27 травня 2024 р.Справа № 160/13082/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії,-
21.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому позивач просить суд:
- зобов'язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії з припинення арешту нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 31995312101, Загальна площа (кв.м): 16927.3, Номер об'єкта в РПВН: 11420925), власником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», що був накладений у межах виконавчого провадження 54607483.
Згідно з положеннями частини 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою-шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Оскільки 25.05.2024-26.05.2024 були вихідними днями, суд на підстави положень ч.6 ст.120 КАС України вирішує питання про відкриття провадження у справі в перший робочий день - 27.05.2024.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Поряд із цим, частиною 1 статті 74 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 року №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
Наведена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постановах від 05.06.2019 по справі № 805/1569/17 та від 11.03.2020 по справі №803/1485/17.
Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, статтею 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з частиною 1 статті 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Порядок розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ГПК України, регламентований положеннями статті 342 ГПК України.
За приписами частини першої статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що законом встановлено процедуру оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби, а саме скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу виконавчої служби, стороною по справі подається до суду, який видав виконавчий документ.
Суд звертає увагу, що предметом заявленого до розгляду спору є зобов'язання відповідача вчинити дії з припинення арешту нерухомого майна, що був накладений у межах виконавчого провадження 54607483. При цьому, будь-яких вимог про оскарження дій/бездіяльності/рішення відповідача адміністративний позов не містить.
З матеріалів позову вбачається, що 01.09.2017 Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження 54607483 з примусового виконання судового наказу №904/6744/17 господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2017 про стягнення з НВ ТОВ "Океанмаш" на користь АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів в сумі 4745298,49 грн, у якому: Стягувач: АТ КБ “ПриватБанк”; Боржник: НВ ТОВ "Океанмаш". 01.09.2017 в межах виконавчого провадження 54607483 державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника.
В подальшому, 29.04.2019 виконавче провадження 54607483 було закінчено, а виконавчий документ повернуто Банку через відсутність у боржника будь-якого майна на яке можна звернути стягнення на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, з ЄДРСР вбачається (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67848804), що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 у справі №904/6744/17 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м. Київ до Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Океанмаш» м. Дніпро про стягнення суми боргу зі сплати кредиту в розмірі 3495158 грн. 44 коп., заборгованості зі сплати процентів в розмірі 753012 грн. 48 коп., штрафу в розмірі 427000 грн., а саме:
- стягнуто з Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Океанмаш» м. Дніпро на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м. Київ суму боргу зі сплати кредиту в розмірі 3495158грн.44коп., заборгованість зі сплати процентів в розмірі 753012 грн. 48 коп., штраф в розмірі 427000 грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 70127 грн. 57 коп.;
- постановлено видати наказ після набрання чинності рішенням;
- відмовлено в задоволенні клопотання про вжиття заходів із забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу, а саме - будівлі та споруди, що знаходяться за адресою 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 32.
Тобто, дії щодо незняття/неприпинення арешту з майна позивача, про зобов'язання зняття якого він просить в цьому адміністративному позові, були вчинені державним виконавцем в межах виконавчого провадження №54607483 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 у справі №904/6744/17.
Оскільки позивач фактично звернувся із позовом до суду про зобов'язання органу державної виконавчої служби вчинити дії в рамках виконавчого провадження №54607483, відкритого на підставі судового рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним в постановах від 30 червня 2015 року у справі № 21-278а15, від 1 грудня 2015 року у справі №21-3404а15 та від 8 листопада 2016 року у справі №21-5539а15, які також були підтримані Верховним Судом в ухвалі від 26 лютого 2018 року у справі №425/2596/17 (провадження №К/9901/26295/18).
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі №906/530/17, від 17.10.2018 у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16, від 10.04.2019 у справі №908/2520/16, від 05.06.2019 у справі № 911/100/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
При цьому, частиною 7 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вищенаведеної норми суд роз'яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому ГПК України.
Керуючись статтями 19, 170, 242, 248, 256 КАС України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачам разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.
Суддя І.В. Юхно