного матеріалу з питань застосування строку звернення до суду в контексті дотримання права на доступ до суду та аналізі положень частини 2 ст.233 КЗпП України в редакціях до і після 19.07.2022 року.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо повернення позовної заяви не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька