27 травня 2024 р. № 400/3104/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним та скасування абзацу дванадцятого пункту 1 наказу від 29.02.2024 №58, зобов'язання вчинити певні дії,
04 квітня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправним і скасування абзацу дванадцятого пункту 1 наказа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.02.2024 № 58 наступного змісту: «Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (зі змінами), пункту 3 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за період з 27.07.1998 по 29.02.2024.»;
зобов'язання відповідача зазначити в абзаці дванадцятому пункту 1 наказа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.02.2024 № 58 наступне: «Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до абзацу десятого пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 року № 3379-ІХ, які набрали чинності 05.10.2023 року) за період з 27.07.1998 року по 29.02.2024 року.»
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні його з військової служби з підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі - Закон 2232-ХІІ) (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) відповідач виплатив йому одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. Однак, на його переконання, у період дії в Україні воєнного стану відповідно до абзацу десятого пункту 2 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідач зобов'язаний був виплатити йому вказану допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
У відзиві на позовну заяву від 15.04.2024 № 3996 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що при виключенні 29.02.2024 позивача зі списків особового складу відповідача та з грошового забезпечення йому було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова № 393) і пункту 3 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
У відповіді на відзив на позовну заяву від 26.04.2024 позивач підтримав свої позовні вимоги, навівши ті ж самі обґрунтування позовних вимог, що наведені у позовній заяві.
Відповідач у встановлений судом строк правом на подання заперечень не скористався.
09.04.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі та про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до Витягу з послужного списку позивача він з 27.07.1998 по 29.02.2024 він проходив військову службу.
Згідно з наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 15.02.2024 № 52 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Відповідно до пункту 1 наказа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.02.2024 № 58 (далі - Наказ № 58) позивача з 29.02.2024 виключено із списків особового складу і грошового забезпечення відповідача, а також, зокрема, згідно з абзацом дванадцятим пункту 1 Наказа № 58 виплачено йому одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до Постанови № 393 і пункту 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260 за період з 27.07.1998 по 29.02.2024.
Відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі 261385,94 грн, що підтверджується грошовим атестатом від 06.03.2024 № 9/2/407.
15.03.2023 позивача надіслав цінним листом з описом відповідачу звернення, в якому просив скасувати абзаці дванадцятий пункту 1 Наказа № 58 і зазначити в ньому про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
У листі від 27.03.2024 № 3288 відповідач відмовив у задоволенні звернення позивача, зазначивши, що особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням через сімейні обставини та інші поважні причини, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вважаючи абзац дванадцятий пункту 1 Наказа № 58 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом десятим пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній з 05.10.2023 по 17.05.2024 - на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби за власним бажанням та через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у мирний час (абзац перший пункту 3 частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній з 05.10.2023 по 17.05.2024 - на день виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу десятого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 23.06.2018 по 17.05.2024) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 23.06.2018 по 17.05.2024) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний час через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, у разі звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, і який має вислугу 10 календарних років, за власним бажанням через таку сімейну обставину, як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, йому виплачується одноразова грошова допомога:
у мирний час в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
під час дії воєнного стану в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд встановив, що згідно з наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 15.02.2024 № 52 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Наказом № 58 позивача виключено з 29.02.2024 зі списків особового складу і грошового забезпечення відповідача.
Відповідно до розрахунку вислуги років позивача від 28.03.2023 № 797 календарна вислуга років позивача становила 25 років 01 місяць 23 дні.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024 і від 06.05.2024 № 271/2024 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб та з 14.05.2024 строком на 90 діб.
Тобто воєнний стан в Україні діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по 05 години 30 хвилин 12.08.2024.
Таким чином, позивач був звільнений з військової служби у запас 29.02.2024 у період дії в Україні воєнного стану за власним бажанням, маючи вислугу понад 10 років, за такою сімейною обставиною, як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відтак відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 23.06.2018 по 17.05.2024) і абзацу десятого пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній з 05.10.2023 по 17.05.2024) відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з абзацом дванадцятим пункту 1 Наказа № 58 відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що абзац дванадцятий пункту 1 Наказа № 58 є протиправним і підлягає скасуванню.
Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача, що до спірних правовідносин слід застосовувати пункт 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260, з таких підстав.
Так, відповідно до пункту 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260 особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 (далі - Перелік № 413), та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, пункт 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260 підлягає застосуванню лише у випадках, коли особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, звільняються зі служби за власним бажанням через обставини, які встановлені Переліком № 413.
Однак, у Переліку № 413 у чинній редакції, та в редакції, яка була чинна до 17.05.2024, відсутня така підстава для звільнення за сімейними обставинами та іншими поважними причинами, як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно, пункт 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260 не поширюється на спірні правовідносини і відповідач протиправно застосував його, при визначені розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу при його звільненні з військової служби.
Що стосується позовних вимог щодо викладення абзацу дванадцятого пункту 1 Наказа № 58 у конкретній редакції, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з абзацом сьомим пункту 12 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Тобто керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має виключну компетенцію видавати накази, зокрема та не виключно, визначати їх зміст.
Як наслідок, суд не може підміняти керівника територіального центру та комплектування та на свій розсуд визначати конкретний зміст наказів керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Підставою позову позивач зазначив виплату йому в неповному обсязі одноразової грошової допомоги, а саме: в розмірі 25, а не 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вище суд встановив, що відповідач зобов'язаний був при звільненні позивача з військової служби виплатити йому вказану допомогу в розмірі 50 відсотків.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням раніше виплачених сум.
Відтак, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати абзац дванадцятий пункту 1 наказа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.02.2024 № 58.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 27 травня 2024 року