27 травня 2024 рокуСправа №160/10781/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про стягнення пенсії
25.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області недоодержану пенсію ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 265 639,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є дружиною померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії. Позивач вважає, що вона, як дружина покійного військового пенсіонера, має право згідно з частиною 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на одержання сум пенсії, що підлягали йому виплаті і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Однак, листом від 19.03.2023 року відповідачем відмовлено у виплаті недоотриманої суми пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_2 . Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
29.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Як встановлено судом, відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження у цій справі разом із позовом з додатками- 25.04.2024 та 29.04.2024 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного повідомлення.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 12.10.2023 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 12.12.2023 року Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 160/6830/22, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 довідки від 25.11.2021 року № ФД93472 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії з 01.04.2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі № 160/4639/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 з 01.08.2022 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням виплачених сум.
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 14.02.2024 року, в якій просила виплатити їй суму пенсії, що підлягала виплаті пенсіонеру з числа військовослужбовців ( ОСОБА_2 ), яка залишилася недоодержаною, у зв'язку з його смертю.
Листом від 19.03.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 14.02.2024 року та зазначено, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата якої припинена з 01.01.2024 у зв'язку зі смертю.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 160/6830/22 доплата пенсії ОСОБА_2 за період з 01.04.2019 по 31.08.2022 складає 239639,60 грн.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі № 160/4639/23 доплата пенсії ОСОБА_2 за період з 01.08.2022 по 31.08.2023 складає 26000,00 грн.
Нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішенням суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
Питання щодо отримання доплати пенсії за рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 160/6830/22 та від 13.04.2023 у справі № 160/4639/23 маєте право вирішити в судовому порядку.
Іншого чинним законодавством не передбачено.
Позивач вважаючи таку відмову у виплаті недоодержаної пенсії її померлого чоловіка протиправною звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Відповідно до частини 3 цієї статті, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 №3-1затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Абзацом 3 пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402, передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Відповідно до абз. 1 п. 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім'ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.
Таким чином, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті.
Поряд із цим, у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя".
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-VI та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-ІV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Таким чином, аналіз наведених норм у їх сукупності свідчить, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ч. 1 ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Судом встановлено, що позивач звернулася до пенсійного органу у встановлений законодавством строк із заявою в порядку статті 61 Закону №2262-ХІІ.
Разом із тим, відповідач відмовив позивачу у виплаті недоотриманої її чоловіком сум пенсії вказавши, що для отримання коштів, нарахованих на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду, їй необхідно звернутися до суду.
Проте, відповідні посилання пенсійного органу суд вважає необґрунтованим, оскільки позивач звернулася щодо виплати їй недоотриманої пенсії її померлого чоловіка відповідно до статті 61 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив у виплаті позивачу пенсії нарахованої, але не виплаченої її померлому чоловіку, оскільки стаття 61 Закону №2262-ХІІ покладає на органи Пенсійного фонду України обов'язок із виплати суми пенсії, що підлягала виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю.
Разом із тим, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення суми пенсії на користь позивача, враховуючи те, що у відповідача існує обов'язок виплати такої пенсії.
У постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю територіального управління Пенсійного фонду України, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Тому, як наслідок, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу відповідно до статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суму пенсії, що підлягала виплаті згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 160/6830/22 та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі № 160/4639/23, та залишилася недоодержаною у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача у відповідності до ст. 9 КАС України та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови виплатити ОСОБА_1 , як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , відповідно до статті 61 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суми пенсії, що підлягала виплаті, та залишилася недоодержаною у зв'язку з смертю ОСОБА_2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , відповідно до статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суми пенсії, що підлягала виплаті згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №160/6830/22 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі №160/4639/23 та залишилася недоодержаною ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом між позивачем та адвокатом Панченко Ольгою Михайлівною укладено Договір про надання правничої допомоги №04-04/24 від 08.04.2024 року.
Суд вказує, що п. 2.3.5. Договору, встановлено обов'язок клієнта своєчасно оплачувати послуги Адвоката в розмірі та в строк, погоджені у додаткових угодах до цього Договору.
З матеріалів справи видно, що також між позивачем та адвокатом Панченко Ольгою Михайлівною укладено Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги №04-04/24 від 08.04.2024 року.
Пунктом 3 Додаткової угоди встановлено, що вартість послуги орієнтовно складає 10 000 грн.
Правнича допомога надається без попередньої оплати.
Пунктом 4 Додаткової угоди встановлено, що оплата здійснюється до 01.08.2024 року після підписання акта прийняття виконаних послуг, в якому визначається остаточна вартість послуги залежно від її обсягу.
Тобто, виходячи з умов пункту 3 та 4 Додаткової угоди, слід дійти висновку, що кошти саме за правову допомогу, які надані в межах Договору про надання правничої допомоги №04-04/24 від 08.04.2024 року, сплачується лише після підписання акта прийняття виконаних послуг, в якому визначається остаточна вартість послуги залежно від її обсягу.
Втім, суд вказує, що представником позивача не було надано до суду відповідних доказів, а саме: акта прийняття виконаних послуг, в якому визначено остаточну вартість послуги залежно від її обсягу.
Відтак, на думку суду у матеріалах справи відсутні докази надання юридичних послуг адвокатом Панченко Ольгою Михайлівною позивачу на суму 10 000,00 грн.
Отже, суд доходить висновку про необґрунтованість витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем непідтверджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. під час розгляду цієї справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як встановлено судом позивачем заявлено вимогу майнового характеру та подано до суду вказану позовну заяву за допомогою системи «Електронний суд», а отже позивачу необхідно було сплатити судовий збір за дану позовну заяву у розмірі 2 125,12 грн.
В свою чергу, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 2 656,40 грн., а отже позивачем переплачено судовий збір на 531,28 грн.
З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 2 125,12 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про стягнення пенсії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови виплатити ОСОБА_1 , як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , відповідно до статті 61 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суми пенсії, що підлягала виплаті, та залишилася недоодержаною у зв'язку з смертю ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , відповідно до статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суми пенсії, що підлягала виплаті згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №160/6830/22 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі №160/4639/23 та залишилася недоодержаною ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2 125,12 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський