27 травня 2024 року м. Київ 320/11225/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., ознайомившис із матеріалами адміністративної справи
за позовомОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2
до проНаціональної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 , в інтересах недієздаткої ОСОБА_2 з позовом до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними рішення та безддіяльність суб'єкта владних повноважень в особі інспектора ВРОМ ДТП майора поліції Васяновича Андрія Миколайовича;
- зобов'язати Національну поліцію України Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві закрити справу про адміністративне правопорушення та видалити з інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-комунікаційної системи "інформаціний портал Національної поліції України" автомобіль марки "MERSEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №320/11225/24 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване саттею 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно частин 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Частина 1 статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових
відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до підпунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір
- це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно правил визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за пунктом першим частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
За приписами статтею 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача із позовом стали дії патрульної поліції щодо затримання транспортного засобу позивача.
Згідно ст. 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, п'ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою
спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1102 затверджено Порядок тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання.
Відповідно до п.2 Порядку тимчасове затримання транспортного засобу проводиться поліцейським у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою - п'ятою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), статтями 122-5, 124, 126, частинами першою - четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, позовні вимоги в цій частині стосуються рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, а такі справи відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20, статті 286 КАС України та статті 288 КУпАП вирішуються місцевими загальними судами як адміністративними судами.
Крім того, статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно із частиною першою статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що приймаючи рішення щодо огляду та тимчасового затримання транспортного засобу поліцейські, дії яких фактично оскаржуються позивачем, здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, які підлягають оцінюванню на відповідність їх закону лише в контексті вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, в ході якого перевіряється законність та обґрунтованість вжитих заходів, дотримання порядку їх проведення. В сукупності оцінка таких дій є одним з критеріїв законності притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Оскаржувані позивачем дії відповідачів не є рішенням суб'єкта владних повноважень, за яким виникають негативні наслідки для особи в частині притягнення його в подальшому до адміністративної відповідальності, а тому не підпадають під визначення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративний позов не містить вимог, які б були підсудні окружному адміністративному суду, що за правилами частини 3 статті 21 КАС України зумовлювало би належність цього спору до підсудності Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Слід зазначити, що КАС України розмежовує поняття «предметна юрисдикція» та «територіальна юрисдикція», які регулюються різними процесуальними нормами. Однак, в чинній редакції КАС України, в тому числі статті 29 цього Кодексу, відсутня така підстава для передачі адміністративної справи як встановлення при відкритті провадження у справі, що така належить до предметної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) фраза встановленого законом викладена в частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
В даному випадку, спеціальною процесуальною нормою встановлена предметна підсудність справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Відтак, суд доходить висновку, що дана адміністративна справа має бути передана на розгляд місцевого загального суду як адміністративного суду за предметною підсудністю.
Статтею 25 КАС України встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи викладене та з метою дотримання правил підсудності справ суд вважає за необхідне передати адміністративну справу для розгляду до Печерського районного суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 29, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Передати адміністративну справу № 320/11225/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах недієздаткої ОСОБА_2 з позовом до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії на розгляд до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю.
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати (вручити) позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Білоноженко М.А.