Справа № 729/1058/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/443/24
Категорія - ч. 4 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
27 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270300000013 від 02.01.2023 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2024 року щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Веймар, Німеччина, який зареєстрований в АДРЕСА_1 , проживаючий в АДРЕСА_2 , з загальною середньою освітою, не одружений, не працюючий, раніше судимий:
- 06.12.2017 року вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
- 30.07.2021 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі.
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ухвалено не обирати.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з часу його фактичного затримання.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить вирок змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Звертає увагу, що під час досудового слідства та судового розгляду він повністю визнав свою вину, відшкодував потерпілому збитки, ніяких претензій останній до нього не має.
Суд першої інстанції встановив, ОСОБА_7 , діючи в умовах воєнного стану, що введений на всій території України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб та продовжений Указом Президента України від 18.11.2022 року №757/2022 з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб, будучи раніше засудженим за злочини проти власності, звільнившись з місць позбавлення волі, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний, корисливий злочин за таких обставин.
07.12.2022 року близько 19 год. 25 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в АДРЕСА_3 в приміщенні житлового будинку в якості гостя, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, діючи повторно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, наданого до акаунту ОСОБА_8 в мобільному додатку «Приват24», до котрого прив'язана банківська картка з № НОМЕР_1 , котра належить ОСОБА_8 , шляхом переведення грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_2 , яка перебуває в користуванні ОСОБА_7 , таємно викрав грошові кошти в сумі 3985, 33 грн., чим заподіяв потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму. Викраденими грошовими коштами ОСОБА_7 розпорядився на власний розсуд.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюється, як і кваліфікація дій обвинуваченого, тому в цій частині вирок не перевіряється.
Що ж до доводів обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання, то суд апеляційної інстанції не приймає їх до уваги за відсутністю правових підстав.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної
інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти власності, злочин вчинив, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, згідно висновку судово-медичної експертизи має легку розумову відсталість, проте міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Також, суд взяв до уваги обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку та наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування шкоди.
Апеляційні доводи обвинуваченого про суворість призначеного покарання, за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом призначення покарання з випробуванням, на думку колегії суддів - є безпідставними і судом першої інстанції вони були в повному обсязі враховані при призначенні покарання, про що свідчить зміст відомостей та висновків суду, наведених ним у мотивувальній частині вироку.
Таке покарання за своїм видом та розміром відповідає засадам ст.50 КК України та не може вважатись явно суворим лише з підстав незгоди з таким висновком стороною захисту.
Такий розмір та вид покарання є необхідним, достатнім та дієвим заходом для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки повністю відповідає меті його призначення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного обвинуваченому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, апелянтом не наведено.
У зв'язку з вищевикладеним, доводи апеляційної скарги про суворість призначеного судом покарання, колегія суддів розцінює як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню і не знаходить підстав для зміни вироку у зв'язку з суворістю призначеного покарання, як на те вказує обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі, оскільки обставини, на які він посилається, як на такі, що пом'якшують покарання місцевим судом враховані і підстав для пом'якшення призначеного покарання, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, не вбачає.
Більш того саме зізнання, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування шкоди, відсутність претензій у потерпілого стали підставами для застосуванням вимог ст. 69 КК України, і призначення покарання, нижчого від найнижчої, межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення апеляційний суд не знаходить підстав для застосуванням ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбуванням покарання і вважає, що позбавлення волі він повинен відбувати в умовах ізоляції від суспільства, а призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним злочинів.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та його розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо обвинуваченого судового рішення не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4