Справа №369/7196/22 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/650/2024 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
Ухвала
23 травня 2024року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, не працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних проступків та призначено покарання за:
- ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 70 (сімдесят) годин;
- ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу в розмірі 60 (шестидесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт на строк 70 (сімдесят) годин.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів,-
Згідно вироку суду І-ї інстанції, 04 травня 2022 року близько 19:00 год. (більш точного часу не встановлено), ОСОБА_6 , перебуваючи на території домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , маючи прямий умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , тобто посягаючи на найвищу соціальну цінність - здоров?я людини, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході сварки з останнім, висловлюючись нецензурними словами, перестрибнувши через огорожу, підійшов до нього впритул та схопивши за одяг, нахилив обличчям донизу, після чого коліном своєї правої ноги наніс три удари: в область голови, грудної клітини зліва та в область щелепи справа, чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 , згідно з висновком експерта умисне легке тілесне ушкодження, а саме: підшкірна гематома обличчя та часткова травматична ампутація 41, 42 зубів.
Крім того, 04 травня 2022 року близько 19:00 год. (більш точного часу не встановлено), ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, порушуючи ст. 30 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується недоторканність житла, а саме: не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за мотивованим рішенням суду, не проживаючи на території домоволодіння та у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , без будь-якого дозволу та всупереч волі власника, не перебуваючи із власником у родинних зв?язках, а відтак, не маючи права користуватися вищевказаним житловим будинком, переліз через паркан з сітки-рабиці та незаконно проник на його територію, а саме: на територію домоволодіння, що на праві власності належить потерпілій ОСОБА_9 .
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення та відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
Також, просить повторно дослідити письмові докази та матеріали справи; допитати експерта.
Мотивуючи свої вимоги вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд дійшов висновків, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, а судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що визнаючи ОСОБА_6 винним за ч. 1 ст. 162 КК України, суд першої інстанції мав застосувати положення ч. 2 ст. 11 КК України, враховуючи те, що кримінальним правопорушенням шкоди не завдано, діяння не становить суспільної небезпеки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, яка заперечив проти задоволення апеляційних вимог, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, із наступних підстав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження в цій частині закрито, у зв'язку з чим, колегія суддів доводи апеляційної скарги в цій частині не перевіряє.
Згідно з ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого обвинувачення, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України, колегія суддів вважає обгрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на сукупності допустимих, достовірних та достатніх для цих висновків доказів, які повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги захисника про невірну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 162 КК України, з огляду на малозначність вчиненого діяння, колегія суддів вважає неспроможними.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України, не визнається кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Отже, специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов'язковій сукупності трьох умов:
- формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України, тобто всіх тих передбачених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК України характеризують певний склад кримінального правопорушення. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного кримінального правопорушення, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до ч. 2 ст. 11 КК України;
- малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного кримінального правопорушення. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
- малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на те кримінальне правопорушення, який особа бажала вчинити.
Значення ч. 2 ст. 11 КК України полягає в тому, що вона, підкреслюючи важливість такої матеріальної ознаки кримінального правопорушення, як його суттєва суспільна небезпечність, виключає кримінальне правопорушення у випадках, коли вчинене діяння лише формально містить ознаки, передбачені в певній статті Особливої частини КК України. Положення про малозначність діяння може розцінюватись як законодавчо закріплений засіб подолання колізії між формальною (кримінальна протиправність) і матеріальною (суспільна небезпека) ознаками кримінального правопорушення.
При вирішенні питання про те, чи є діяння малозначним, суду необхідно враховувати не тільки фактично заподіяну шкоду, але й те, на що було направлено діяння і до яких втрат могло призвести.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року у справі № 5-221кс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2019 року у справі № 612/712/16-к.
Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, з об'єктивної сторони може бути вчинене у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку. Його предметом може бути житло або інше володіння особи. Інше, крім житла, володіння особи - це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т.ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспортний засіб).
З суб'єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується лише прямим умислом, а саме винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.
Як встановлено у вироку, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 162КК України, оскільки він діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, порушуючи ст. 30 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується недоторканність житла, а саме: не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за мотивованим рішенням суду, не проживаючи на території домоволодіння та у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , без будь-якого дозволу та всупереч волі власника, не перебуваючи із власником у родинних зв?язках, а відтак, не маючи права користуватися вищевказаним житловим будинком, переліз через паркан з сітки-рабиці та незаконно проник на його територію, а саме: на територію домоволодіння, що на праві власності належить потерпілій ОСОБА_9 .
Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, істотність шкоди знайшла своє відображення у визначенні об'єктивних ознак складу кримінального правопорушення і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для застосування в даному випадку ч. 2 ст. 11 КК України відсутні, а тому судом першої інстанції вірно кваліфіковано дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України, судом першої інстанції враховано характер і ступінь тяжкості скоєного, дані про особу обвинуваченого, який на обліках лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживанням характеризується задовільно, не працює, має на утриманні дитину 8 років, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
На переконання колегії суддів, призначене судом покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу, буде необхідним для виправлення та перевиховання ОСОБА_6 , попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, а також домірне скоєному.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
При цьому, з огляду на звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ст. 125 КК України, а також враховуючи положення ч. 2 ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне виключити з вироку суду посилання на призначення покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень та вважати ОСОБА_6 засудженим до покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 гривень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог поданої апеляційної скарги і не знаходить підстав для скасування вироку, а тому апеляційну скаргу залишає без задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України - залишити без змін.
Виключити з вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України посилання суду на призначення обвинуваченому остаточного покарання за ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: