27 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/2098/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову в призначені пенсії та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 16.12.2023 - дати виникнення права на призначенням пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3), що підтверджується відповідним посвідченням, а тому, на думку позивачка, вона як потерпіла від Чорнобильської катастрофи має право на призначення пенсії на пільгових умовах. В подальшому, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Проте, відповідачем надіслано повідомлення про відмову у призначенні пенсії. Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Через відділ документального забезпечення суду 30.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки не підтверджено проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки, а також зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.2003 до 31.12.2003 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 11.07.1988, оскільки інформація про зазначені періоди відсутня в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Також, представник відповідача наголосив, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду в Черкаській області.
Ухвалою суду від 01.05.2024 продовжено строк розгляду справи, застосовуючи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та залучено до участі у справі №240/2098/24 в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
22.05.2024 на електронну адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.2003 до 31.12.2003 згідно запису в трудовій книжці від 11.07.1988 серії НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5) відсутня інформація про трудові відносини в цей період.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.02.1994 позивачка має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Як свідчить копія паспорта, позивачу станом на 03.01.2024 (на момент звернення з відповідною заявою) виповнилося 54 років, що і слугувало підставою для звернення до управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та 09.01.2024 прийнято рішення №063550005547 про відмову у призначенні пенсії.
В зазначеному рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.2003 до 31.12.2003 згідно запису в трудовій книжці від 11.07.1988 серії НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відсутня інформація про трудові відносини за цей період. За наданими документами період роботи (проживання) особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 4 місяці 11 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію.
Листом від 12.01.2024 за №0600-0216-8/4396 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивачку про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, остання звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 5 частини 2статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Як вже зазначено судом вище, рішенням №063550005547 від 09.01.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.2003 до 31.12.2003 згідно запису в трудовій книжці від 11.07.1988 серії НОМЕР_1 , оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відсутня інформація про трудові відносини за цей період.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, періоди трудової діяльності здобуті до впровадження системи персоніфікованого обліку зараховуються до страхового стажу особи в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Водночас записами в трудовій книжці серії серії НОМЕР_1 від 11.07.1988 підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.01.2003 прийнята на посаду продавця згідно трудового договору №2 від 01.01.2003, зареєстрованого Овруцьким РЦЗ та звільнена з посади продавця за власним бажанням з 14.10.2004.
Отже, період роботи позивачки з 01.02.2003 по 31.12.2003 підтверджено записами її трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Суд також ураховує, що згідно з ч.1 ст. 15 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в ч.1 ст. 12 вказаного Закону.
Положеннями ст. 20 вищевказаного Закону передбачено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 ст. 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Із системного аналізу вказаних вище нормативно-правових актів висновується, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Крім того, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки працівник не може нести за це відповідальність.
З огляду на наведене, суд зазначає, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску), орган Пенсійного фонду України протиправно не зарахував період роботи позивачки з 01.02.2003 по 31.12.2003 до відповідного стажу, посилаючись на зазначені ним обставини, чим порушив право позивачки на призначення пенсії за віком.
Також, згідно оскаржуваного рішення встановлено, що в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно поданої заяви від 10.05.2023, відмовлено, оскільки період роботи (проживання) особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 4 місяці 11 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що до заяви про призначення пенсії позивачем додано: довідку про періоди проживання в населених пунктах, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення №3 від 02.01.2024 та копію посвідчення Серія НОМЕР_2 , виданого 11.02.1994.
Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області, №3 від 02.01.2024, позивачка дійсно з 26.04.1986 по 29.08.1988; з 01.04.1992 року і по даний час зареєстрована та постійно проживає у селі Можари Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року село Можари Овруцького району відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №807-IX від 17.07.2020 року територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенського району Житомирської області. Підстава для видачі довідки погосподарські книги сільської ради за 1986- 2023 роки.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII).
Копією посвідчення Серія НОМЕР_2 , виданого 11.02.1994, підтверджується, що позивач є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3). Пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення.
У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.
За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) НОМЕР_2 , виданого 11.02.1994, підтверджує той факт, що позивачка з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.
Враховуючи висновки Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, а також зважаючи на вказані обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену в рішенні №063550005547 від 09.01.2024.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.02.2003 до 31.12.2003 згідно запису в трудовій книжці від 11.07.1988 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву позивача від 03.01.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права ніж просив позивач, в цій частині позову суд відмовляє.
Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.
Питання відшкодування судового збору вирішується на підставі положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №063550005547 від 09.01.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.02.2003 до 31.12.2003 згідно запису в трудовій книжці від 11.07.1988 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
27 травня 2024 р.