про прийняття адміністративної справи до провадження та
залишення позовної заяви без руху
24 травня 2024 року Київ № 640/29619/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Предметом спору є матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2016 по 2017 роки.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.
Частиною другою статті 30 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Відповідно до частини другої статті 35 Кодексу, у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.
Частиною шостою статті 161 Кодексу передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, спірні правовідносини виникли між сторонами у 2016-2017 роках при неотриманні позивачем матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби у 2016-2017 роках.
Як стверджує позивач, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2017 № 111 позивача виключено зі списків особового складу.
Позивач до відповідача із заявою про виплату спірних матеріальної допомоги та грошової винагороди звернувся засобами поштового зв'язку 21.09.2021. Відповіді за результатами розгляду заяви не надав.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальним норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: «Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.».
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України або загальні строки.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом із тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. Із цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що позовна заява не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів після невиплати спірних коштів, з дня звільнення з військової служби та проведених із позивачем розрахунків.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачу звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява не містить, як і не містить заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, звертаючись засобами поштового зв'язку 17.10.2021 із цією позовною заявою за захистом своїх прав майже через три роки після виникнення спірних правовідносин, позивач пропустив місячний строк звернення до суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватись дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, у розумний строк після отримання всіх виплат, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових звернувся із заявою про надання йому відповідної інформації.
Отже позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачу з'ясувати стан справ, починаючи з грудня 2017 року, у т.ч. при неотриманні грошових коштів та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені процесуальним законодавством;
- відповіді за результатами розгляду заяви від 21.09.2021;
- доказів звернення з рапортом до відповідача у 2016 - 2017 роках про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2016 по 2017 роки.
Керуючись статтями 30, 35, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
адміністративну справу прийняти до свого провадження. Справа розглядатиметься одноособово суддею Скрипкою І.М.
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 з урахуванням частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Скрипка І.М.