про закриття провадження у справі
15 травня 2024 року Справа №826/15756/17
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Войтовича І.І.,
суддів Горобцової Я.В., Марича Є.В.,
при секретарі судових засідань - Гейко Н.Є.
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Зубчук О.Р.,
представника відповідача - Решетило С.В.,
представника відповідача - Шевченко Ю.А.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічне акціонерне товариство "БАНК "БОГУСЛАВ" про визнання протиправними та скасування рішень,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 (враховуючи подану заяву про збільшення позовних вимог, зміни підстав заявленого позову), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічне акціонерне товариство "БАНК "БОГУСЛАВ", у якому просить суд:
Визнати протиправним і скасувати Рішення Правління Національного банку України № 708-рш/БТ від 06 листопада 2017 року "Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ» до категорії неплатоспроможних".
Визнати протиправним і скасувати Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06 листопада 2017 року № 4928 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Визнати протиправним та скасувати Наказ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06 листопада 2017 року № 536 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Визнати протиправним і скасувати Рішення Правління Національного банку України № 774-рш від 30.11.2017 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ».
В обґрунтування поданого до суду позову позивач вказує що він є акціонером Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ» та власником 76,5343% акцій Банку. 20.09.2017 Акціонерне товариство «БАНК "БОГУСЛАВ» (далі - Банк) надав до НБУ План реструктуризації у новій редакції, затвердженій рішенням Правління Банку 18.09.2017 та рішенням Наглядової ради Банку від 19.09.2017. Зазначений План реструктуризації включав у собі також додаток № 7 - План капіталізації Банку (далі - «План капіталізації»), який є складовою частиною Плану реструктуризації. План реструктуризації був складений Банком з метою виконання заходів щодо оздоровлення та капіталізації Банку протягом 2017-2018 років, яких від Банку вимагав НБУ за результатом діагностичного обстеження Банку. План реструктуризації було погоджено НБУ. Згідно з Планом реструктуризації, протягом 2017-2018 років, включно, Банк зобов'язався забезпечити збільшення статутного капіталу на 150 мільйонів гривень, за рахунок коштів акціонерів та/або нових інвесторів. Зокрема, Планом реструктуризації передбачалось у жовтні 2017 року внесення до статутного капіталу 10 % від загальної суми докапіталізації, а саме 15 мільйонів гривень.
Згідно з п. 9 (1) ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» № 78-VIII (далі - «Закон № 78-VIII»), НБУ не відносить банки до категорії проблемних або неплатоспроможних з підстав, визначених, зокрема, у п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону № 2121-III, за умови подання банком до НБУ програми капіталізації/плану реструктуризації, складених у тому числі за результатами діагностичного обстеження та забезпечення виконання зазначених програм/планів у визначені в них строки. Зазначеною нормою, як і будь-яким іншим положенням чинного законодавства, не передбачено, що порушення проміжних етапів виконання планів капіталізації чи реструктуризації може призвести до незастосування до банку положень п. 9(1) ст. 8 Закон № 78-VIII.
Строком виконання Плану реструктуризації та Плану капіталізації Банку, з яким погодився НБУ, є 2018 рік включно. Банк вживав всі передбачені Планом реструктуризації заходи. Станом на 01.11.2017, не було у наявності будь яких обставин, які б слугували причиною для формування висновку про те, що Банк не здатний забезпечити виконання Плану реструктуризації та Плану капіталізації протягом 2017-2018 років.
Станом на 01.11.2017, не було у наявності будь яких обставин, які б слугували причиною для формування висновку про те, що через невиконання проміжного етапу Плану капіталізації завдавалась шкода інтересам вкладників та кредиторів Банку.
Позивач зазначив також, що НБУ проігнорувало показник розміру регулятивного капіталу Банку станом на 01.11.2017 у розмірі 37,3 млн. грн., необґрунтовано вказавши 30,5 млн. грн. станом на 01.11.2017 та не врахувавши що такий показник виник внаслідок коригування розрахунку регулятивного капіталу Банку самим НБУ.
