24 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2947/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо неприйняття рішення про звільнення з військової служби; зобов'язання відповідача задовольнити рапорт від 11.01.2024 та звільнити з військової служби у запас шляхом виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі п-п “Г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 , був призваний до військової служби під час загальної мобілізації у зв'язку із веденням військового стану в Україні з 25 лютого 2022 року. Проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
11 січня 2024 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, а саме за ОСОБА_2 .
Листом від 01 лютого 2024 року № 108 відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби з причини відсутності документів, що підтверджують факт здійснення військовослужбовцем постійного сторонього догляду за особою, яка його потребує. Рекомендовано повторно звернутися з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 по команді та додати наступні документи, що підтверджують факт здійснення сторонього догляду: рішення про надання соціальних послуг, довідку про призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без проведення підприємницької діяльності на професійній основі.
На думку позивача відповідач необґрунтовано відмовив йому у звільненні з військової служби, чим порушив права та законні інтереси, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В наданий судом строк відповідач відзиву на позов не надав.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , був призваний до військової служби під час загальної мобілізації у зв'язку із веденням військового стану в Україні з 25 лютого 2022 року. Проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
11 січня 2024 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, а саме за ОСОБА_2 .
Листом від 01 лютого 2024 року № 108 відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби з причини відсутності документів, що підтверджують факт здійснення військовослужбовцем постійного сторонього догляду за особою, яка його потребує. Рекомендовано повторно звернутися з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 по команді та додати наступні документи, що підтверджують факт здійснення сторонього догляду: рішення про надання соціальних послуг, довідку про призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без проведення підприємницької діяльності на професійній основі.
Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову служби", позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 18.08.2023 №541/2023, від 06.11.2023 №734/2023.
Відповідно до п.2, 3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України» військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Так, згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в України військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Стаття 65 Конституції України передбачає: «Захист Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 статті 2 вказаного Закону передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону № 2232-ХІІ визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХIV (далі Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Єдиноначальність - принцип управління за яким керівникові надаються широкі управлінські повноваження при персональній відповідальності за результати роботи.
Відповідно до пункту 58 Статуту внутрішньої служби командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Як встановлено матеріалами справи, позивач виявив бажання звільнитися за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Таким чином, для звільнення позивачу необхідно надати висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я із зазначенням, що особа потребує постійного догляду та відповідно документи, які підтверджують відсутність інших осіб у вказаному висновку МСЕК або ЛКК особи.
Відповідно до Положення про проходження служби до рапорту військовослужбовця додаються підтверджуючі документи для прийняття рішення про звільнення.
Позивач зазначає, що з підтверджуючих документів до рапорту від 11.01.2024 долучено: копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , копію довідки до акта огляду МСЕК від 11.10.2023, копію акту встановлення факту здійснення догляду від 17.11.2023.
Законом чітко визначено, що необхідність звільнення військовослужбовця для здійснення постійного стороннього догляду повинна бути зумовлена саме відсутністю інших осіб здійснювати такий догляд.
Довідка №587020 від 11.10.2023 підтверджує, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
У акті встановлення факту здійснення догляду від 17.11.2023 вказано проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , та зазначено, що догляд здійснює ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що акт встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 складений в час проходження позивачем військової служби в військовій частині НОМЕР_1 .
Також посадовими особами управління соціального захисту населення Ковельської міської ради, при складенні акту, не досліджувалося наявність або відсутність близьких родичів ОСОБА_2 .
Таким чином із наданих позивачем документів не вбачається відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови у звільненні позивачу з військової служби слугувало те, що позивачем не надано документів, що підтверджують факт здійснення військовослужбовцем постійного сторонього догляду за особою, яка його потребує.
Таким чином, відповідач не виключає наявність інших осіб, які можуть нести постійний догляд за ОСОБА_2 , тоді як положення частини четвертої статті 26 Закону №2232 вказують про осіб, які здійснюють постійний догляд за особою з інвалідністю I групи, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Із матеріалів справи та змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач вважає, що має право на звільнення на підставі абзацу 7 пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а саме у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Водночас, суд зазначає, що встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.
Так, у абз. 7 пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” підставою для звільнення військовослужбовців є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, необхідною умовою для звільнення на підставі наведеної вище норми є факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою, яка такого догляду потребує.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже зазначалося вище та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, позивач до рапорту про звільнення з військової служби, що був поданий відповідачу, надав такі документи, а саме: акті встановлення факту здійснення догляду від 17.11.2023 де зазначено, що догляд здійснює ОСОБА_1 , тоді як позивач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Суд вважає, що позивачем не доведено, що у ОСОБА_2 відсутні інші особи, які можуть здійснювати догляд.
Разом з тим, до рапорту позивач не надав відповідачу доказів того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими повнолітніми членами сім'ї чи іншими особами. Отже, рапорт позивача не отримав позитивного вирішення через недостатність документів, які б підтверджували, що саме позивач здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 та доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підсумовуючи наведене, суд погоджується із позицією відповідача щодо повторного звернення з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 по команді та додання документів, що підтверджують факт здійснення сторонього догляду ОСОБА_2 ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу в його звільненні діяв на підставі, та в межах повноважень, визначених законом, відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.Д. Ковальчук