Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
27 травня 2024 року Справа №200/3070/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.08.2022 по 04.10.2022, з 14.10.2022 по 02.11.2022, з 10.02.2023 по 14.02.2023, з 17.02.2023 по 14.03.2023 та з 05.05.2023 по 12.05.2023 та за період відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення, рекомендованої довідкою ВЛК від 13.03.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.08.2022 по 04.10.2022, з 14.10.2022 по 02.11.2022, з 10.02.2023 по 14.02.2023, з 17.02.2023 по 14.03.2023 та з 05.05.2023 по 12.05.2023, та за період відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення, рекомендованої довідкою ВЛК від 13.03.2023.
Ухвалою від 21.05.2024 позовна заява залишалася без руху та позивачу встановлювався десятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Вищевказаною ухвалою визначено, що строк звернення до суду у даній справі складає 3 місяці.
Крім вказаного, судом враховано, що відповідь про відрахування позивача зі списків особового складу з 11.07.2023 надавалась відповідачем листом від 14.10.2023, про що адвокат не заперечує.
Також суд враховано інформацію, що викладена в листі відповідача від 13.01.2024, де також зазначено про виключення позивача зі списків особового складу з 11.07.2023.
До суду із даним позовом представник позивача звернувся 17.05.2024.
Отже, судом констатовано пропуск позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Суд прийняв до уваги довготривалий термін перебування позивача на лікуванні, проте наголошує, що згідно доданих до позовної заяви документів позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 28.08.2022 по 04.10.2022, з 14.10.2022 по 02.11.2022, з 10.02.2023 по 14.02.2023, з 17.02.2023 по 14.03.2023 та з 05.05.2023 по 12.05.2023.
Зі списків особового складу позивач виключений з 11.07.2024, про що представнику позивача надавались відповіді від 14.10.2023 та 13.01.2024 та, як зазначено судом вище, до суду із даним позовом звернувся 17.05.2024.
З огляду на встановлені обставини в даній позовні заяві, а саме тривалий перебіг часу між фактичним моментом, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та поданням даної позовної заяви до суду, суд дійшов висновку, що представником позивача не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду, що унеможливлює вирішення питання про поновлення останнього.
Позивачу запропоновано усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог, вказавши про причини, які унеможливили своєчасно звернутись до суду із даним позовом після ознайомлення позивача із наказом про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , додавши докази поважності причин його пропуску.
24 травня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Мандрика про поновлення строку звернення до суду.
В цій заяві представник позивача не зазначив будь яких поважних підстав, що завадили позивачу своєчасно звернутись до суду із даним позовом. Заява містить посилання на Конституцію України, рішення Конституційного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини, постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, Указ Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ).
При цьому представником позивача не наведені поважні обставини пропуску строку звернення до суду в розумінні КАС України.
Щодо посилання на введення режиму воєнного стану.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строку дії воєнного стану в Україні продовжений та діє по теперішній час.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній в Постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22.
Відтак, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку за відсутності відповідних обґрунтувань.
Одночасно суд враховує висновок викладений у Постанові Верховного суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 де зазначено :«Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.»
Зі змісту наведених у клопотанні обставин не вбачається, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Мотиви і аргументи, які вказані представником позивача в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, не можуть розцінюватися як поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом без надання відповідних доказів.
Крім вказаного судом встановлено, що позивач звертався із аналогічним позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду (справа №400/3375/24).
Ухвалою від 16.04.2024 у справі №400/3375/24 суд залишав позовну заяву без руху та надав строк для усунення її недоліків - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року позовну заяву повернуто. Підставою повернення вказано не подання до суду позивачем та/або його представником заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначеними в ній поважними причинами його пропуску, тобто такими, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, не подав доказів на підтвердження наявності таких причин.
Щодо решти посилань позивача, суд зазначає наступне.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини розмежував поняття формалізм та надмірний формалізм. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ. Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.
Запроваджений в КАС України інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.
Крім того, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У деяких рішеннях ЄСПЛ наголошується, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин; при цьому, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109 ).
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Підсумовуючи викладене, на думку суду, у поданій заяві про поновлення пропущеного процесуального строку від 24.05.2024, представником позивача не наведені поважні обставини пропуску строку звернення до суду в розумінні КАС України, викладені нормативні висновки Верховного Суду, національного законодавства та ЄСПЛ, не є підставами для поновлення строку звернення до суду.
Так поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Позивачем на підтвердження зазначених обставин належних та відповідних доказів не надано.
У Рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а тому не реалізація цього права є наслідком його власної поведінки.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З урахуванням усього викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку на звернення до суду. Одночасно суд наголошує, що позивач не позбавлений права на звернення до суду за оскарженням порушеного права, але таке звернення має бути в межах процесуальних строків встановлених законом.
Таким чином, суд констатує, що недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини п'ятої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Отже, позовну заяву належить повернути.
На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Мандрика Владислава Володимировича від 24.05.2024 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Буряк