Вказуючи на положення ч. 2 п. 1.1 Глави 1 Розділу II Інструкції Про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 відмічає, що регулятивний капітал кожного окремого банку є показником, який розраховується із співвідношення багатьох інших показників і залежить від суб'єктивного судження тих осіб, які здійснюють такий розрахунок. Відповідно, що саме лише формальне відхилення розміру регулятивного капіталу від нормативних вимог не може становити об'єктивного порушення інтересів вкладників та кредиторів банку, якщо такі порушення не підтверджується фактичними обставинами заподіяння шкоди, чи створення реальної об'єктивної загрози заподіяння шкоди інтересам вкладників та кредиторів банку. Банк неодноразово повідомляв НБУ, що він не згодний з коригуваннями розрахунку регулятивного капіталу Банку, які застосував НБУ за результатом діагностичного обстеження Банку. Як зазначено у Рішенні № 708, та НБУ вирішив віднести Банк до категорії неплатоспроможних на підставі пояснювальної записки та доповідної записки Департаменту банківського нагляду від 03.11.2017. При цьому, зазначені пояснювальна записка та доповідна записка є внутрішніми документами НБУ, складені службовцями НБУ, кваліфікація яких не відома та не підтверджена ніякими загальновизнаними методами.
Позивач також зауважив, що розрахунок регулятивного капіталу безпосередньо залежить від розміру статутного капіталу, що слідує з положень Глави 1 Розділу II Інструкції № 368 та зазначено самим НБУ у параграфі 5 Рішення № 708. Таким чином, розрахунок регулятивного капіталу Банку станом на 01.11.2017 безпосередньо залежав від того, що у 2017 р. НБУ не надав Банку згоду на здійснення капіталізації, таким чином унеможлививши збільшення статутного капіталу Банку на 15 млн. грн. до 01.11.2017. Зазначене підтверджується Листом НБУ до Банку № 20-0008/71776/БТ від 23.10.2017. ОСОБА_1 додав, що НБУ відмовив у здійсненні збільшення статутного капіталу Банку не на підставі відсутності у інвесторів коштів для збільшення статутного капіталу Банку, і не на підставі відсутності у інвесторів наміру здійснювати таке збільшення, а на суто формальних підставах - некомплектність документів.
Позивач вважає, що НБУ своїми односторонніми діями, використовуючи суб'єктивне судження службовців НБУ, кваліфікація яких не підтверджена загальновизнаними методами, ігноруючи намагання Банку захистити інтереси вкладників та кредиторів, сам створив умови, за яких було прийняте спірне Рішення № 708, чим була створена загроза інтересам вкладників та кредиторів Банку, оскільки з дня прийняття Рішення № 708 Банк припинив здійснення звичайної банківської діяльності, відповідно до ст. 36 Закону № 4452-VI.
Відтак, НБУ порушив положення п. 9 (1) ст. 8 Закону України № 78-VIII, відповідно до яких НБУ не мав права відносити Банк до категорії неплатоспроможних з підстав, визначених у п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки Банк подав до НБУ План реструктуризації, за яким передбачено збільшення статутного капіталу Банку на 150 млн. грн. протягом 2017-2018 років. Таким чином, станом на 06.11.2017 (дата прийняття Рішення № 708) не настав строк для формування висновку про виконання чи невиконання Плану реструктуризації. Згідно п. 1 Постанови Правління НБУ № 464 від 06.08.2014, мінімальний розмір статутного капіталу Банку мав становити 200 млн. грн. станом на 01.11.2017. Таким чином, розмір статутного капіталу Банку фактично перевищував на 10 млн. грн. мінімально необхідний розмір згідно вимог законодавства. Оскільки План реструктуризації було складено Банком та погоджено НБУ на підставі положень законодавства, зокрема Закону № 78-VIII, Закону № 2121-III та Інструкції № 368, мінімальний розмір регулятивного капіталу, який Банк був зобов'язаний мати станом на 01.11.2017, становив 37,3 млн. грн. Отже, 30,5 млн. грн. наявного регулятивного капіталу становило більше однієї третини 37,3 млн. грн., що унеможливлює застосування до Банку положень п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону № 2121-III навіть у разі, якщо б Банк не виконав План реструктуризації.
Позивач вказуючи на норми ч. 1 ст. 73 Закону № 2121-III, п. 3.2 Розділу 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим Постановою Правління НБУ № 346 від 17.08.2012, вважає неадекватним застосований захід впливу НБУ. НБУ не підтверджено наявності загрози інтересам вкладників та кредиторів Банку, додав, що НБУ при прийняті рішення №708 не було дотримано законодавчої процедури, віднесено Банк до категорії неплатоспроможних до спливу дії Плану реструктуризації, із застосуванням неадекватного та неспівмірного заходу впливу та реагування, вважає рішення таким, що прийнято передчасно.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв Рішення № 4928 та Наказ № 536 на підставі та на виконання Рішення НБУ № 708, відповідно до положень ст. 34 Закону № 4452-VI та ст. 76 Закону № 2121-III. Таким чином, Рішення № 4928 та Наказ № 536 є похідними від Рішення № 708 і не можуть вважатись законними якщо не є законним Рішення № 708.
Позивач переконаний, що оскаржувані Рішення №708, Рішення № 4928, Наказ № 536 та Рішення № 774 є незаконними, необґрунтованими, упередженими, нерозсудливими, дискримінуючими, такими, що прийняті передчасно та з порушенням головної мети банківського регулювання і нагляду, без дотримання балансу приватного та публічного інтересу.
08.12.2017, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі із визначенням порядку розгляду та призначенням попереднього судового засідання в порядку ст. 111 КАС України.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
23.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.05.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.
05.06.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу № 826/15756/17, справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів; розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 03 липня 2023 року о 09:30 год.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 06.05.2023 визначено складі колегії: головуючий суддя Войтович І.І., судді - Горобцова Я.В., Марич Є.В.
30.06.2023 відповідачем Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-2, ФГВФО) подано до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині оскарження рішень виконавчої дирекції №4928, №536 та рішення Правління НБУ №774.
03.07.2023 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв'язку з відпусткою судді. Наступне судове засідання призначено на 16.08.2023 року об 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
Національний банк України (далі - відповідач-1, НБУ) подав до суду 10.07.2023 відзив на позовну заяву, в задоволенні позову просив суд відмовити за необґрунтованістю, зазначає про набрання 23.05.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (від 13 травня 2020 року № 590-IX), яким доповнено до КАСУ ст. 266-1, вказує, що для суду під час оцінки законності оскаржуваних рішень така повинна ґрунтуватись на кількісних, якісних оцінках та висновках, зроблених НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за наслідками оцінювання останніми Планів реструктуризації, поданих ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ», оцінки статутного, регулятивного капіталів та інших нормативів, статистичної звітності Банку, та без надання судом своєї оцінки на основі власних чи інших переконань. Спірні рішення та наказ вважає законними.
16.08.2023 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв'язку з відпусткою судді Горобцової Я.В. Наступне судове засідання призначено на 03.10.2023 року об 13:00 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
03.10.2023 в підготовче судове засідання прибули: представник позивача Стрикаль О.В., представник відповідача-2 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В. та представник відповідача-1 НБУ Решетило С.В.
Третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічне акціонерне товариство "БАНК "БОГУСЛАВ" до суду не прибув, причина неявки суду не відома.
В ході проведення підготовчого судового засідання судом встановлено не отримання позивачем відзиву та клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині, враховуючи думки учасників процесу, судом на місці ухвалено про перерву.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 22.11.2023 об 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
18.10.2023 НБУ надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому наполягає на законності спірних рішень.
22.11.2023 в підготовче судове засідання прибули: позивач ОСОБА_1 , представник позивача Зубчук О.Р., представник відповідача-2 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В. та представник відповідача-1 НБУ Сокалюк Д.В.
В ході підготовчого судового засідання представник відповідача -2 ФГВФО заявила клопотання із проханням відкласти розгляд справи задля доповнення поданого клопотання про закриття провадження в частині у справі рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду.
Враховуючи позиції сторін та не отримання судом відповіді на відзив від позивача, судом оголошено перерву.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 13.12.2023 о 14:00 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
04.12.2023 через систему Електронний суд отримано від позивача відповідь на відзив, в якому позивач наполягає на позовних вимогах з підстав, аналогічних викладених в позовній заяві, додавши щодо пояснень стосовно розміру регулятивного капіталу Банку положення щодо Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні, схваленого постановою Правління НБУ від 02.06.2009 №135, формулу розрахунку даного капіталу, а також щодо дискреційних повноважень НБУ на прийняття рішення про віднесення банку до неплатоспроможних, позиції Верховного Суду з аналогічних спорів.
