27 травня 2024 року № 640/9554/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить (з урахуванням уточнення) зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24.12.2019 по 25.10.2021 в сумі 155 623,70 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX (далі - Закон №2825-IX), статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 прийнято до провадження цю адміністративну справу. Визначено, що справа буде розглядатися одноособово суддею Василенко Г.Ю. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що при його звільненні 24.12.2019 відповідачем не виплачено суму вихідної допомоги в розмірі 49 637,05 грн., остаточний розрахунок даної суми був проведений лише 25.10.2021. Таким чином, на думку позивача, в силу приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що невиплата позивачу вихідної допомоги при звільненні сталася не з його вини. Наразі відповідачем виплачено позивачу вихідну допомогу в порядку виконання судового рішення. Дія статті 117 КЗпП України у спірному випадку застосовуватись не може.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Генерального прокурора України від 07.02.2018 №113ц ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2055ц ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади та органів прокуратури з 24.12.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
У зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення вихідної допомоги, останній звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про стягнення недоплаченої суми.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021 в справі №640/6626/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в розмірі 49 637,05 грн. (сорок дев'ять тисяч шістсот тридцять сім гривень 05 коп.).
На виконання рішення суду від 17.05.2021 в справі №640/6626/20 відповідач 25.10.2021 перерахував позивачу вихідну допомогу у сумі 49 637,05 грн.
На звернення позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач листом від 02.06.2022 №21-604вих-22 повідомив про відмову в такій виплаті, у зв'язку з відсутністю законних на це підстав.
Вважаючи несвоєчасну виплату вихідної допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Згідно з статтею 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП України регулює правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Вказаним законом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на спірні правовідносини.
В силу норм статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача до 18.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка була чинною до 18.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022 зазначені статті КЗпП України викладені у наступній редакції:
«Статті 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, з 19.07.2022 законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Проте, суд зазначає, що в спірному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 25.10.2021 суми вихідної допомоги. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії попередньої редакції статті 117 КЗпП України.
Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати саме попередню редакцію статті 117 КЗпП України.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відтак, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
До вказаних правових висновків застосування статті 117 КЗпП України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, на підставі статті 117 КЗпП України.
Щодо доводів відповідача, викладених в листі від 02.06.2022 №21-604вих-22, про необхідність відмови у такій виплаті середнього заробітку через відсутність правових підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні, адже поновлення останнього на посаді і виплата йому вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними і посилання у зв'язку з цим на постанову Верховного Суду від 29.11.2021 в справі №815/42/16, то суд вказує, що спір про наявність у позивача права на виплату вихідної допомоги наразі вирішений та в межах цих правовідносинах не переглядається.
Більш того, висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.11.2021 в справі №815/42/16 ухвалені у справі, правовідносини у якій не є подібними до правовідносин у цій справі.
Щодо доводів відповідача, викладених в листі від 02.06.2022 №21-604вих-22, про подвійне стягнення позивачем середнього заробітку і посилання у зв'язку з цим на постанову Верховного Суду від 05.08.2020 в справі №686/20491/18, то Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №640/9375/20 за аналогічних обставин надав оцінку такій позиції.
Зокрема, Верховний Суд у справі №640/9375/20 вказав, що у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18 вказано, що положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Верховний Суд у справі №640/9375/20 наголосив, що до обставин цієї справи зазначений висновок незастосовний, позаяк цей спір не стосується затримки видачі трудової книжки, з якою положення частини п'ятої статті 235 КЗпП України пов'язують виплату середнього заробітку.
Крім того, за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 КЗпП України є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об'єктивних причин.
Отже, практика на яку посилається відповідач, відмовляючи у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу, незастосовна до цієї справи.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Рішеннями судів в справі №640/6626/20 встановлено, що згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 №21-623зп, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, розрахований відповідно до Порядку №100, становить 2 308,70 грн.
Відповідно до положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) така обставина не підлягає доказуванню.
Як зазначено вище, позивача звільнено 24.12.2019. Між тим, остаточний розрахунок, на виконання судового рішення в справі №640/6626/20 проведено лише 25.10.2021. Тобто, період затримки становить проміжок часу з 24.12.2019 по 25.10.2021 та складає 457 днів.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 1055 075,90 грн. (2 308,70 грн.*457 р.д.).
При цьому, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову в справі №480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, якщо слідувати алгоритму, запропонованому у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 в справі №480/3105/19, то сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (тут йдеться про вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 в справі №825/1732/17, від 21.04.2021 в справі №360/3574/19, від 03.08.2021 в справі №580/278/19, від 20.05.2021 в справі №380/3007/20, від 31.03.2021 в справі №120/2617/20-а, від 29.10.2021 в справі №120/2617/20-а, від 20.01.2021 в справі №240/12238/19, від 29.10.2021 в справі №120/2617/20-а, від 26.01.2022 в справі №240/12167/20 і від 14.04.2021 в справі №620/1487/20.
Не є спірним між сторонами, що позивачу при звільненні було виплачено 286 985 грн.
Тобто, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат разом з вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням складає 336 622,05 грн. (100%).
Недоплачена сума вихідної допомоги - 49 637,05 грн. у відсотковому співвідношенні до загальної суми становить 14,75% (49 637,05 грн./ 336 622,05 грн.*100%).
Таким чином, з урахуванням пропорційності розміру несвоєчасно проведеного розрахунку, належною до виплати позивачу сумою компенсації за час затримки розрахунку при звільненні є 155 623,70 грн. (1 055 075,90 грн.*14,75%).
З урахуванням наведеного позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 155 623,70 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот двадцять три гривні 70 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.