27 травня 2024 року № 320/5421/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, третя особа Головне управління ДПС в м.Києві про скасування постанови про накладання штрафу,
31.01.2024 до Київського окружного адміністративного суду звернулася Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - відповідач), третя особа Головне управління ДПС в м.Києві, у якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ТД/ФС - 37 від 19.06.2023 року складену першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що вважає вказану постанову протиправною, та такою що підлягає скасуванню, оскільки складено з порушенням чинного законодавства України. Позивач вказує, що відомості вказані у виданому акті такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки під час відібрання пояснення посадовими особами ДПС у ОСОБА_3 , ним було повідомлено, що жодних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 ще не має, що він вперше знаходиться в даному закладі, та прийшов на співбесіду з адміністратором, яка є працевлаштованою особою, та працює у ФОП ОСОБА_1 . На пропозицію посадових осіб ДПС до ОСОБА_3 пройти за касу та порахувати кошти, які є у касі, а також вибити чек останній повторно повідомив ДПС, що знаходиться тут вперше і не може заходити ні за барну стійку, ні за касу, не має форменого одягу, не має картки співробітника та жодних посадових обов?язків та трудових відносим між ним та ФОП ОСОБА_1 не має. Однак не зважаючи на вищевикладену інформацію, посадовими особами в Акті фактичної перевірки вказано, що дана особа є працівником ФОП ОСОБА_1 , з яким не укладено трудовий договір та не подано відомості про працевлаштування до ДПС у встановленому порядку. Крім того, визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" впливає на порядок накладення штрафів уповноваженими посадовими особами Державної служби з питань праці, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме в період з 18.05.2023 по 19.06.2023 року (складення акту фактичної перевірки та розгляду справи про накладення штрафу і винесення постанови про накладення штрафу) норми постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. №509 про накладення штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, внесеними на підставі від 21.08.2019 №823 не підлягали застосуванню.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/5421/24 передана 11.01.2024 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 позовну заяву було залишено без руху.
Представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та додано платіжне доручення, витребувані документи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
15.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі, оскільки наявна в матеріалах перевірки інформація щодо порушення позивачем вимог трудового законодавства правомірно стала підставою для винесення оскаржуваної постанови.
18.03.2024 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач наполягає на своїй правовій позиції, викладеній у позові.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що на адресу відповідача надійшли копії матеріалів перевірки Головного управління ДПС у м. Києві (супровідний лист ДПС від 19.05.2023 №15383/5/26-15-07-07-03-04) щодо фактичної перевірки кафе-бару, де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 щодо контролю за дотриманням норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету (в порядку п.п. 75.1.3 п 75.1, ст. 75, п.п. 80.2.7 п. 80.2. ст. 80, п. 82.3. ст. 82 Податкового кодексу України).
Відповідачем отримано та зареєстровано вказані матеріали 24.05.2023, що підтверджується ідентифікатором вхідної кореспонденції за №9126/Ц/1-23.
3 матеріалів справи ДПС вбачається, що ФОП ОСОБА_4 здійснює свою діяльність на загальній системі оподаткування.
Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).
Згідно положень ч.4 ст. 265 КЗпП, п. 2 Порядку №509 штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 К3пП накладаються керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками на підставі акту перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Станом на 18.05.2023 (день проведення перевірки) розмір мінімальної заробітної плати становив 6700,00 грн., відповідно розмір штрафу становитиме 67000,00 грн. (шістдесят сім тисяч гривень) за одного неоформленого роботодавцем працівника.
3 27.01.2023 по 30.01.2023 була проведена фактична перевірка у ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , в результаті перевірки був виявлений один неоформлений працівник - ОСОБА_5
15.03.2023 Міжрегіональним управлінням була винесена постанова про накладення штрафу.
18.05.2023 знов проведена фактична перевірка у ФОП ОСОБА_1 , але за іншою адресою: АДРЕСА_1 , (кафу-бар), в результаті був виявлений також один неоформлений працівник- ОСОБА_3 .
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України вчинення порушення повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
В даному випадку була винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ТД/ФС-37 від 19.06.2023 року на суму 201 000 (двісті одна тисяча) гривень, яка звернена позивачем до оскарження.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Так, ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування
Згідно п. 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об?єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Суд вважає безпідставними доводи позивача, наведені у позові, що відповідачем не враховано, що зміни внесені до вказаного Порядку №509, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 щодо підстав накладання штрафу, визнані незаконними та скасовані Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/17424/19 від 28.04.2021, яке набуло законної сили.
По-перше, безспірно, вказаним Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю".
Разом з тим, позивач не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" затверджено:
- Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю;
- Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю;
- та внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509.
Тобто, постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" в частині внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України нечинною не визнавалася і не скасовувалася.
Згідно даних з офіційного веб порталу Верховної ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/509-2013-%D0%BF/ed20230317#Text), Порядок №509 має статус чинний, та мав аналогічний статус на час винесення оскаржуваної постанови, в тому числі і спірний п.2.
По-друге, позивач не врахував, що право податкових органів здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях закріплено правовими нормами Податкового кодексу України та статті 259 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, акт фактичної перевірки Головного управління ДПС у м. Києві відносно ФОП ОСОБА_1 , за місцем фактичного провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 є правомірною підставою для накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 року у справі №560/3981/23, який у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні даного спору.
Позивач також не врахував, що спірна перевірка за своїм правовим статусом є фактичною перевіркою, що проводилася уповноваженими особами податкового органу, а не інспекційним відвідуванням (перевіркою), що проводиться уповноваженими посадовими органами Держпраці.
В розумінні вимог ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За приписами пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Приписами п.80.1 ст.80 Податкового кодексу України прямо зазначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Позивач у позові справи викладає обставини незгоди з діями та рішеннями уповноважених осіб ГУ ДПС у м.Києві щодо незаконного проведення вказаної фактичної перевірки відносно, що не можуть становити предмет дослідження у даній справі через межі повноважень суду, встановлені КАС України.
Окрім зазначеного, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що дії та рішення Головного управління ДПС у м.Києві та його уповноважених осіб щодо призначення та проведення вказаної фактичної перевірки відносно позивача визнані незаконними в межах адміністративного чи судового оскарження.
Одночасно суд зазначає про безпідставність доводів, наведених у позові, щодо безпідставності спірної постанови.
В ході проведення перевірки встановлено факт використання праці ОСОБА_3 , без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб?єктом господарювання. ОСОБА_6 , (бармен), у своїх поясненнях повідомив, що стажується у ФОП ОСОБА_1 з 18.05.2023 неофіційно, трудова книжка на руках, заробітну плату ще не отримував. Пояснення засвідчені власним підписом ОСОБА_3 , чим фактично визнано співпрацю з позивачем.
Суд зазначає, що чинним трудовим законодавством регламентовано, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
Отже, в період випробування на працівників поширюється законодавство про працю в повному обсязі.
Згідно вимог п.86.5 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) від 02 грудня 2010 року №2755-VI акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснила розрахункові операції, платником податків та його законним представником.
Акт перевірки ДПС не підписаний суб?єктом господарювання, але в момент перевірки була присутня адміністратор ОСОБА_7 , яка відмовилась від підпису, ознайомлення та отримання акту, тому другий примірник направлено було поштою, з повідомленням про вручення на юридичну адресу ФОП.
Як вбачається з матеріалів перевірки Головного управління ДПС повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_3 не було подане 18.05.2023.
Таким чином, допущення працівника до роботи можливе за наявності укладеного трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Статтею 26 Кодексу законів про працю України передбачено, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Отже, в період випробування на працівників поширюється законодавство про працю в повному обсязі.
Верховний Суд України у пункті 7 Постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз?яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Відповідно до норм Кодексу законів про працю України, зокрема у статті 21 визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов?язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов?язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов?язковим. При укладенні трудового договору громадянин зобов?язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров?я та інші документи. У відповідності до статті 24: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, відповідачем правомірно винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 19.06.2023 3ТД/ФС-37 у розмірі 201 000 (двісті одна тисяча) гривень. 00 коп.
Вищевказана постанова була направлена до виконання на юридичну адресу позивача: АДРЕСА_3 рекомендованим листом, (лист Міжрегіонального управління від 19.06.2023 №Ц/2/16990-23), який було повернуто, у зв?язку з закінченням терміну зберігання.
В даному листі додатково було повідомлено позивача про норми ч. 5 ст. 265 К3пП України, а саме про те, що у разі сплати юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідає критеріям правомірності, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, третя особа Головне управління ДПС в м.Києві про скасування постанови про накладання штрафу, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.