24 травня 2024 року Справа № 280/930/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 січня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини № НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - третя особа 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі по тексту - третя особа 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії, бездіяльність Відповідача щодо нерозгляду Рапортів позивача про звільнення з військової служби;
- зобов'язати Відповідача звільнити позивача з військової служби, враховуючи те, що протиправні дії Відповідача суперечать вимогам ст. 26 підпункту «г» частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та суперечать вимогам п.п. 233 - 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України і суперечать Інструкції про організацію виконання Положення";
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним неодноразово до начальника військової частини НОМЕР_2 , були подані рапорти разом з належним чином завіреними додатками з проханням звільнити його з проходження військової служби за сімейними обставинами, передбаченими абз. 14 пп. «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». На подані рапорти, відповідачем будь - яких рішень не прийнято, тим самим проігноровано вимоги позивача. Тому, позивач з такими діями відповідача не погоджується, змушений звернутись до суду з позовною заявою про захист своїх прав. Та просити суд встановити істину.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/930/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 31.01.2024 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Витребовано з Військової частини № НОМЕР_1 належно завірені копії всіх необхідних матеріалів по справі. Запропоновано учасникам справи надати у суду: докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, додаткові докази або пояснення; всі наявні в них документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; довіреності на представників; документи про правовий статус сторін, належним чином засвідчені копії документів у справу.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 02.02.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти заявлених позовних вимог, з наголошенням про те, що позовні вимоги є не обґрунтованими та безпідставними, з наступним посиланням на обставини, викладені у відзиві. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, письмових пояснень в порядку ст. 165 КАС України до суду не подали.
Станом на час розгляду справи відповіді на відзив та заперечення до суду не надійшло. Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_3 виданого Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області від 11.12.2001, карткою фізичної особи - платника податків від 12.10.1997, копії яких додані до матеріалів справи позивачем.
ОСОБА_1 з 14 травня 2022 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_4 від 02.05.2015, яке міститься в матеріалах справи.
ОСОБА_1 мав повно рідного брата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 09.04.1969 та НОМЕР_6 від 25.01.1972, що містяться в матеріалах справи.
ОСОБА_2 з 11.02.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та луганській областях, забезпечення їх здійснення в районах та в період здійснення зазначених заходів в м. Вугледар, Донецької області, м. Сєверодонецьк, Луганської області що підтверджується довідкою № 441 від 06.04.2023, копія якої міститься в матеріалах справи.
Крім того з 13.04.2022 ОСОБА_2 продовжив свою службу у військовій частині НОМЕР_7 , що підтверджується копією витягу з наказу № 103 від 13.04.2022 командира військової частини НОМЕР_7 ( по стройовій частині), який міститься в матеріалах справи.
06.01.2023 старший лейтенант командира взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_7 ОСОБА_2 , внаслідок переломів в ділянках голови та шиї, вибухова травма, що підтверджується копіями : витяг з наказу № 42 від 11.02. 2023 командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині), Актом проведення службового розслідування за фактом загибелі командира взводу спостереження п а технічних засобів розвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_7 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , в якому відтворені всі обставини та факти загибелі ОСОБА_2 . Відтворені всі відомості щодо ОСОБА_2 та висновки службового розслідування; витягом з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії з визначенням причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2165 від 10.05.2023. Документи містяться в матеріалах справи.
У зв'язку зі смертю брата при виконання обов'язку, щодо захисту Батьківщини, ОСОБА_1 неодноразово звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити з лав Збройних Сил України у зв'язку із сімейними обставинами (якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану)., при цьому надавши весь пакет документів, що підтверджував підстави звільнення, а саме належним чином посвідчені:
- Акт проведення службового розслідування за фактом загибелі командира взводу спостереження п а технічних засобів розвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_7 старшого лейтинанта ОСОБА_3 , в якому відтворені всі обставини та факти загибелі ОСОБА_2 . Відтворені всі відомості щодо ОСОБА_2 та висновки службового розслідування;
- Витяг з наказу № 42 від 11.02.2023 командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) в якому зазначено що 06.01.2023 ОСОБА_2 загинув від отриманих вибухових травм і його смерть новрізана з виконанням обов'язків військової служби;
- Витяг з наказу № 103 від 13.04.2022 командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині), в якому зазначено, що старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира взводу управління розвідувальної рити, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_8 ( по особовому складу) від 09 квітня 2022 року № 133 на посаду офіцера резерву 1 резервного взводу 12 запасної рити, вважати таким, що з 13 квітня 2022 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків Копі рапортів та документів позивачем додано до матеріалів справи.
Рапорти ОСОБА_1 не погоджені і не розглянуті командуванням військової частини НОМЕР_1 , з підстав неповноти пакету документів, що подані разом з рапортами.
Не погоджуючись з відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами другою - четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як вже встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1
У зв'язку з смертю брата (яка настала 06.01.2023), позивач звертався до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану).
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Як слідує з вищенаведених положень, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Так, чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути вказаний рапорт на звільнення. Крім того, відсутній чіткий визначений порядок розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця, що проходить службу за контрактом.
Проте Інструкція з діловодства в Збройних Силах України, затверджена наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів та надання відповіді по суті порушених питань.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Відтак, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , подав: командиру інженерно технічної роти в жовтні 2023 року, командиру військової частини НОМЕР_1 в жовтні 2023 року, Командиру військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2023, та Командиру військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2024. Всі рапорти містять інформацію про перелік відповідних документів доданих до них. В рапортах міститься вимога про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки його рідний брат загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно - правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.
За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Однак, як встановлено судом, командування військової частини НОМЕР_1 , де безпосередньо проходить службу позивач, не приймало будь-якого рішення щодо належного розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, отже допустило протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатом розгляду його рапорту.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання враховуючи те, що протиправні дії Відповідача суперечать вимогам ст. 26 підпункту «г» частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та суперечать вимогам п.п. 233 - 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України і суперечать Інструкції про організацію виконання Положення", наразі є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду даного рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, та про відмову в іншій частині позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суд позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 218,20 грн, а тому з урахування часткового задоволення позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 609,10 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 94, 241 - 246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) до Військової частини № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.14 «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 14 «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в розмірі 609,10 (шістсот дев'ять) грн 10 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини № НОМЕР_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24 травня 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький