27 травня 2024 рокусправа № 380/5286/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області (61022, м. Харків, пл. Свободи, 5 Держпром, 3 під, 2 пов; код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.02.2024 №913180133319 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідки про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №14-421 від 14.02.2023, з часу звернення за призначенням такої пенсії тобто з 20.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 20.02.2024 звернувся із заявою за призначенням пенсії державного службовця відповідно до п. 10-12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" № 889. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 27.02.2024 №913180133319 відмовило позивачу у призначені пенсії державного службовця у зв'язку з тим, що на день набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889, а саме на 01.05.2016 року у позивача стаж державної служби складає 18 років 5 днів, до стажу роботи державної служби не зараховано періоду військової служби. Позивач зазначив, що згідно з абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Позивач вважає, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723 позивач мав страховий стаж понад 45 років, стаж державної служби понад 20 років та досягнув вік 62 роки, тобто пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058, а відтак дотримані усі умови, необхідні для призначення позивачу пенсії державного службовця, визначені законом №889. Також, на переконання позивача, останній має право на обчислення пенсії державного службовця із врахуванням заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'кове державне пенсійне страхування. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 15.03.2024 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 23.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
24.05.2024 за вх.№39895 від представника ГУ ПФУ в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що згідно із записами трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працював на посадах державної служби з 31.12.1997 по 29.02.2016. Стаж роботи на посадах державної служби становить 18 років 5 днів. Враховуючи викладене, рішенням від 27.02.2024 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії. Просить у задоволенні позову відмовити.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено відповідачу 2, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
20.02.2024 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення №913180133319 від 27.02.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відповідно до зазначеного рішення, згідно із записами в трудовій книжці, ОСОБА_1 працював на посадах державної служби із 31.12.1997 по 29.02.2016. Стаж роботи на посадах державної служби становить 18 років 5 днів. Обчислення стажу державної служби визначено статтею 46 Закону №889-VIII, в якій відсутні підстави для зарахування періоду військової служби до стажу роботи державної служби. Враховуючи вищезазначене, підстави для переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі заяви від 20.02.2024 №462 відсутні.
Не погодившись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року № 10-рп/2001).
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Тобто до 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Відповідно до статті 25 Закону № 3723-ХІІ, основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.02.2024 №913180133319, відповідач дійшов висновку про можливість зарахування періоду з 31.12.1997 по 29.02.2016 до стажу державної служби для обчислення пенсії відповідно до Закону №889-VIII.
Щодо відмови відповідача в зарахуванні позивачу до стажу державної служби періоду проходження строкової служби в лавах Радянської Армії, суд зазначає таке.
Відповідно до записів трудової книжки позивача, позивач в період з 07.05.1973 по 13.05.1975 проходив строкову службу в лавах Радянської Армії.
Вказане підтверджується також копією довідки №4/112 від 02.04.2015, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, був чинний до 01.05.2016.
Згідно з пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. №283 (далі - Порядок №283) документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Відповідно до абзацу 5 пункту 3 Порядку №283 до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Крім того, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 р. № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, відповідно до якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що період проходження військової служби зараховується до стажу державної служби.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року №686/8090/17.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу державної служби позивача період проходження строкової військової служби з 07.05.1973 по 13.05.1975.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зважаючи на висновок про протиправність оскаржуваного рішення, враховуючи способи захисту, передбачені ч. 1 ст. 5 КАС України, з метою належного захисту порушеного права суд доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 913180133319 від 27.02.2024.
У позовних вимогах позивач просить Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідки про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №14-421 від 14.02.2023 з часу звернення за призначенням такої пенсії тобто з 20.02.2024.
Суд зазначає також, що постановою Пенсійного фонду України № 25-1 від 16.12.2020 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 від 25.11.2005, якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що порушення права позивача фактично зводиться до того, що відповідачем, не зараховано до стажу державної служби ОСОБА_1 періоду проходження військової служби до стажу державної служби.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1973 по 13.05.1975, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2024 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Саме такий спосіб є достатнім, необхідним та ефективним для захисту порушеного права позивача.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Разом з цим, суд звертає увагу, що у справі, яка розглядається спір виник щодо права позивачки на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у сукупності із пунктом 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачкою.
У свою чергу, вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області обрахувати йому пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, з урахуванням довідки про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №14-421 від 14.02.2023, є передчасним, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 560/8328/22.
З огляду на наведене в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управління ПФУ у Львівській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії та призначення пенсії, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 20.02.2024 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку та, яке першим вчинило протиправні дії щодо відмови у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного пенсійного віку.
Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як визначений суб'єкт призначення.
Отже, у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід відмовити.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами суд.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.02.2024 №913180133319.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1973 по 13.05.1975.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2024 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, пл. Свободи, 5 Держпром, 3 під, 2 пов; код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна