у складі:
головуючого
Вус С.М.,
суддів
Глоса Л.Ф. і Школярова В.Ф.,
за участю прокурора обвинуваченого захисника
ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище - судді і голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, в травні і 3 жовтня 2005 року та 26 квітня 2006 року одержав шляхом вимагання від ОСОБА_2хабара в загальній сумі 2500 доларів США за вирішення на користь останнього цивільної справи, яка з 12 грудня 2003 року перебувала в провадженні ОСОБА_1.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд визнав, що органи досудового слідства допустили неправильність досудового слідства, яку неможливо усунути в судовому засіданні.
Як зазначив суд, неправильність досудового слідства полягає в неприйнятті процесуального рішення про визнання ОСОБА_2потерпілим у справі, що призвело до порушення його процесуальних прав унеможливило прийняття судом законного рішення по справі та поставило під сумнів переконливість обвинувачення ОСОБА_1 в одержанні від ОСОБА_2 хабара, поєднаного з вимаганням. Крім того, як вказав суд, перед направленням до суду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 належало спочатку вирішити в суді за місцем знаходження органу, що розслідує справу, подання про звільнення ОСОБА_5ід кримінальної відповідально на підставі ч.3 ст. 369 КК України. Також суд послався на неможливість завершення розгляду справи без участі в судовому засіданні ОСОБА_2, аналіз показань якого на досудовому слідстві дає підстави припустити, що в нього могла бути інша причина передачі грошей підсудному, яка виходить за межі диспозиції ст. 368 КК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора ОСОБА_4, який підтримав касаційне подання, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_3, які вважали обґрунтованим рішення суду про направлення справи на додаткове розслідування, а доводи касаційного подання - безпідставними, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 281 КПК України повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Це положення закону знайшло своє відображення в роз'ясненні, що міститься в абз. 2 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальної справи на додаткове розслідування» від 11 лютого 2005 року № 2, де зазначено, що у випадках, коли суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів.
Розглядаючи справу щодо ОСОБА_1, суд не врахував вимог закону та наведених вище роз'яснень, внаслідок чого постановив у справі рішення, яке не ґрунтується на вимогах закону і є передчасним.
Убачаючи неправильність досудового слідства в тому, що слідчий не визнав ОСОБА_2 потерпілим, суддя не зазначив у постанові поважних причин, які позбавляли суд можливості усунути в судовому засіданні зазначені ним порушення закону та, за умови встановлення для цього законних підстав, постановити рішення про визнання ОСОБА_5. потерпілим і таким чином самому поновити порушені його процесуальні права.
Не є такою причиною, на яку послався суд, та обставина, що залишилися невиконаними постанови суду про привід ОСОБА_2, оскільки, як убачається з матеріалів справи, останній не з'являвся до суду через свою хворобу, тобто з поважних причин.
Посилання судді як на підставу повернення справи на додаткове розслідування на те, що перед направленням кримінальної справи щодо ОСОБА_1 до суду першої інстанції спочатку належало в суді за місцем роботи слідчого, що розслідує справу, прийняти рішення за поданням про звільнення ОСОБА_5ід кримінальної відповідальності за перші два епізоди давання ним хабара в 2005 році, не ґрунтується на законі.
Як правильно зазначено у касаційному поданні, виділення матеріалів справи щодо ОСОБА_5 окреме провадження та направлення їх до суду окремо суперечило б вимогам ч.2 ст. 26 КПК України, оскільки негативно вплинуло б на всебічність, повноту й об'єктивність дослідження і вирішення справи.
До того ж подання про звільнення ОСОБА_5ід кримінальної відповідальності знаходиться у справі, підсудність якої, відповідно до ст.38 КПК України та ст. 13 Закону України “Про статус суддів», визначено Апеляційному суду Івано-Франківської області.
Крім того, всупереч роз'ясненням, що містяться в п. 13 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, судом наперед дано оцінку рішенню господарського суду, показанням свідка ОСОБА_6 та поставлено під сумнів доведеність обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні хабара й зроблено припущення, що у ОСОБА_2 могла бути інша причина передачі грошей підсудному, яка виходить за межі диспозиції ст. 368 КК України, чого суддя не вправі робити, повертаючи справу на додаткове розслідування.
Отже, наведені в постанові підстави повернення справи на додаткове розслідування не відповідають вимогам ст. 281 КПК України, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно належно дослідити зібрані в ній докази, дати їм об'єктивну оцінку і залежно від встановленого вирішити питання про винність чи невиність ОСОБА_1 у вчиненні злочину.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Судді:
Вус С.М. Школяров В.Ф. Глос Л.Ф.