про повернення позовної заяви
24 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4826/24
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,
ОСОБА_1 (із врахуванням нової редакції адміністративного позову) звернувся з позовом до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови від 01.01.2024, винесеної старшим державним виконавцем Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Васенько В.Р. у виконавчому провадженні №27455160 про стягнення виконавчого збору в сумі 10 369,60 доларів США.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено 10-денний строк на усунення недоліків з моменту отримання зазначеної ухвали, шляхом подання до суду: 1) нової редакції адміністративного позову (як для суду, так і для відповідача), яка міститиме відомості щодо наявності електронного кабінету в учасників справи та представника позивача; 2) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка міститиме інші докази поважності причин його пропуску.
Копію ухвали судді від 07.05.2024 про залишення позовної заяви без руху направлена на представнику позивача засобами системи «Електронний суд» та доставлена в електронний кабінет 08.05.2024, відповідно строк для усунення недоліків позовної заяви, з врахуванням вихідних днів, встановлено по 20.05.2024 включно.
20.05.2024 на адресу суду надійшов лист представника позивача на виконання ухвали суду від 07.05.2024, до якого було долучено нову редакцію адміністративного позову та клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Суд зауважує, що нова редакція адміністративного позову містила повне найменування відповідача та відомості щодо наявності електронного кабінету в представника позивача та відповідача, однак відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету власне в позивача не зазначено.
При цьому, суд звертає увагу, що вимога щодо вказання відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету сторін не ставиться в залежність від обов'язку учасника справи мати такий кабінет, а відтак є імперативною, відповідно зазначена вимога представником позивача не виконана.
Подане клопотання про поновлення строку для подачі адміністративного позову містило наступні підстави визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду та необхідності поновлення такого строку (окрім тих, що вже визнавались судом в ухвалі від 07.05.2024 неповажними):
- позивач був впевнений, що в нього відсутні боргові зобов'язання по виконавчому листу № 2-279 від 21.05.2011, виданому Нововолинським міським судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь ПАТ « Сведбанк» 103696,01 доларів США, правонаступник ТзОВ « Факторингова компанія « Вектор Плюс», у зв'язку з їх повним виконанням, оскільки 28.02.2024 на адресу боржника приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо П.Є. направлено поштове відправлення № 0600092014190, з якого стало відомо, що 23.02.20204 року ним винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до заяви ТзОВ « ФК « Вектор Плюс» на підставі пункту 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та припинені всі арешти майна та коштів боржника;
- 04.03.2024 позивач виїхав за межі України та на даний час продовжує перебувати в Польщі;
- 04.04.2024 року, представник позивача адвокат Явтушенко І.В. змушена була взяти відпустку з
- з 12.04.2024 по 26.04.2024 за сімейними обставинами - у зв'язку з проведеною операцією та перебуванням доньки представника з 12.04.2024 по 16.04.2024 в хірургічному відділенні КНП «Нововолинська центральна міська лікарня», а потім для продовження призначеного лікування вдома з 17.04.2024 по 26.04.2024 - представник позивача не мала змоги перебувати на робочому місці і лише 29.04.2024 продовжила підготовку позовної заяви та подала її до суду;
- позивач звернувся до відповідача з метою досудового врегулювання спору та надав своє правове обґрунтування незаконності винесеної постанови, виходячи з норм матеріального права передбаченого Законом України « Про виконавче провадження», а відтак, строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження визначений частиною четвертою статті 122 КАС України та становить три місяці, відповідно такий строк позивачем (представником позивача) не пропущено.
Стосовно поданого клопотання та викладених в даному клопотанні обґрунтувань, суд зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19.
Суд зазначає, що КАС України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду дій державного виконавця, при цьому стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Так, відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3 - 9).
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного суду від 13.03.2019 року № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).
Отже в даному випадку для обчислення строку звернення до адміністративного суду слід керуватися нормами КАС України та застосовувати десятиденний строк звернення до суду.
Як вказував суд в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 07.05.2024 представник позивача в позовній заяві ствердила, що 13.03.2024 після ознайомлення з матеріалами ВП №27455160 стало відомо про повернення виконавчого листа за заявою стягувача, а також про те, що 01.01.2024 старшим державним виконавцем винесено постанову № 27455160 про стягнення виконавчого збору в зазначеному розмірі, таким чином саме з цієї дати стороні виконавчого провадження стало відомо про оскаржувану постанову.
Водночас, судом зауважено, що договір про надання правової допомоги №65 між позивачем та представником укладено 29.02.2024, та тією ж датою видано ордер на надання правничої допомоги №1086455 на право представництва інтересів у Володимирському ВДВС у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, однак адвокатський запит до відповідача подано лише 08.03.2024 (на 9 день після укладення договору), і, при цьому, вказаний запит вже містив інформацію про наявність виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору після повернення ТзОВ «ФК «Вектор Плюс» виконавчого документа №2-279-11 від 31.05.2011 за його заявою, що свідчить про обізнаність позивача щодо наявності оскаржуваної постанови від 01.01.2024 станом на 29.02.2024.
При цьому, з автоматизованої системи виконавчих проваджень (ненадання / несвоєчасне надання позивачем доступу до якого власному представнику не може вважатись обґрунтованим ) вбачається, що усі постанови у виконавчому проваджені №27455160 наявні та своєчасно направлялися позивачеві за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Таким чином, станом на 29.02.2024 - дату, коли позивач (як про це зазначає представник в клопотанні про поновлення строку) звернувся до представника для отримання консультації, позивач міг достеменно знати про існування відкритого виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору, в той час як із позовом до суду позивач (представник позивача) звернувся лише 30.04.2024 (дата направлення позовної заяви до суду з ПВЗ).
Додатково суд вважає за необхідне вказати, що подання представником позивача 13.03.2024 (тобто вже з пропуском 10-денного строку на звернення суду) заяви про скасування постанови про стягнення виконавчого збору на ім'я начальника Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції свідчить виключно про фактичне намагання поновити пропущений строк звернення до суду.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами.
З огляду на наведене суд вважає, що наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем (представником позивача) не доведено та судом з матеріалів позовної заяви не встановлено.
Враховуючи означені вище приписи, суд зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, що обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 45 рішення від 28.10.1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії2; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Водночас, слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
За таких обставин, обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в клопотанні представника позивача про поновлення строків, не приймаються судом в якості поважності причин пропущеного строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За приписами пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві: якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи не визнання судом поважними підстави пропуску строку звернення позивача з даним позовом до адміністративного суду, а також з огляду на неповне усунення недоліків позовної заяви (не зазначено відомості про наявність / відсутність електронного кабінету в позивача), позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
В задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя В.В. Дмитрук