06.12.2023 через систему Електронний суд (12.12.2023 аналогічне поданому, отримано судом) отримано від позивача заперечення на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі в частині вимог, в якому ОСОБА_1 вказує на необґрунтованість останнього, вказує на суспільну значимість рішення в даній справі, наполягає, що не підлягають застосуванню положення Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX, оскільки вони вступають в колізію із актами вищої юридичної сили - нормами Конституції України та нормами ратифікованих Україною міжнародних договорів, зокрема Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому в даному випадку мають застосовуватись останні. Закриття провадження судом у справі, провадження в якій відкрите до набрання чинності Законом №590-ІХ буде суперечити конституційним принципам права на судовий захист, що додатково гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, засадам дії закону в часі, а також принципам правової визначеності та передбачуваності, що є недопустимим.
Позивачем 12.12.2023 подано відповідь на відзив (доповнення до раніше поданого) поданий відповідачем НБУ, в яких позивач посилаючись на ч.ч. 1 та 2 ст. 167 ГК, ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (Закон № 2121-III) вказує на наявності корпоративних прав, спірними рішеннями порушені права та інтереси позивача, передбачені ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна тощо, тобто порушення його корпоративних прав акціонера (учасника) господарського товариства. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 не тільки не обмежено право акціонера товариства на звернення до суду, а й викладено положення про те, що порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. Посилання відповідача на відсутність у позивача адміністративно-процесуальної дієздатності для оскарження в порядку адміністративного судочинства постанови Правління НБУ вважає безпідставним. Застосовуючи висновки Верховного Суду України при розгляді аналогічного спору у справі № 21-3739а16 від 27.06.2017 вважає, що посилання відповідача щодо неможливості скасування оскаржувано постанови НБУ, як акта індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом виконання, то воно є необґрунтованим, оскільки на підставі оскаржуваної постанови виникли правовідносини щодо впровадження тимчасової адміністрації та ліквідації Банку, які на даний час тривають. З аналізу норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону № 2121-III до суб'єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому норма статті 79 Закону № 2121-III сформульована у загальному вигляді - як наділення таких суб'єктів правом на оскарження рішень НБУ без конкретизації предмета оскарження. Крім того, зі змісту ст. 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" убачається, що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам. Можна вважати, що вона поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.
13.12.2023 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв'язку з відпусткою судді Горобцової Я.В. Наступне судове засідання призначено на 06.02.2024 року о 10:00 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
06.02.2024 в підготовче судове засідання прибули: позивач ОСОБА_1 , представник позивача Зубчук О.Р., представник відповідача-2 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В. та представник відповідача-1 НБУ Решетило С.В.
В ході підготовчого судового засідання, за клопотанням представника відповідача НБУ Решетило С.В. та за відсутності заперечень інших учасників процесу, судом на місці ухвалено здійснювати подальших розгляд даної справи у закритому режимі.
Вирішуючи клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, у зв'язку із поданим представником позивача клопотанням щодо підготування заперечень на клопотання та відсутності заперечень інших учасників, судом на місці ухвалено про перерву.
Наступне судове засідання призначено на 25.03.2024 о 13:15год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
20.03.2024 до суду надійшли додаткові докази від відповідача-2 ФГВФО щодо поданого клопотання про закриття провадження в частині позову, копію постанови ШАС від 15.11.2024 у справі №826/7432/17.
Судове засідання призначене на 25.03.2024 о 13:15 год, знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_2 на семінарських заняттях для підвищення кваліфікації.
Наступне судове засідання відбудеться 15.05.2024 о 13:15 год.
10.04.2024 позивачем подано заперечення на клопотання ФГВФО, зазначено про безпідставність клопотання, вважає, що відповідач-2 помилково посилається на підставу для закриття провадження на ч. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX, оскільки згідно із ч. 3, 4 ст. 5 ГПК єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку. Таким чином, ч. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» стосується саме проваджень в господарському судочинстві, наприклад про відновлення діяльності банку, про відшкодування шкоди, не в порядку визначеним цим законом тощо. В нашому ж випадку дана норма не може застосовуватись, оскільки справа розглядається в адміністративному судочинстві.
Вказуючи на п. 2, п. 5, п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX та ст. 266-1 КАС України, позивач зауважив, що в даній справі оскаржуються саме акти індивідуальної дії.
Покликаючись на положення ст. 2 та ст. 6 КАС України, правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 10.11.2020 у справі №826/22323/15, постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 826/4275/16 та від 15.07.2020 у справі № 826/2607/16, просить відмовити в клопотанні ФГВФО.
15.05.2024 в підготовче судове засідання прибули: позивач ОСОБА_1 , представника позивача Зубчук О.Р., представника відповідача-1 НБУ Решетило С.В., представника відповідача-2 ФГВФО Шевченко Ю.А.
Третя особа до суду не прибула, причина неявки не відома.
В ході підготовчого судового засідання судом, за відсутності інших клопотань, поставлено на вирішення клопотання відповідача -2 ФГВФО про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
Представник відповідача-2 ФГВФО в судовому засіданні уточнив, просить суд закрити провадження у справі за усіма заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 та посилаючись на висновки ШААС викладені у постанові від 15.11.2024 у справі №826/7432/17, провадження у даній справі просить суд закрити за п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Позивач та його представник проти клопотання відповідача-2 ФГВФО заперечували з підстав викладених в поданих до суду запереченнях та просили суд в задоволенні клопотання відмовити.
Представника відповідача-1 НБУ підтримав клопотання відповідача-2 ФГВФО.
Судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог рішення Правління Національного банку України від 13.02.2017 № 80-рш «Про здійснення діагностичного обстеження банків», AT «БАНК БОГУСЛАВ» 19.08.2017 було подано до Національного банку України План реструктуризації АТ «БАНК БОГУСЛАВ» за результатами діагностичного обстеження (рішення Правління Національного банку від 20.06.2017 №377-рш/БТ) згідно з вимогами Правління Національного банку України від 13.02.2017 № 80-рш «Про здійснення діагностичного обстеження банків» (далі -План реструктуризації), затверджений рішенням правління AT «БАНК БОГУСЛАВ» (протокол засідання від 27.11.2017 № 44) та рішенням наглядової ради AT «БАНК БОГУСЛАВ» (протокол засідання від 28.11.2017 № 107).
20.09.2017 AT «БАНК БОГУСЛАВ» було подано План реструктуризації у новій редакції, затвердженій рішенням правління AT «БАНК БОГУСЛАВ» (протокол засідання від 18.09.2017 № 57 та рішенням наглядової ради AT «БАНК БОГУСЛАВ» (протокол засідання від 19.09.2017 № 133-1) (далі - План реструктуризації-2), що включав План капіталізації AT «БАНК БОГУСЛАВ» на 2017-2018 роки (далі - План капіталізації).
29.09.2017 AT «БАНК БОГУСЛАВ» подав до Національного банку України пакет, документів щодо надання попередньої згоди Національного банку на капіталізацію банку за спрощеною процедурою на 150 000 000 грн. за рахунок нових внесків акціонерів та нових інвесторів.
10.10.2017 Національний банк України керуючись вимогами пункту 7 глави 1 розділу І Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306, 10.10.2017 повернув зазначений пакет AT «БАНК «БОГУСЛАВ» на доопрацювання.
В Національному банку України з 25.10.2017 на розгляді знаходився новий пакет документів AT «БАНК БОГУСЛАВ» від 24.10.2017 щодо надання попередньої згоди на капіталізацію AT «БАНК БОГУСЛАВ» за спрощеною процедурою на 15 000 000 грн. (збільшення статутного капіталу до 225 000 000 грн).
За пояснювальною запискою Департаменту банківського нагляду про віднесення ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ» (далі - АТ «БАНК БОГУСЛАВ») до категорії неплатоспроможних та доповідну записку від 03 листопада 2017 року № В/20-0010/98493/БТ вбачається, що із урахуванням визначених законодавчих строків, подання AT «БАНК БОГУ СЛАВ» пакету документів щодо надання попередньої згоди на капіталізацію АТ «БАНК БОГУСЛАВ» за спрощеною процедурою до Національного банку 25.10.2017 унеможливлює виконання протягом жовтня 2017 року передбаченого у поданому банком Плані реструктуризації збільшення статутного капіталу банку. До Національного банку України не надано підтвердження, що AT «БАНК БОГУСЛАВ» вжив достатніх та своєчасних заходів для збільшення статутного капіталу в строки, передбачені Планом реструктуризації 2, зокрема у Національного банку України відсутня інформація, щодо скликання загальних зборів AT «БАНК БОГУСЛАВ», необхідних для прийняття рішення про збільшення статутного капіталу.
За Планом реструктуризації 2 має відбуватись збільшення статутного капіталу у розмірі 135 млн. грн. протягом грудня 2017 року. Проте, у Національного банку України станом на 03 листопада 2017 року відсутня інформація стосовно джерел походження коштів інвестора ОСОБА_3 . Попередній пакет документів AT «БАНК БОГУСЛАВ» на отримання попередньої згоди Національного банку України на здійснення капіталізації за спрощеною процедурою, надісланий листом від 29 вересня 2017 року № 185/04, не відповідає вимогам пункту 2 глави 1 Розділу VIII Положення № 306 і у частині комплектності та змісту поданих документів про що Банку повідомлено листом Національного банку України від 10 жовтня 2017 року №27-0006/69415. Вказане може свідчити про недостатність та несвоєчасність, вжитих AT «БАНК БОГУСЛАВ» заходів, з метою виконання Плану реструктуризації 2 в частині збільшення статутного капіталу та відповідно досягнення заплановано- v розміру регулятивного капіталу Банку.
Відповідно, поданий Банком План реструктуризації 2 станом на 01 листопада 2017 року не виконаний та беручи до уваги зменшення розміру регулятивного капіталу AT «БАНК БОГУСЛАВ» до рівня, що становить менше однієї третини від мінімального розміру, установленого вимогами пункту 2.2 глави 2 розділу II Інструкції № 368, та незабезпечення виконання AT «БАНК БОГУ СЛАВ» Плану реструктуризації 2 у визначені строки, прийняття Правлінням Національного банку України рішення про віднесення AT «БАНК БОГУСЛАВ» до категорії неплатоспроможних є адекватним вчиненим AT «БАНК БОГУСЛАВ» порушенням і рівню загрози інтересам вкладників і кредиторів.
Як наслідок, розглянувши пояснювальну записку Департаменту банківського нагляду про віднесення ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ» (далі - АТ «БАНК БОГУСЛАВ») до категорії неплатоспроможних та доповідну записку від 03 листопада 2017 року № В/20-0010/98493/БТ, складену за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю AT «БАНК БОГУСЛАВ», Правління Національного банку України рішенням від 06 листопада 2017 року №708-рш/БТ , з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів AT «БАНК БОГУ СЛАВ», вирішено
- віднести AT «БАНК БОГУ СЛАВ» до категорії неплатоспроможних.
В рішенні №708 зазначено, що План реструктуризації 2 передбачає заходи для забезпечення необхідного рівня докапіталізації AT «БАНК БОГУСЛАВ» шляхом збільшення статутного капіталу AT «БАНК БОГУСЛАВ» на 150 млн. грн. протягом 2017-2018 років за рахунок коштів акціонерів та нових інвесторів, із яких відповідно до Плану капіталізації 15 млн. грн. акціонери мали внести протягом жовтня 2017 року. Відповідно до Плану капіталізації розмір регулятивного капіталу AT «БАНК БОГУСЛАВ» станом на 01 листопада 2017 року мав становити 37,3 млн. грн.
Згідно з даними форми статистичної звітності № 611.01 «Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції», поданої АТ «БАНК БОГУСЛАВ» до Національного банку України, станом на 01 листопада 2017 року розмір регулятивного капіталу AT «БАНК БОГУ СЛАВ» дорівнював 30,5 млн. грн., що є менше однієї третини від мінімального рівня, установленого пунктом 2.2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року № 368 (далі - Інструкція № 368). Згідно з вимогами Інструкції № 368 мінімальний розмір регулятивного капіталу банку, що отримав банківську ліцензію до 11 липня 2014 року, станом на 01 листопада 2017 року має становити 200 млн. грн. Банківська ліцензія АТ «БАНК БОГУСЛАВ» отримана 02 листопада 2011 року.
За результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається AT «БАНК БОГУСЛАВ» до Національного банку України, з використанням форми № 1Д «Баланс банку» станом на 01 листопада 2017 за рахунком 5004 «Незареєстрований статутний капітал» не обліковувалися внески до статутного капіталу AT «БАНК БОГУСЛАВ», за рахунком 5000 «Статутний капітал банку» обліковувалася сума в розмірі 210,0 млн. грн. Відтак, поданий План реструктуризації 2 у визначені в ньому строки AT «БАНК БОГУСЛАВ» не виконується.
Рішенням та Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.11.2017 № 4928 та № 536 від 06.11.2017 запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.
30.11.2017 рішенням Правління Національного банку України № 774-рш, розглянувши пропозицію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ» (далі - AT «БАНК БОГУСЛАВ»), викладену в листі від 27 листопада 2017 року № 40-23917/17, пояснювальну записку Департаменту банківського нагляду, вирішено
- відкликати банківську ліцензію та ліквідувати AT «БАНК БОГУСЛАВ».
Відповідно, вирішуючи отримане клопотання від відповідача ФГВФО, враховуючи позиції сторін, суд зазначає наступне.
Позивач ОСОБА_1 будучи акціонером Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ» та власником 76,5343% акцій Банку оскаржує у справі Рішення Правління НБУ № 708-рш/БТ від 06.11.2017 "Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ» до категорії неплатоспроможних", Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.11.2017 № 4928 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», Наказ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.11.2017 № 536 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» та Рішення Правління НБУ № 774-рш від 30.11.2017 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «БАНК БОГУСЛАВ». Виходячи із порушення майнових інтересів та покликаючись окрім згаданого вище, на ст. 2, ст. 6 КАС України, Конвенцію про захист прав та основоположних свобод, судову практику, наполягає на наявності у нього права на звернення до суду з даним позовом, застосування положень Закону № 590-IX вважає необґрунтованим, оскільки позивач оскаржує індивідуальні акти відповідачів та дана справа вирішується судом в адміністративному порядку.
Відповідач-2 ФГВФО застосовуючи положення Закону № 590-IX, ст. 266-1 КАС України, діюче законодавство та висновки Верховного Суду у справі № 826/20221/16, ШААС у справі №826/7432/17, виходячи з оскаржуваних позивачем у даній справі рішень та наказів Правління НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо віднесення АТ «БАНК БОГУСЛАВ» до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку, відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ», вважає, що такий спір не підлягає розгляду в судах жодної юрисдикції та є усі підстави для закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Викладену позицію ФГВФО підтримав відповідач-1 НБУ.
Суд зазначає, що за частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-щ від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист порушеного права має відповідати його змісту та характеру правопорушення, забезпечити його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Захист прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту таких прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на їх порушника.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинні забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як ї насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
В даній справі в обґрунтування позовних вимог позивач вказує та доводить на порушення відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. На думку позивача вказані дії відповідачів призвели до порушення його прав на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме акціями ПАТ «»БАНК БОГУСЛАВ» яких він має 76,5343%.
Відповідач ФГВФО та підтримана позиція якого також відповідачем НБУ, наполягають, що враховуючи внесені зміни до КАС України Закону № 590-IX, сталу судову практику, позивачем невірно обрано спосіб порушеного права, провадженні у справі слід закрити.
Суд зазначає, що на дату звернення позивача як акціонера неплатоспроможного Банку із позовом (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, зміну предмету спору) 04.12.2017 та 28.12.2017 діяв КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом № 2147-VIII від 03.10.2017.
Норми КАС України в зазначеній редакції не передбачали обмежень щодо вибору учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у адміністративному суді, порушення яких він пов'язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача, подальше внесення змін до КАС України та доповнення статті 266-1 новими частинами на цей висновок не впливають.
23 травня 2020 року набрав чинності Закон № 590-ІХ, пунктом 5 розділу І якого внесено зміни у статтю 266 КАС України та доповнено її статтею 266-1 КАС України.
Зокрема, ст.266-1 КАС України передбачено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.
Відповідно до ч. 1 наведеної норми Закону правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;
3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Згідно ч.7 ст.266-1 КАС України суд за результатами розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першої цієї статті, або окремих його положень;
2) стягнення з відповідача (відповідачів) коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним (незаконним) індивідуальним актом/рішенням, якщо така вимога заявлена позивачем одночасно з вимогою про визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення;
3) відмову в задоволенні позовних вимог (повністю або частково).
Водночас у частині 9 ст. 266-1 КАС України вказано, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень:
1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;
2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.
При цьому також зазначено, що суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку (ч.10 ст.266-1 КАС України).
З пояснювальної записки до проекту зазначеного Закону вбачається, що такі зміни мають за мету встановити рівновагу між приватними інтересами вкладників банків і суспільними інтересами у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку/їх ліквідації, що є реалізацією принципу пропорційності як складової верховенства права. У разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Сполученого Королівства, Республіки Молдови, Литовської Республіки). Дослідження міжнародного досвіду регулювання таких правовідносин свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав і механізмів повернення на ринок банку, щодо якого почалась процедура ліквідації.
Отже передбачена частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12 серпня 2015 року та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону № 4452-VI). Отже, законодавець встановив межі захисту суб'єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.
Та, внесені Законом № 590-ІХ зміни до КАС України, які набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання.
Отже, з прийняттям Закону № 590-ІХ не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (листопад 2017 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону № 590-ІХ у частині належного способу захисту не виникає.
За даною справою необхідно враховувати положення ч.3 статті 3 КАС України, якою визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, що відповідає припису частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший та другий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
За загальним правилом, за яким закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20 (пункт40)).
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ вказано, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-ІХ у часі тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-ІХ здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23 травня 2020 року, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.
Згідно пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 КАС України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої-десятої статті 266-1 КАС України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
Таке національне регулювання узгоджується із процедурою, передбаченою статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов'язань.
Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.
Відповідно, КАС України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту.
За загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76).
Разом з тим, законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді адміністративного суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 266-1 КАС України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом № 590-ІХ, реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 8 КАС України.
Враховуючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.
За даною справою підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ.
Враховуючи мету звернення позивача із даним позовом, задоволення вимог про визнання протиправним рішення Правління Національного банку України № 708-рш/БТ від 06.11.2017 про віднесення ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ» до категорії неплатоспроможних та рішення Правління Національного банку України від 30.11.2017 №774-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не здатне відновити позивачу право приватної власності на майно, а саме право власності на акції ПАТ «БАНК БОГУСЛАВ», та суперечитиме приписам п.3 ч.9 ст. 266-1 КАС України.
З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов'язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження в цій справі у повному обсязі на підставі пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.11.2017 №4928 та Наказу №536 щодо запровадження тимчасової адміністрації у АТ «БАНК БОГУСЛАВ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку суд зазначає, що ці рішення є обов'язковими лише для працівників банку, тобто є внутрішніми документами банку. Разом із цим, якщо у справі, учасником якої є Фонд та/або його уповноважена особа, суд установить, що оскаржуваний позивачем акт є внутрішнім документом банку, який не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку) і не спричиняє порушення будь-яких прав, сфера його застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку, то з огляду на правову природу такого акта він не може бути предметом судового розгляду.
Зазначена правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 квітня, 16 травня 2018 року у справах № 910/12294/16, 910/24198/16, 910/17448/16 відповідно та інших.
Фактично провадження у справі в частині позовних вимог спрямованих до Фонду не направлене на поновлення (і не здатне поновити) прав позивача незалежно від юрисдикції суду. Позивач в даній справі вказує про такі спірні Рішення такі як прийняті Фондом як похідні від рішення Правління НБУ №708-рш/БТ від 06.11.2017.
Колегія суддів вважає, що механізм закриття провадження у справі, який передбачений п.6 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-ІХ на виконання міжнародних договорів України, не суперечить КАС України та узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.
Також суд зазначає, що приписи Закону № 590-ІХ, які підлягають застосуванню в даній справі мають пряму дію в часі, не тягнуть відмову у задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди), та колегія суддів відповідно навела достатні підстави для закриття провадження у справі та залишила позивачеві можливість, захистити його права та законні інтереси у визначений законом спосіб.
Правова позиція суду узгоджується із висновками Шостого апеляційного адміністративного суду викладені у постанові від 15.11.2023 по справі № 826/7432/17, висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, та включно із висновками викладеними Верховним Судом у постанові від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16.
Суд враховує заперечення позивача та зазначає, що останні не спростовують висновки суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Згідно п. 10 ч. 2 ст. 180 КАС України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 2 ст. 183 КАС України).
В підготовчому судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду та повідомлено сторін про строки виготовлення повного тексту ухвали.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 181, 183, 238, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Задовольнити клопотання відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
2. Провадження в адміністративній справі - закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Головуючий суддя Войтович І.І.
Судді Горобцова Я.В.
Марич Є.В.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано складом суду 17.05.2024.