27 травня 2024 року Справа № 160/7873/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/7873/24 за позовом ОСОБА_1 до Військовій частині НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військовій частині НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. "г" п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відповідно рапорту від 06.02.2024 р. як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою - ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. "г" п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відповідно рапорту від 06.02.2024 р. як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою - ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. "г" п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відповідно рапорту від 06.02.2024 р. як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою - ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Ухвалою суду від 29.03.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 29.03.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:
- рапорт від 06.02.2024р. про звільнення позивача;
- відомості/інформацію, що послугувала підставою для відмови звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. "г" п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» відповідно рапорту від 06.02.2024 р. як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами;
- рішення/листи-відмови відповідача здійснені відносно позивача на його рапорт про звільнення від 06.02.2024р.;
- всі наявні докази щодо суті спору.
18.04.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 27.05.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування адміністративного позову позивач посилається на те, що він подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставинами, а саме: необхідність здійсненням постійного догляду за близькою родичкою гр. ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду.
Однак, за результатами розгляду поданого позивачем рапорту, командиром військової частини було встановлено, що позивачем не додано жодних матеріалів, із суті яких можливо було б встановити ступінь споріднення із громадянкою ОСОБА_2 .
Такі дії щодо відмови у задоволенні поданого рапорту від 06.02.2024 року, позивач вважає протиправними, оскільки наявність факту, що у ОСОБА_2 15.01.1947 р. немає інших близьких родичів, окрім нього, є те, що її чоловік - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 її сини, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уродженці м.Сніжне, Донецької області, тривалий час проживали на території рф, та померли ІНФОРМАЦІЯ_2 і 23.10.2000р. відповідно.
Позивач зазначає, що необхідність догляду підтверджується письмовими показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 30.08.2023 р. про те, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 з 2011 р. по теперішній час. У зв'язку із захворюванням, останні чотири роки майже самостійно не пересувається, має вади щодо пам'яті. Останні чотири роки за нею доглядає та допомагає ОСОБА_1 .
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
До суду надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволені позову у повному обсязі.
В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про
військовий обов'язок і військову службу» визначено такі підстави для
звільнення з військової служби:
абзац 4 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
абзац 7 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В свою чергу, позивачем було подано рапорт, до якого не додано жодних матеріалів, із суті яких можливо було б встановити ступінь споріднення із громадянкою ОСОБА_2 .
Як наслідок, жодна з вище перелічених норм права не підлягає застосуванню у правовідносинах, що склалися.
Зважаючи на вищевикладене, у військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до його рапорту та доданих до нього матеріалів.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 наразі проходе військову службу за контрактом на посаді стрільця першого відділення, першого взводу, четвертої стрілецької роти у в/ч НОМЕР_1 .
У позовній заяві позивачем зазначено, що він має близьку родичку ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Висновком ЛКК №96/1 від 12.12.2023 р. (Діагноз: Захворювання лівої молочної залози р Т2Т1М0, стадія ІІ після курсу НГТ, оперативного лікування, ІХС: дифузний кардіосклероз СН ІІА, гіпертонічна хвороба II ст., ризик 2.
Також, зазначає про те, що у ОСОБА_2 15.01.1947 р. немає інших близьких родичів, окрім позивача, тому що її чоловік - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 її сини, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уродженці м.Сніжне, Донецької області, тривалий час проживали на території рф, та померли ІНФОРМАЦІЯ_2 і 23.10.2000 р. відповідно.
Так, маючи намір звільнитися з військової служби, 06.02.2024 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а; саме: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
20.02.2024 року у відповіді за №2/24-284 в/ч на рапорт позивача від 06.02.2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, позивачу було повідомлено про те, що ним було подано рапорт, до якого не додано жодних матеріалів, із суті яких можливо було б встановити ступінь споріднення із громадянкою ОСОБА_2 , та як наслідок, жодна із відповідних норм права не підлягає застосуванню у правовідносинах, що склалися.
Зважаючи на вищевикладене, у Військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до його рапорту від 06.02.2024 року та доданих до нього матеріалів.
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби :
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 наразі проходе військову службу за контрактом на посаді стрільця першого відділення, першого взводу, четвертої стрілецької роти у в/ч НОМЕР_1 .
Щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача, яким визнано відсутність підстав для звільнення з військової служби позивача у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, суд зазначає про таке.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено такі підстави для звільнення з військової служби:
абзац 4 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
абзац 7 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідності до абз. 6 п.п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
Отже, необхідною умовою для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Лише за наявності відповідних обставин та вказаних умов особа може бути звільнена через вказані сімейні обставини на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII, зокрема у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Водночас, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи:
- подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру;
- розгляд рапорта про звільнення;
- прийняття наказу щодо звільнення зі служби.
Матеріалами справи підтверджується, що 06.02.2024 року позивачем було подано до в/ч рапорт від 06.02.2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Однак, до вказаного рапорту від 06.04.2024 року позивачем не було долучено належних та допустимих доказів із суті, яких можливо було б встановити ступінь споріднення позивача із громадянкою ОСОБА_2 , яка потребує стороннього догляду. Дана обставина позивачем під час розгляду справи по суті не заперечувалася.
При цьому суд звертає увагу, що під час подання рапорту позивачем не подано документів стосовно інших осіб, які можуть здійснювати догляд за громадянкою ОСОБА_2 .
Слід вказати, що у позові позивач зазначає, що у ОСОБА_2 15.01.1947 р. немає інших близьких родичів, окрім позивача, тому що її чоловік - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 її сини, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уродженці м. Сніжне, Донецької області, тривалий час проживали на території рф, та померли ІНФОРМАЦІЯ_2 і 23.10.2000 р. відповідно.
Також, у позові зазначено, що необхідність догляду підтверджується письмовими показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 30.08.2023 р. про те, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 з 2011 р. по теперішній час, у зв'язку із захворюванням, останні чотири роки майже самостійно не пересувається, має вади щодо пам'яті. Останні чотири роки за нею доглядає та допомагає ОСОБА_1 .
Однак, такі доводи позивача не спростовують наведених вище судом висновків та доводів, щодо відсутності доказів, з яких можна встановити ступінь споріднення позивача та гр. ОСОБА_2 , а також не надано доказів щодо інших осіб, які можуть здійснювати догляд за громадянкою ОСОБА_2 .
Суду не надано достатніх доказів, які спростували б твердження відповідача щодо ненадання позивачем жодних матеріалів, із суті яких можливо було б встановити ступінь споріднення позивача із громадянкою ОСОБА_2 , а також доказів щодо наявності/не наявності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за громадянкою ОСОБА_2 .
Отже, на переконання суду позивачем до рапорту на звільнення не надано доказів щодо спорідненості між позивачем та гр. ОСОБА_2 , а також доказів того, що позивач є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за вказаною особою.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Доводи позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність непогодження відповідачем звільнення його з військової служби.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позову ОСОБА_9 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, без задоволення.
Щодо розподілу судових витрат.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військовій частині НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач : Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 27.05.2024 року.
Суддя В.В. Ільков