31 жовтня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.І., Барсукової В.М.,
Балюка М.І., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Джанкой АР Крим (далі - Відділення) про стягнення заборгованості по виплаті додаткового харчування, за касаційною скаргою Відділення на рішення Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року та за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року,
встановила:
У січні 2006 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що згідно з висновком МСЕК від 21 листопада 2000 року йому встановлено 80 % втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва та визнано інвалідом другої групи безстроково, а відповідно до висновку МСЕК від 29 листопада 2000 року йому визначено потребу в додатковому харчуванні, починаючи з 29 листопада 2000 року безстроково на підставі раціону, складеного головним дієтологом МОЗ АР Крим у розмірі 228 грн. на місяць.
Посилаючись на те, що відповідачем здійснюються щомісячні страхові виплати, передбачені Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім виплат додаткового харчування, просив стягнути з нього заборгованість з виплати додаткового харчування з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 1 квітня 2001 року до листопада 2006 року включно в розмірі 19 226 грн. 62 коп., а також 83 грн. 59 коп. витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.
Рішенням Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_1 18 998 грн. 62 коп. заборгованості з виплати додаткового харчування за період з 1 квітня 2001 року до 1 листопада 2006 року з урахуванням компенсації та 21 грн. 06 коп. судових витрат; стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_1 228 грн. витрат на додаткове харчування щомісячно, починаючи з 1 листопада 2006 року безстроково. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року рішення Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року змінено: стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_1 10 716 грн. заборгованості з виплати додаткового харчування за період з 1 грудня 2002 року до 1 листопада 2006 року. У решті позовних вимог відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Відділення просить скасувати рішення Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року та залишити в силі рішення Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Відділення не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що рішенням МСЕК від 29 листопада 2000 року ОСОБА_1 встановлено 80 % втрати професійної працездатності та визначена потреба в додаткових видах допомоги - додатковому харчуванні з 29 листопада 2000 року безстроково за раціоном, складеним головним дієтологом МОЗ АР Крим, вартістю 228 грн. на місяць (довідка від 29 листопада 2000 року № 1670 - а.с. 4) та затвердженим МСЕК (довідка серії 2-18 АЄ - а.с. 5).
Рішенням Красногвардійського районного суду від 23 квітні 2003 року стягнуто з ЗАТ “Олександрівське» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати матеріальної шкоди, спричиненої травмою на виробництві, в тому числі витрати на додаткове харчування в розмірі 912 грн. за період з 29 листопада 2000 року до 1 квітня 2001 року з розрахунку 228 грн. на місяць (а.с. 3).
Ухвалюючи законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з Відділення заборгованості з виплати додаткового харчування за період з 1 квітня 2001 року до 1 листопада 2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК. Додаткове харчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, який складає дієтолог чи лікар, який лікує, та затверджує МСЕК.
Ураховуючи, що висновком Республіканської медико-соціальної експертної комісії від 18 вересня 2006 року підтверджено висновок МСЕК від 29 листопада 2000 року, яким визначена потреба в додатковому виді допомоги у вигляді додаткового харчування безстроково (а.с. 49-52), суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про продовження цих платежів з дня їх закінчення за попереднім рішенням суду, що узгоджується з вимогами закону та роз'ясненнями, викладеними у ч. 5 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Суд також правильно стягнув на майбутній час витрати на додаткове харчування у розмірі 228 грн.
Скасовуючи рішення суду в цій частині, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що стягнення компенсації витрат на додаткове харчування на майбутній період не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки цей висновок суперечить п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», згідно з яким стягнення додаткових витрат потерпілому може бути проведене і на майбутній час в межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи.
Згідно з п. 3 розділу ХІ Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності вказаним Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами та організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Таким чином апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість стягнення компенсації лише з 1 грудня 2002 року, посилаючись на те, що відповідні документи передані Відділенню 29 листопада 2002 року.
Вирішуючи спір по суті та оцінюючи докази, суд обґрунтовано відхилив посилання відповідача на неправомірність рішення МСЕК від 29 листопада 2000 року та рішення Республіканської медико-соціальної експертної комісії від 18 вересня 2006 року про залишення його в силі, оскільки вказані рішення на час розгляду справи судом не скасовані, в установленому порядку не були оскаржені та не визнані недійсними.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 37 зазначеного Закону, для відмови у страхових виплатах і наданні соціальних послуг.
Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи стосовно того, що ОСОБА_1 є мешканцем Росії, а тому індексація страхових виплат йому не повинна проводитися, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 6 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків (багатостороння угода СНД від 9 вересня 1994 року), ратифікованої Україною 6 жовтня 1995 року, сторони забезпечують у пріоритетному порядку вільне переведення і виплату грошових коштів з відшкодування шкоди працівникам, які постійно або тимчасово перебувають на їх території, банками та (або) установами поштового зв'язку. Переведення грошових коштів з відшкодування шкоди здійснюється в порядку, що встановлюється міжурядовою Угодою про переведення грошових коштів громадянам за соціально значущим неторговельним платежам, за рахунок роботодавця.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Джанкой АР Крим відхилити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
М.І. Балюк
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко